“Українська літературна газета”, ч. 8 (364), серпень 2024
РЕМАРКА ДО ЧЕРГОВОЇ «НОВАЦІЇ» МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ УКРАЇНИ
Оповідання Євгена Гуцала під назвою “Останні саджанці” залишилося в пам’яті майже містичним спалахом. Його герой закладає молодий сад, але щоночі чиясь крадійська рука висмикує саджанці. І щодня знову й знову затятий садівник садить деревцята, а на ранок застає порожні лунки. Зрештою, він приходить опівночі, але й тоді намацує лише двійко-трійко останніх саджанців…
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Ця магічна Гуцалівська алегорія полоснула по мозку, коли Міністерство освіти України довело до відома свою нову «переможну план-реляцію».
Налаштоване на лад «фантастичної державної економіки» Міністерство до 2027 року планує перевести більшість ліцеїв (читай: середніх шкіл) на гімназії (дев’ятирічки).
«Мотивація залізна»: перехід зумовлений «демографічною ямою», обмаль дітей, утримання шкіл вимагає неймовірних державних затрат! Розкрадена, доведена до «ручки» Україна, виявляється, пограбована не олігархією, не корупцією, не диким українським капіталізмом, а нещасною «сіромою» – бідною українською школою.
Зрештою, вже більше двадцяти літ у нашій освіті і в наших ЗМІ мусується тема «оптимізації» українських шкіл. Вона то затихає, то «вибухає» з новою силою. Як казала моя покійна мама, вчителька із 45-річним стажем, «пробують розум». Додам: пробують розум в української спільноти, чи дасть себе ошукати.
Шляхи пропагандистського ошуканства найрозмаїтіші. Зокрема, оголошують «міфом» сакральну істину «село без школи мертве». Хитро доводять, що навпаки: село і діти «благоденствуватимуть» від скорочення шкіл, шкільний автобус доставить їх до «опорних шкіл» з космічною швидкістю, де навчатимуть інтенсивно і якісно найкращі педагоги.
Звучить правдоподібно, але насправді – блеф, фальшивка, крутійство, єзуїтська казуїстика. Спочатку скорочують десятий і одинадцятий класи, запевняючи, що школа «житиме» дев’ятирічкою. Через декілька років скорочують і дев’ятирічку, залишаючи лише початкову школу. Минає деякий час – і ліквідовують і її. Таких прикладів – зрівняння з землею шкіл в селах України і «поховання» самих сіл – більше, ніж достатньо.
Кивають на зменшення народжуваності, на ту ж «демографічну яму». А хто, даруйте, дорогесенькі, вирив її?!
Приклад – моя рідна Нова Гребля на Вінниччині. Село, яке мало, окрім школи-десятирічки, профтехучилище сільськогосподарського профілю, колгосп, радгосп, дільничну лікарню, аптеку, пошту, кооперацію, будинок культури, бібліотеку і сільраду. На сьогодні знищено майже всю інфраструктуру. Дорізають на металобрухт обори, ліквідовують залишки ферм. Розорано громадське пасовище. Ідуть на заріз корівки-годувальниці. Молоко, яке селяни здають на машину, оцінюється у п’ять разів дешевше, ніж магазинне.
На тлі всього цього знищуються робочі місця. От вам і «демографічна яма»! От вам і молоді робочі руки, котрі не знаходять застосування в рідному селі: вештаються по світах, поневіряються і в містах, нерідко зі «зламаними крилами» повертаються на село. І, відповідно, потенційні молоді батьки не народжують дітей – ніде й ні за що вити родинне гніздо.
Тепер знищують і останню твердиню села – Новогребельську школу-ліцей. «Втішають»: освітній заклад «помре не зовсім», йому тільки відрубають голову – ліквідують десятий-одинадцятий класи («наша пісня – гарна, нова: дивись вище, що далі буде зі школою).
Хоча формально присікатися ніби й ні до чого! Новогребельська школа нараховує 240 учнів. Наповнюваність – понад двадцять дітей у класі. Вже десять років у селі живуть переселенці з Криму – татари. Їхні родини, як правило, багатодітні. Майже всі татарські діти влилися в колектив Новогребельської школи. Отже, ніяка «демографічна яма» їй не загрожує. Більше того, маленькі татарчата оволодівають українською мовою настільки, що займають призові місця на обласних мовно-літературних конкурсах. (Випускниця, золота медалістка Рабія Мухтарова була другим призером серед школярів Вінниччини).
Село – глибинне в Калинівській громаді. До нього приєднуються навколишні села – Дружне, Мирне, Забара, Чернятин, Польова Лисіївка. З давніх давен Новогребельська школа була центром цього «куща».
Не «оптимізував» церковно-приходську школу в Новій Греблі, а був її почесним попечителем цукрозаводчик пан Меринг.
У Другову світову війну, при німецькій окупації, в селі діяли церква і школа.
Залишалася вона середньою і у важкий повоєнний час. Коли мої батьки у 1948 році за призначенням прибули вчителювати в Нову Греблю, в селі панували голод і голод, щоранку технічки перед тим, як запалити грубки, сапами зішкрібали зі стін іній… І навіть за таких умов ніхто не перетворював школу на семирічку, не «економив» на майбутньому, на сенсі людського життя – на дітях.
До найближчої від Нової Греблі школи-ліцею в Дружелюбівці – більше двадцяти кілометрів. Здолати цей шлях в обидва кінці навіть на шкільному автобусі буде нелегко. А якість такого «туристичного» навчання? А перевтома? І, власне, яка така нагальна проблема?
Нова Гребля – родова колиска класика української літератури Євгена Гуцала. Свого часу в Новогребельській школі директорував батько письменника Пилип Данилович, викладала мати Олександра Іллівна. Вже двадцять літ в цьому освітньому закладі діє єдиний в Україні літературний музей письменника, гурток «Світ Євгена Гуцала». Новогребельські школярі осягають рідну літературу не за «Прокрустовими» мірками вихолощеної міністерської програми, а пізнають все найталановитіше суцвіття сучасного українського літературного процесу. Доказ цьому – вже двічі музей підтвердив звання зразкового…
У школі згуртувався колектив однодумців – педагогів-філологів: старших учителів, учителів-методистів. Отож, педагоги обрали профільний напрямок школи – філологічний. І, воїстину, достойні такого вибору.
Існує непорушний закон людяності, за яким оцінюють суспільство: ставлення до дітей і стариків. Схоже, для нашої «дико-капіталістичної держави» найзбитковіша інвестиція – діти і старики-пенсіонери.
З оптимізацією шкіл у селі знищується сільська інтелігенція, викидаються на вулицю сільські педагоги, обезголовлюється нація.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.