Надія Гаврилюк. «Із глибини дзеркал»: Михайло Слабошпицький про час і людей

508

Мабуть, нікого не здивую: вперше побачивши три томи спогадів М. Слабошпицького на своєму столі — внутрішній філолог таки здригнувся… Як оте все прочитати? Проте, читання захопило настільки, що від побоювань не зосталося і сліду. Залишилися враження про томи як про цілість і про кожен зокрема. Тож за порядком.

Том перший (“Протирання дзеркала”) означила би метафоричною назвою “профіль”. Профіль автора, відображений у епосі (як вона уявлялася йому тоді і бачиться нині), у стосунках із людьми (з радянської “резервації” і з “вільного світу”). Власне — наполегливе протирання дзеркала, щоби побачити свій образ. Бо ж іще з Біблії відомо: можна дивитися, але не бачити. Звідси — “Резервація”, “Подорож у “глибинку”, або Мар’янівське інтермеццо”, “Ліга меценатів”, “Відділ критики: випадки з практики”. Тут багато автора. Але це виправдано: перш, ніж дивитися, треба мати здорові очі. Бо вони — дзеркало душі. За тим, на що ми спрямовуємо те дзеркало, що / кого ставимо перед ним можна багато сказати про нас. І про час, прожитий і пережитий нами. Стендаль казав, що роман — дзеркало, з яким крокуєш дорогою і в яке потрапляють вибоїни і калабані. Так, але і придорожні квіти туди можуть потрапити, і небо над дорогою. Досить спрямувати на них дзеркало.

Том другий (“Тіні в дзеркалі”) окреслю метафорою “панорама”.  В   цьому томі відчутно рух авторської оптики і бажання охопити багато. В ньому проглядається прагнення автора до об’єктивності, чим і зумовлена увага до тіней життя суспільного, а не тільки до його світлого боку. Звідси — “Наші в Америці” та “Наші в Канаді”, в яких   “наші” — то не лише українці, а і отой важко витравний «Homo Sovieticus». Тут читач бачить бажання автора інтегрувати несвідоме (особисте та колективне) у свідомість і осмислити його, образно кажучи, вивести з тіні (нагадаю: Тінь — один із архетипів, описаний К.Г. Юнгом). Найповніше і найвиразніше з художнього погляду, як на мене, це вдається автору в частині “Автопортрет художника в зрілості”, де життя головного героя — Рафаеля Багаутдінова постає на тлі театру абсурду (розстріл батька, арешт матері, перебування в колонії неповнолітніх із братом Ремом у статусі “дітей ворогів народу”; бойкотування художника через те, що Рем емігрував до Америки), драми виживання у вкрай несприятливому середовищі і віднайдення  себе справжнього, всупереч трагічним обставинам життя.

Том третій (“З пам’яті дзеркала”) метафорично означу назвою “силуети”. Тут кожна оповідь закарбовує на поверхні дзеркала образ когось із осіб, із якими автора зводила доля: Роман Лубківський, Володимир Забаштанський, Володимир Затуливітер… Є, щоправда, і дві, так би мовити,  колективні світлини: “Три жіночі приязні” (Діана Петриненко, Неоніла Крюкова, Ганна Чубач)”  та “Партитура на три голоси” (Три Кисельових”). Саме цей портрет родини Кисельових, як на мій смак, вийшов найтеплішим і водночас найбільш стереоскопічним.

Цілість. Після прочитання томів замислилася, чим іще зумовлено  інтуїтивний вибір “родинних портретів” (Кисельових і Багаутдінових) з-поміж огрому цікавих літературних і кололітературних історій, зібраних у “дзеркалах”. Відповідь не довелося довго шукати: їх об’єднує шлях від усвідомлення резервації — як зовнішньої, так і внутрішньої — до свободи і наполегливе прямування від глибинки (внутрішньої провінційності) до широкого світу. Мабуть, саме з цієї причини в “Протиранні дзеркала” найдужче мене зачепив “Епістолярний “роман” з Ігорем Качуровським”. Адже Ігор Качуровський теж проходив цей шлях, що і обдарувало його широтою мислення, вмінням бачити глибше, а ще — легшим ставленням до багатьох минущих моментів, значення яких люди схильні перебільшувати (свідченням чого гумористичні відступи у листах, часто віршовані).

Ефект дзеркала.  Пригадуєте “Гуманітарну ауру нації або Дефект головного дзеркала” Ліни Костенко? Звісно, три томи спогадів Михайла Слабошпицького про час і про людей не полагодять оцей дефект. Але те, що ця система складна (із взаємними віддзеркаленнями окремих моментів одного тому в іншому) — беззаперечний плюс. Як і те, що автор достатньо віддалився від дзеркал під запиналом (такі вони — коли в домі покійник, аби душа небіжчика не блукала між світами) і може бачити те, що не помітив би у момент після відходу тих, кого згадує.  Або помітив, але не знайшов отих слів, що чинять стиль оцих споминів розмаїтим, а самі книжки читабельними. Допомагаючи охочим здобутися на ефект дзеркала… “Тільки не треба чекати, щоб хтось вам зробив ваше власне індивідуальне дзеркало і вмонтував його в систему суспільних дзеркал. Кожен має зробити це сам” (Ліна Костенко “Гуманітарна аура нації або дефект головного дзеркала”).

“Українська літературна газета”, ч. 19 (285), 25.09.2020

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!