На розтоках: свято і безглуздя

165

Після річної мовчанки нарешті з’явилися друком подробиці
гучного цьогорічного святкування пересопницької пам’ятки. Їх подала Світлана
Андріяшик у розлогій статті «2011 – рік української первокниги» (У вид.: Літературна
Україна, 6.01.2011). Річ у тім, що після багатьох десятиліть з реліґією у нас
зникла ціла школа, котра мала вироблену культуру роботи з текстами, які
вважаються священними в якійсь церкві, і в кожному випадку належать до старої
літератури. Здавна велося, що для літературної пам’ятки важливо з’ясувати
літературний і культурний контекст. Щодо Пересопницького Євангелія, як його
популярно називають, досі руки в українських дослідників не дійшли. Є сумлінні
праці про оформлення твору, про палеографію тощо, але ґрунтовних розвідок про
джерела й порівняльного перекладознавчого аналізу досі нема.

 В «УЛГ» мені вже
випадало наводити думку видатного українського церковного діяча, філолога,
перекладача Івана Огієнка. Він у першому томі (розділ про реформацію в Україні)
своєї двотомової «Історії церкви» написав: «Польські протестантські переклади
широко розповсюджувалися й по Україні і заохочували українців до пошани своєї
мови й до наслідування науки протестантів. Дійсно, у цей час, з середини XVI
ст., в Україні постають уже переклади Св. Письма на живу українську мову,
причому оригіналами для цих перекладів звичайно служать польські протестантські
переклади; так, Пересопницьке Євангеліє 1556 – 1561 р. користало (але не
дослівно) з лютеранського Нового Заповіту Секлюціана 1553 р.…» (І.І. Огієнко.
Українська церква, т. 1 і 2, К., вид-во «Україна», 1993, с. 110).

Схоже, наразі Ян Секлюцьян виступав як видавець, а
перекладачем був інший видатний польський реліґійний діяч – Станіслав
Мужиновський (або ще – Станіслав Сушицький). Мужиновський перекладав з латини й
1551 року видав заходом Секлюцьяна Чотириєвангеліє з присвятою польському
королеві Зиґмунтові Авґусту, а «Повний Новий Заповіт» злагодив доперва
1552-1553 року. Цей лютеранський твір, тлумачений з латини, ширився в осередках
польських германофілів.

Іншої думки дотримується Вікторія Любащенко: «Чеська Біблія
1506 року стала основою не лише творів Франциска Скорини, а й Пересопницького
Євангелія…» (В.І. Любащенко. Історія протестантизму в Україні,К., «Поліс», 1996,
с. 95). Гадаю, йдеться про якийсь переклад 14 ст., зроблений в рамцях
богемської традиції. На основі богемської традиції чеською до доби
пересопницького твору виходили «Новий заповіт Длабача» ((1487), «Празька
Біблія» (1488) і «Кутногорська Біблія» (1501). Всі переклади робилися з
Вульґати, новозаповітні тексти додатково звірялися з латинським текстом Теодора
Бези і його ж редакцією грецького оригіналу.

Інших доведених думок щодо джерел Пересопницького Євангелія
доки нема. З тексту цього твору справді користали ще якийсь час тодішні
перекладачі, доки не вийшли поважні польські та українські видання.
Пересопницьке Євангеліє як часто повторюваний текст відіграло велику роль у
формуванні української мови, але вважати його пам’яткою православної перекладацької
традиції доки нема. Багато сумнівів викликають і проблеми просодії й
текстології навіть на рівні тогочасного перекладництва на інші національні
мови, що його традиції натоді нараховували понад тисячоліття (а не з доби
Лютера, як здається авторці літукраїнського матеріалу).

Власне, поважною новиною в дописі є опис структури
цьогорічного святкування, котрим опікуються нинішні чільники держави. Ось цей
уступ: «Серед головних подій святкування 450-ліття Пересопницького євангелія —
урочисте завершення піврічного марафону з написання літературного перекладу
пам’ятки. Відомі українці, які мешкають ув Україні й за кордоном, власноруч
напишуть кожен по кілька рядків із Євангелія, а завершити цю працю має
Президент України. До співавторства планують залучити й інші слов’янські
народи: п’ятьом президентам (України, Росії, Білорусі, Словаччини та Болгарії)
буде надіслано по одній чистій сторінці з майбутнього видання Євангелія, щоби
вони заповнили й долучилися до новітнього перевидання Євангелія. Президентів
цих країн запросять до с. Пересопниці на врочистості. Очевидно, організатори
святкування в такий спосіб хочуть надати неординарній події міжнародного
розголосу. Однак наразі невідомо, хто саме з великих українців долучиться до
цього проекту і хто провадитиме добір кандидатур. Після марафону всі рукописи
з’єднають у спільну книгу, яку зберігатимуть у с. Пересопниці».

Тобто, 1) «завершується піврічний марафон з написання
літературного перекладу пам’ятки». Цікаво, чи хтось чув про оголошення марафону
з написання перекладу? Які засади такого перекладу?

2) Марафон робитимуть відомі українці (наскільки відомі?
Кому відомі? Чи потраплять до переліку відомих українці з засекреченими
науковими працями?). Чому завершити марафон має саме президент України? У
нього, звичайно, подостатком звань, посад і заслуг перед Партією реґіонів, але
він ніякісінького відношення не має ні до перекладу, ні до філології, ні до
теології. Та й значення Пересопницького Євангелія значно перевершує значення
доробку українського поета Чехова…

3) Що мав би означати вислів «чиста сторінка з видання
Євангелія»? Наскільки я пригадую, Євангеліє – богонатхненний твір, а президенти
не є богонатхненними авторами. Крім того, участь у такому творі повинні б мати
тільки духовно досконалі (чи близькі до того) люди. При цій нагоді хочу
нагадати епізод з юнаком та Єшуа в переказі за Матвієм (Мт., 19:21-22): «Якщо
хочеш бути досконалим», – сказав Ісус до нього, – «піди, продай, що маєш, дай
бідним, і будеш мати скарб на небі; потім приходь і йди за мною». Почувши це
слово, юнак відійшов смутний, мав бо велике майно» (цит. за т. зв. перекладом
Хоменка). Юнак, вочевидь, був розумний, тому що відразу все зрозумів. Бо
Євангеліє – не той твір, на який треба важити зі своїм піаром.

4) Як називатиметься спільна книга, що поєднуватиме в собі
рядки, накреслені відомими потрібним людям українцями, п’ятірним ґроном
президентів, які, наче отець Пафнутій, прикладуть руку до чистих сторінок з
невиданого Євангелія, та результати піврічного марафону?

Звичайно, чого мені бракує в статті авторки, яка, схоже,
активно користувалася московськими й прихильними до них інтернет-ресурсами, –
це розголошення імені автора святкового проекту, що, либонь, розроблявся і
схвалювався в якихось адміністративних нетрях. І нетрі ці, мабуть, не в першу чергу
дбали не про сутність достеменного християнства, а про черговий піар для
начальства й перерозподіл коштів.

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!