Народна війна й ефективність влади

309

5 квітня сталася знаменна подія. Кабмін розширив перелік зброї, яку можуть застосовувати члени добровольчих формувань територіальних громад. Наразі їм дозволене застосовування не лише особистої мисливської зброї, а й «стрілецької зброї, інших видів озброєння». Про що мова? Тепер членам цих формувань дозволено використовувати автомати, кулемети та пістолети (це стрілецька зброя), а також артилерійські гармати, ракетні системи (комплекси), керовані (некеровані) ракети і їхні складові, комплекси (установки) для їхнього запуску і складові до них, засоби управління вогнем, системи дистанційного керування ракетами, гранатомети, вогнемети, міни, гранати (це все інші види озброєнь).

Правильна постанова? Правильна. Але зверніть увагу на дату: 5 квітня 2022 року! А мало би бути ухвалене таке рішення наприкінці лютого, у перші дні після широкомасштабного російського вторгнення. Така от «швидкість» ухвалення життєво важливих для країни рішень… А ми ще ремствуємо на бюрократію Євросоюзу чи США, яка істотно гальмує надання допомоги Україні не з якихось політичних міркувань, а передусім у силу того, що інструкції та протоколи – понад усе, і поки вони будуть трансформовані, мине не один тиждень, а то й не один місяць. Так що в цьому плані Україна на рівні урядових структур уже впритул наблизилася до ЄС…

І якби ж такий, лагідно кажучи, казус був поодинокий! Але прикладів неповороткості, зволікань, нісенітниць і помилок у діяльності українських владних структур, на жаль, вистачає. Можуть сказати, що це не на часі – розбирати зроблені владою помилки та допущені промахи. Проте Україна – не Росія, і наша сила, зокрема, в тому, щоб бачити себе об’єктивно. А це значить не боятися публічного аналізу та обговорення допущених владою, навіть (точніше, тим більше) у кризовий період помилок. Звісно, детальний розбір деяких із них варто віднести на повоєнний час. Передусім із міркувань національної безпеки. А також із етичних. Але з тих самих міркувань про багато які речі потрібно говорити саме зараз, у період «гарячих» подій.

От, скажімо, понад місяць волонтери буквально лобами билися об бюрократичні заслони. А десятки фур із гуманітарною, а часом і не зовсім гуманітарною допомогою, зібраною і купленою на Заході, стояли на кордоні. Чесні митники вимагали платити мито (у них же ціла купа інструкцій!). Нечесні вимагали за безмитний перетин кордону хабарі. З ними, як пишуть волонтери, було до певної міри легше, ніж із чесними – можна було просити допомогу в СБУ. Чого ж так довго тягнули з пакетом спрощення проведення гуманітарки та нелетального військового спорядження через кордон? Наче тому, що боялися, щоби хтось не нажився на продажі товарів, замаскованих під гуманітарну допомогу. Ну, нажився б, такі є і зараз, їх ловлять і проти них порушують кримінальні справи! А через посилену пильність «борців із контрабандою» на кордоні чимало простоювали фури з харчами та ліками…

Ну, а щодо «несподіваного» масштабного нападу Росії можна сказати дуже й дуже багато. І про те, чому так легко російські війська вийшли на оперативний простір із Криму, і про те, чому фактично не прикритим з боку Білорусі виявився Київ, і про те, чому немале число вояків деяких формувань навіть за умов бойових дій і російських ракетних ударів продовжувало ще кілька тижнів ночувати в казармах, що спричинило невиправдані втрати. Та детальну розмову про це варто відкласти на повоєнний час, головне зараз – не повторити помилок такого ґатунку. Ну, і головне тут, мабуть: не можна жити поруч з імперською неототалітарною Росією, не помічаючи загрози та вкладаючи великі гроші у справді потрібні інфраструктурні проекти; якби за три попередні роки на будівництво доріг витрачалося значно менше коштів, а на військові потреби – значно більше, то нині небо над Україною було би прикрите куди надійніше, піратський Чорноморський флот РФ не смів би висунути носа з гаваней, а на кожну російську одиницю бронетехніки припадав би десяток «Корсарів» і «Стугн». Але сталося так, як сталося. Тепер слід зробити належні висновки: якщо всерйоз вести мову про нейтралітет України, то це має бути добре озброєний нейтралітет, який передбачатиме наявність потужної ракетної зброї (в тому числі протикорабельних крилатих ракет й оперативно-тактичних ракетних комплексів, здатних досягати не лише Москви, а й Петербургу, Нижнього Новгороду та Самари) й ударної авіації. Якщо ж Україна погодиться на відмову від такої зброї (на що нині натякають у Кремлі), це провокуватиме її недругів на агресивні дії. У роки «холодної війни» маленька Швейцарія, де тоді було ненабагато більше, ніж 6 мільйонів населення, мала понад півмільйонні збройні сили (включно з добре підготовленими резервістами, які тримали вдома особисту зброю). Ну, а про Ізраїль, про його здатність давати ворогам відсіч, і говорити нічого…

Але повернімося до того, з чого ми почали. Якби українці чекали на відповідну постанову Кабміну для організації ефективної оборони силами добровольчих формувань територіальних громад, то росіяни вже давно були б у Києві, а, можливо, й у Львові. Проте українці – це народ з козацькими традиціями самоорганізації (це зазначають вже й зарубіжні аналітики), тому в Києві, скажімо, роздали всім охочим автомати. І не лише у Києві, і не лише автомати… Ну, а «коктейлі Молотова» або ж «бандерівські смузі» українці повсюдно робили ще до одержання відповідних директив. Наслідком стало те, що російські війська зазнали великих втрат й істотно сповільнили наступ. А якби ці формування (принаймні, їхній кістяк) належним чином готувалися кілька років, бажано на рівні їхніх швейцарських «колег»?

Ще раз повторю: обговорення хибних кроків влади має вестися – хоча і з певними обмеженнями – не тільки в мирний час. Адже війна в тій чи іншій формі, схоже, надовго. І не лише з Росією – он Лукашенко хоче приєднатися до мирних переговорів з Україною, погрожуючи нам усіма карами (за що? за те, що ми – не путінські холуї?). Слід віддати владі належне: вона нерідко дослухається до критики, використовує пропозиції незалежних експертів у своїх діях. Якщо така настанова стане загальним правилом, то перемоги України стануть більшими, а втрати, людські та матеріальні, – меншими.

Сергій Грабовський

 

glavcom.ua

 

 

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!