Уважніші читачі моєї сторінки у ФБ ознайомилися з цікавими епізодами українсько-японських літературних зв`язків, зокрема, дізнались дещо й про переклади в Японії поезії Тараса Шевченка. Продовжу широку тему «Японія і українське письменство».
Десь наприкінці 1980-х, коли розпочали відкриватися сумнозвісні «спецсхови» радянських архівів та бібліотек, отримано було небувалу доти можливість побачити-прочитати й сторінки тієї української літератури, що досі перебувала під забороною, адже писалися ті твори не під благословенним сонцем сталінсько-брежнєвської конституції, а в еміграції, в діаспорі. Згодом розповів про деякі зі своїх знахідок в електронних виданнях Бібліотеки української літератури в Москві, які побачили світ на сайті БУЛ. Зокрема, й підготований мною випуск «Вибраних сторінок альманаху Бібліотеки української літератури» – «Мандри Микити Мандрики або Повернення через океани», опублікований 2016 р. на бібліотечному сайті БУЛ. Як відомо, з березня 2018 р. не стало тієї Бібліотеки в Москві, закрито й її сайт. То ж поновлюю фрагмент з тієї публікації, присвяченої 130-річчю від дня народження М.І. Мандрики (1886-1979), українського поета і літературознавця, дипломата, президента Української вільної академії наук у Канаді.
Віталій Крикуненко м. Москва, Росія
Микита МАНДРИКА
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
ЧЕРЕЗ МОРЯ І ОКЕАНИ. СПОМИНИ З ДАЛЕКОЇ ПОДОРОЖІ
(Вінніпег, 1941 р.)
У книзі розповідається про те, як після наступу червоної Армії на Кубань автор разом зі своїми супутниками і дружиною відбуває в еміграцію – через Туреччину, Суецький канал, Сінгапур і далі – до Китаю та Японії.
Подаю фрагментик з тієї хвилюючої розповіді про мандри Микити Мандрики й ліричну історію молодого поета, зачудованого красою та манерами японських дівчат. Чарівний вірш цей (а хтось може сказати – невеличка поема «Нікобе-Отзу»), написано 1920 року. 100-ліття сповнилось! То як же не згадати!
«…Пізно вночі, 6 вересня 1919 р., засвітилося перед нами море. Було темно кругом і тихо; відчувалися кругом морські простори. А тут перед нами виринуло, як у казці, безліч ясних, ясних огнів на обрії.
То світило місто Сімоносеки – ворота вимріяної нами, фантастичної країни Сходу Сонця – Японії.
Всі роки ця країна здавалась мені найбільш казковою, найбільш цікавою. В моїй зоровій памяті з молодечих літ стояла обкладинка книжки, яку я уперше перечитав – «Страна Восходящего солнца» – з японською дівчинкою під парасолем, яка ступала листями лотоса… оповідання про чайні домики, де гейші сміються, неначе хто розсипає шкляне намисто; оповідання про високу технічну культуру: електрику в селах і таке ін.
Сама природа Японії здавалась фантастичною: ясні гори, карякуваиті дерева, домики в сизім тумані, хати над озерами…
І от ми в Японії наявно.
Серце б`ється… Ми в`їзжаємо в новий для нас світ.
…Перед заходом сонця підходимо до вузького гирла, за яким уже є місто Кобе, де ми маємо ночувати. Безкінечне передмістя Кобе починається зараз же за гирлом, а саме місто – центр – значно дальше. До нього приходимо вже в цілковитій пітьмі. Бачимо огні, але не такі блискучі, як в Гонконгу, десь блимають вони і на гребнях гір. Далеко в затоці видно залізні драбини верфі; в місті видно фабрики. На схід перед нами огнями горить над морем велике місто Осака…»
Не менш цікаві поетичні враження про перебування в Японії, що знайшли відображення в ліриці Микити Мандрики, зокрема в сповненій інтимної схвильованості поемі (саме так, на наш погляд, варто визначити жанр цього віршованого твору) «Нікобе – Отзу».
В примітках автор зазначає, що тут йдеться про поїздку залізницею між двома станціями у японській провінції, під час якої поет здобувся на зворушливу ліричну фантазію про оповиту його мріяннями та барвистим кімоно чарівну японську дівчину-супутницю у залізничній подорожі. Потребують пояснення й такі використані у творі слова з японської мови як кудамоно, хон, намі і чьоомен – фрукти, книжки і зшитки; хіто-ні – чужі люди; ніходзхін – японець; сан-онна – жінка; насі – груша.
Сповнена дещо зухвалої чоловічої або й цілком козацької парубоцької грайливості і водночас кавалерської граційності поема «Нікобе – Отзу» виразно ілюструє неабиякий творчий інтерес українського поета до орієнтальної тематики і досить сміливе проникнення в її емоційно-ментальні виміри. Написаний майже сторіччя тому твір і сьогодні читається так, наче йдеться про наших сучасників: таки глобалізація неминуче зближує людей різних народів і рас, чому, безумовно, сприяє і поезія. Напевно в наш час сюжет «Нікобе – Отзу» може варіюватися й у авіарейсі «Токіо – Київ» та навпаки. Поезія таки здатна долати кордони, зближуючи людей… Хіба не так, друзі?
Микита МАНДРИКА
НІКОБЕ-ОТЗУ
Вітру, гір, заліза стогін
Обірвався. Все мовчить.
В стійло тихо кінь стоногий
Йде на хвильку одпочить.
От і став… І враз зірвались
Барвнокрилії пташки –
Чобітками заспівали
Хризантеми-школярки.
І здрігнувши з того дива,
Знов летить наш бистрий кінь;
З вітром б`ється сива грива,
Бють підкови: «дінь, дінь, дінь!»
При плечі моїм кімоно –
Пурпур, срібло хризантем,
І корзинка кудамоно,
Хон, камі і чьоомен.
Погляд боязкий і цнотний,
Другий довший… Не втерпець.
З ним родивсь такий турботний
І солодкий бій сердець.
Очі з дугами-бровами,
Очі з тягітних очиць,
Повні чорними огнями,
Світом чорних блискавиць.
Що нам пута-забобони? –
Ми ж навік розійдемось.
З серця скинем заборони,
Серце з серцем ззілльємось.
Очі, серце в унісоні,
Все обом так ясно враз…
Ні, не бачать ці хіто-ні
Наших любощів екстаз.
Серце з чорною косою,
Серце з личеньком ясним –
Не подібний я собою
З ніходзіном ні їдним.
Любий я тобі? Дивися.
Серцю радісно? – Цілуй.
Серцем жадібно упийся,
Чари любощів відчуй.
От тобі обійми-муки,
Мої пестощі-огні…
Простягни солодкі руки,
Всю віддай себе мені.
Я цілую тебе в шию…
Твої губоньки – вино.
На плечах твоїх розкрию
Всі барвисті кімоно.
Ніходзін-ра ще не знають
Пестить, бавити дівчат;
З жаром їх не пригортають,
Не цілують бровенят.
Млосно стукають ресори
І дзвенять гучні містки,
Серце серденьку говоре
Незабутнії казки.
В вікнах ген гаї й діброви,
І стрункії комиші…
Що твориться в твоїй крові?
Що горить в твоїй душі?
Ми б пішли в гаї зелені,
У пір’їстий цей бамбук
Поцілунки пить шалені
І обійми млосні рук.
І ти б любощів зазнала,
Про які так серце зна,
Не тужила б, не зітхала,
Як зітхатимеш одна.
Ми пішли б з тобою в гори
Там, де ідоли стоять,
Звідкиль видно синє море,
Звідкиль хмароньки летять.
І під соснами старими,
Що вверх руки простягли,
Ми б серцями молодими
Жертву щастю принесли.
І в долину б ти спустилась,
Як моя вже сан-онна,
Мов удруге народилась
І щаслива, і ясна.
І я б мав собі дружину,
Любу, красну над усі,
Цнотну, тиху, як дитину,
І солодку, як насі.
Будем жить ми край доріжки,
Де цікади ллють пісні,
Цокотітимуть там ніжки
День-у-день твої мені.
Будеш квітонькою сяти
В шовках, злотніх поясах,
Будеш ти мені вклонятись
З добрим ранком безліч раз.
Тихше кінь б`є копитами?
Все… Розвіялись казки.
Розлучаємося з вами,
Хрізантеми-школярки.
Що ж з коханими очами,
З сяйвом чорних блискавиць?
Кинеш книжечки з сльозами
Й на циновки впадеш ниць.
Прошумлять моря могутні,
Пропливуть мої човни,
І казки ці незабутні
Перейдуть в шовкові сни.
Встанеш ти з ціновок, бідна,
Обезкрилена, смутна,
І країна твоя рідна
Стане тяжка і сумна.
Будуть всі струмки, бамбуки
Про далекий край лептать,
Будеш ніжні свої руки
Довго в тузі ще ламать.
І крізь всі моря і гори,
В час журби, твій трудний час,
Буду в серце твоє хворе
Прилітати я що-раз.
Кобе (Японія) 1920
“Українська літературна газета”, ч. 25 — 26 (291 — 292), 18.12.2020
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.