Наш Шевченко. До 196-ї річниці з дня народження генія української нації

178

Уже для багатьох поколінь українців Тарас Шевченко означає так
багато, що сама собою створюється ілюзія його всеприсутності, всезрозумілості та
всезнання про нього. Кажу: ілюзія, бо до
справжніх всеприсутності, всезрозумілості та всезнання завжди було і завжди
буде далеко. Шевченко як явище велике й вічно живе – невичерпний, нескінченний
і незупинний. Волею історії його ототожнено з Україною, і разом з її буттям
триває Шевченкове, вбира-ючи в себе нові дні й новий досвід народу, озиваючись
до нових болів і дум, стаючи до нових скрижалей долі, приймаючи на себе наші
про-вини та злостиві рахунки недругів.

Шевченка розуміємо настільки, наскільки розуміємо себе –
свій час і Україну в нім. І наша доба, як і кожна попередня, прагне
набли-зитися до розуміння Шевченка. Та, щоб краще збагнути його як на-шого
сучасника, треба повніше збагнути його як сучасника людей, проблем, суспільства
середини XIX ст. Шевченко сам приходить у наш час. Але й ми повинні йти в його
час. Тільки так між нами й ним глиб-шатиме взаєморозуміння.

Ми цінуємо духовне й естетичне багатство його творчого
світу, захоплюємося ідейним авангардизмом і високим громадянським образом,
політичною і моральною принциповістю, його органіч¬ною належністю народові та
багатьма іншими дорогоцінними якостями, що пов’язані в нашій свідомості з його
іменем. Але чи завжди і чи сповна можемо собі уявити, що за цим стояло, скільки
це коштувало боротьби, болю, мужності, прозріння думки, сили волі, природної
чистоти й доброти? Якими були випробовування й спокуси, сумніви та вагання,
хибні кроки й жалі за них? Мабуть, нелегко це відчути й уявити конкретно, бо
для цього треба добре знати не лише самого Шевченка, а і його добу, атмосферу
життя, його сучасників. Не лише однодумців та друзів, а й суперечників,
опонентів та ворогів. Не лише ідеї, співзвучні Шевченковим, а й від-мінні від
них або ті, що їм протистояли, поняття і принципи іншого характеру, весь
широкий спектр поглядів, інтересів та настроїв, що в своїй сукупності й
становили ту історичну реальність, у якій він був собою.

Понад півтора століття тому Тарас Шевченко зробив нам грізну
пересторогу:

 

Погибнеш, згинеш,
Україно,

Не стане знаку на
землі?!

 

Цього не сталося і, певно, вже не станеться. Не лише знак на
землі, а й сама земля залишиться, і зватиметься вона Україна. Але що вона
означатиме для нащадків? Ми зазвичай уживаємо ті самі слова, що й Шевченко:
Україна, Правда, Воля, Бог і всі інші, але що за ними чуємо? Втрата
Шевченкового змісту слова веде до втрати Шевченка -за будь-якого формального
пошанування його імені. А отже – і до втрати України.

У соціології, в економіці, в народногосподарському мисленні
є та¬ке фундаментальне поняття: системи життєзабезпечення. Це те, без чого
неможливе життя людської громади: хлібопостачання, водопо¬стачання,
енергопостачання. Ці системи невільно руйнувати ніяким революціям, ніяким
владам, ніяким партіям, – бо нікому не обійтися без хліба, води, вогню…

Певно, і в духовному житті є такі системи життєзабезпечення.
І таку функцію життєзабезпечення для українського суспільства чи¬нить
насамперед Тарас Шевченко – його поезія, його образ, його по¬стать. Він – один
із наріжних каменів нашої національної будови.

І якщо ми хочемо, щоби Шевченко залишався такою системою
духов¬ного життєзабезпечення і для наступних поколінь, ми повинні подбати про
те, щоб у Шевченковому слові сприймався Шевченків зміст.

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!