Не маю жодного стосунку до ЗНО, не знайома з жодним із працівників, які ним займаються. І навіть гадки не мала, що в тестах було використано мій вірш. І чому саме цей? Мабуть, так і не дізналася б ніколи. Але, як сніг на голову – інформація про «дивний» вірш, знайдений одним письменником у ЗНО. А під нею купка коментарів зі звинуваченнями у всіх гріхах, аж до причетності автора до корупційної схеми (!) і вимогою розшукати його самого. Мабуть, щоб повісити або спалити на кострищі. Не минуло й місяця (17.06) як на цьому самому сайті УЛГ була розміщена моя добірка віршів. Телефонували, навіть дякували. Сьогодні за помахом одного відомого пальця можна й розіп’ясти. Справді, не так тії вороги… Молодці, колеги! Хай вам після такого ще краще і рясніше пишеться та спокійно спиться. Щиро.
Того, хто затіяв цю інтернет-веремію, добре знаю: перетиналися наші шляхи і в видавництвах, і на літературних зустрічах. З професором Корнійчуком не знайома. Але саме від нього після його телефонного дзвінка отримала лист – вочевидь, як підтримку, і, до певної міри, спробу роз’яснення ситуації. Пропонувати весь текст не вважаю за доцільне. Упускаю, зокрема, ту частину, в якій ідеться про мене і мою творчість – хто захоче, той прочитає у Вікіпедії – там є і перелік моїх книжок, і відзнак, і відгуки літературознавців. Наводити полеміку, щось спростовувати й підкидати хмизу у вогонь також не буду – нема ні бажання, ні тієї палаючої агресії, якою сповнене шляхетне творче чоловіцтво. Хай лишиться тільки те, що стосується безпосередньо самого невеличкого вірша-алюзії. Думаю, нашої толерантності вистачить хоча б для того, щоб почути й іншу думку. До речі, в своїй журналістській роботі (а це майже сорок років) завжди дотримувалася цього принципу. Ну а про проблеми в тестуванні, які, вочевидь, таки є, варто б написати окремо і не робити крайньою письменницю. Бо, як кажуть у нас на Волині, до чого тут поліція, як грім порося вбив. Отож…
(Інформація, про яку йдеться в цьому дописі Надії Гуменюк, справді була надрукована на сайті litgazeta.com.ua кілька днів тому. Це був передрук з якогось іншого сайту. Ми не знали, що автором процитованих віршів є Надія Гуменюк, але після дзвінка пані Надії до редакції і розмови з нею інформацію було знято з сайту. Я вибачився перед пані Надією. Нижче публікуємо статтю на цю тему, надіслану до редакції. Сподіваюсь на розуміння з її боку і на взаємне порозуміння. Михайло Сидоржевський).
«ДВА ПРИТОПИ, ТРИ ПРИХЛОПИ»
…Вірш «О панно Інно! Липень. Спека» – блискуча алюзія на одну з найкращих інтимних поезій Павла Тичини «О панно Інно, панно Інно!..». Об’єднує обидва твори мотив щемливих спогадів про втрачене, а відтак далеке кохання, і сумне відчуття самотності. У Тичини меланхолійний настрій ліричного героя підсилюється образом зимової тиші й «снігів, снігів, снігів», і в цю білу холодну порожнечу вривається тепла згадка про «шепіт гаю» й «любові усміх», що несміло квітнув, даруючи надію, коли «цвіли луги». У Надії Гуменюк лірична героїня виринає з «дна споминів» (Франковий образ) на контрасті – у липневу спеку, і білий колір у поезії тепер навіює несміливу мрію про «танець білий» і символізує «невимовну ніжність» чистого й непорочного почуття любові. Тичинівські алітерації увиразнюють це «білопінне» імпресіоністичне видиво й викликають асоціації з дивовижним живописом «Intermezzo»: «Мене спиняє біла піна гречок, запашна, легка, наче збита крилами бджіл» чи з пастельними тонами Стельмахових полів: «На ниві саме біло-рожевою піною квітувала гречка».
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Так що це за дуже й дуже «некоректне» завдання, що й саме «Міністерство освіти і науки надто вже вперто й підозріло мовчить з цього приводу», коли стільки списів зламано, а «жодна притомна дитина» не бачить зв’язку у варіантах відповідей, «і чи «при здоровому глузді – таке пропонувати»? Ох, яка ж страшна ця поезія та й література українська заодно! Геть, як Цербер у Василя Тредіаковського: «Чудище обло, озорно, огромно, с тризевной и лаей». Для «непритомних дітей», не інакше…
«Позапрограмний текст і завдання!», «Інну підмінили!» – б’ють на сполох інтерпінкертони. Але, визубривши зміст літературного матеріалу ЗНО, забувають вони про праву колонку – «Вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів». Не полінуйтеся прочитати, що повинні вміти й знати учасники ЗНО, «не минайте ані титли, ніже тії коми», як закликав Шевченко.
Лише «непритомні діти» розуміють, що таке «алюзія» (див.: праву колонку програми з літератури), і можуть пов’язати образи поезії Надії Гуменюк із віршем Павла Тичини, бо пам’ятають, як і ліричний герой, очі панни Інни, «як музику, як спів».
Лише «непритомні діти» розгадають символіку білого кольору у творі, а всі інші думатимуть, що цвіт липи означає порожнечу, холод, байдужість і т. п.
Лише «непритомні діти» вміють рахувати до трьох і відрізняють алітерацію від інверсії, гіперболи, метафори, оксиморона (див.: праву колонку програми з літератури).
Лише «непритомні діти» побачать у творі ознаки інтимної та пейзажної лірики, адже саме літній пейзаж і викликав у ліричного героя спогади про нерозділене кохання. «Притомні» ж заперечуватимуть інтимну й пейзажну тематику та будуть шарахатися від громадянської до філософської, не знаючи, що підґрунтям філософської поезії є роздум, який логічно підводить до ідеї-узагальнення.
Лише «непритомні діти» не сумніваються, що поезія ««О панно Інно! Липень. Спека» тематично близька до вірша «Чари ночі», бо ж обидва твори об’єднує тема КОХАННЯ! А решта вибере «Блакитну Панну» (бо і там панна, і тут Панна) і, наче кролик, полізе прямісінько в пащу удава. «Якби ви вчились так, як треба», й прочитали уважно «Блакитну Панну», то би здогадалися, що вірш цей аж ніяк не належить до інтимної лірики.
Так у чому ж полягає «таємний задум» укладачів тестових завдань, яких не раз критикували за одноманітність навчальних цілей при вимірюванні знань учасників ЗНО, зокрема за відсутність одного з найвищих когнітивних рівнів – аналізу (за Блумом)? Запропонований аналіз поетичного тексту якраз і заповнює цю прогалину. Подібне завдання вже було апробоване в тестах поглибленого рівня ЗНО 2015 року. Тоді воно не викликало жодних нарікань. Чому ж тепер цей сир-бор розгорівся? Як говорив колись Козьма Прутков: «Дивись у корінь!». Відповідь простіша простого. Неготовими виявилися репетитори до таких завдань, тому й зарепетували разом із «притомними дітьми», яких тепер неможливо «натаскати» на нестандартні завдання, де не заучувати треба, а вміти мислити! Ламаються усталені схеми, заростають бур’янами биті шляхи, плачуть грошики гіркими сльозами… Уже й освітньому омбудсменові скаржитися збираються. Пора би і в Європейський суд податися: права української дитини порушують! МИСЛИТИ її змушують!!! А ми ж то хочемо її «навчити» в два притопи, три прихлопи.
Валерій Корнійчук, доктор філологічних наук,
професор кафедри української літератури імені
акад. М. Возняка Львівського національного
університету імені Івана Франка
На фото: Надія Гуменюк.