Миттєвостей сакральні скрипти

196

 

Зблискують інфернально летейські води вічної ріки – Часу,
нагадуючи про швидкоплинність усього сущого, і сприкрюєшся мимоволі
тимчасовістю перебування в цьому світі. Справді, не встигнеш як слід
роззирнутися довкола на битих життєвих шляхах, як уже крижаний холод дихає на
очі.

Можливо, саме усвідомлення цього відчуття «вічного невічного» й стало
внутрішньою спонукою для Миколи Славинського зафіксувати мить сьогодення ось у
таких щемких, філософськи заглиблених сакральних скриптах:

 

Гукаю душу: озовися!

Благаю пам’ять: все прости!

З’явися, янголе, явися –

І просвіти, і освіти!

 

Душа світає, плаче пам’ять,

Єдиний янгол ще летить

Із Всесвіту, де знову сам я –

Для вічності безстрашна мить.

 

Це той випадок, коли майже фізично відчуваєш безстрашну й
водночас беззахисну миттєвість ламентацій перед космогонічними викликами долі.
Проте, як стверджував Вергілій, «фортуна обирає хоробрих». Микола Славинський
має неабияку етичну відвагу й чималий резерв інтелектуальної креативності, бо
заявити в зрілі роки про себе як про лірика 
– треба бути відчайдушним сміливцем. І не скептиком, не циніком, а
людиною, з юності залюбленою в  рідне
образне слово. Зрештою, треба мати тверде переконання, засвідчене в новій
збірці «Тайнопис миті» (К.: Толока, 2012): «Звертаюся до Господа вкраїнською,
// і розуміє Бог мене».

У цьому сенсі 
велика за обсягом  перша книжка
віршів «Зупини мене, Господи» (1998) стала знаковою в творчості зрілого автора
(народився 28 березня 1948 року на Кіровоградщині), позаяк переконливо
засвідчила, що поезія постійно жила й нуртувала 
в душі  вже знаного прозаїка,
літературного критика та публіциста, мала в ній не тимчасовий, а постійний
прихисток. Попри деякі андеграундні виверти й підводні рифи герметичності,
збірка засвідчила, що лірик спирається на міцні класичні форми, в яких
талановито втілено морально-філософські імперативи, вибудувані на християнських
цінностях.

Помітними віхами у творчості Миколи Славинського стали
подальші поетичні видання, зокрема «Зачароване коло кохання», «Срібне диво» та
«Світова вдова», де  бунтівні ритми
сусідують із розважливим   медитативним
началом. Цілковито погоджуюся з Леонідом Горлачем, котрий зумів вирізьбити
найхарактерніші, найпосутніші ознаки зрілої лірики, яка ввійшла до нової збірки
«Тайнопис миті»: «Поетова душа всеоб’ємна, бо в ній вміщується стільки
інформації про сучасний світ, що будь-якому суперовому комп’ютеру не до снаги.
В неї тривожно стукає рідний степ, котрий колись вигойдав його дитинство, а
нині повертається то образом дитини з лопаткою в руці, яка формує світ на
піску, то чесним шматком хліба, то відблиском чистого кохання. В неї тривожно
стукає сучасність з усіма  негараздами…»
(УЛГ, 2012, №10).  Додам до цього, що,
попри виразну елегійно-романтичну сповідальність книжки, в  ній 
домінують пекучі проблеми людського буття. Автор безкомпромісно виступає
проти девальвації й приниження рідного слова, руйнації національних святинь,
нищення духовної аури народу, нахабного 
українофобства.

На окрему розмову заслуговують
літературно-критичні та 
публіцистичні  студії,  якими Микола Славинський здобув авторитет
серед колег і читачів   ще в
сімдесяті-вісімдесяті роки минулого століття. Відтоді й до сьогодні він
постійно друкує  актуальні  статті, 
роздуми,   рецензії в
найрізноманітніших періодичних виданнях. Не забуває також про гостросюжетну
прозу, з-поміж якої хочеться виділити кримінальний роман «Немовлята Сатани»,
присвячений одвічному протистоянню добра і зла, правди і кривди, любові й
ненависті.    Як випливає з
багатовимірного твору, немовлята Сатани, підростаючи,  вже починають диктувати свої, по суті
злочинні, норми й правила життя, розпросторювати аморальність, беззаконня,  всевладдя грошей…

Здавалося б, кримінальна тематика надовго визначить
провідне  зацікавлення Миколи Славинського, адже він –  незмінний голова творчого об’єднання
пригодників та фантастів Київської організації НСПУ, ініціатор багатьох акцій,
пов’язаних із правоохоронною діяльністю. Та ба! І життєві стежки, і вектори
натхнення журналіста за освітою й покликанням 
воістину непередбачувані. Отож маємо документальну оповідь «Євген
Товстуха: двадцять тисяч секретів», літературознавчі розвідки «Три романи і все
життя Олександра Войтенка» та «Молюсь, тому і вірую», де йдеться про вагомий
поетичний доробок Миколи Боровка, а також цикл публіцистичних есеїв  «Козацькими стежками, гетьманськими
столицями», опублікованих у журналі Верховної Ради України «Віче», а ще
побачили світ проникливі оповіді про багатьох і багатьох незабутніх – хірурга
Миколу Амосова, поета від Бога Миколу Вінграновського, кібернетика Віктора
Глушкова,  археолога й лірика Бориса
Мозолевського, видатних прозаїків Михайла Стельмаха та Григора Тютюнника ( з усіма
був знайомий),   численні інтерв’ю з
нашими видатними сучасниками, зокрема з Героями України Анатолієм Авдієвським,
В’ячеславом Брюховецьким, Іваном Дзюбою, Юрієм Мушкетиком, Борисом Олійником… А
ще…

Утім, важко навіть здогадатися, де
того чи того дня перебуває Микола Славинський, з ким спілкується, які
таїни  осягає. Телефонуєш, а він вмикає
мобільник біля телескопа, в Інституті ботаніки НАН України (ворожить разом із
ученими над модифікованими рослинами), на березі Червоного моря, поблизу Афін
чи серед прямовисних скель Чорногорії, а найчастіше – в селі Дорогинка, де  підіймає домкратами «з колін» шевченківську
хатку, плекає унікальну плантацію пирію (мало не тридцять соток!), береже від
колорадських жуків десять (саме стільки!) кущів картоплі,  годує сусідських собак, милується метеликами,
які зазирають до світлиці, щоб побачити чисті аркуші паперу на традиційному
робочому столі…

Микола Славинський –
невиправний  оптиміст за вдачею,
сонцепоклонник із низьким больовим порогом. А 
низький больовий поріг – це творча спромога вибудувати себе самого,
високе мистецтво «за всіх переболіти», нічого не просити, а повсякчас чути, як
просять інші, вловлювати найпотаємніші зблиски краси, найменші іскринки
поезії.  Певен, саме в цих етичних і
естетичних координатах, за Ліною Костенко, – «ключ розуміння» творчості Миколи
Славинського, якому   в  розповні літ хочеться побажати    одного – козацького здоров’я, бо все інше,
на думку ювіляра,  він має.

м. Київ

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!