Микита Мандрика та його лірична пригода у японських мандрах

719

Уважніші читачі моєї сторінки у ФБ ознайомилися з цікавими епізодами українсько-японських літературних зв`язків, зокрема, дізнались дещо й про переклади в Японії поезії Тараса Шевченка. Продовжу широку тему «Японія і українське письменство».

Десь наприкінці 1980-х, коли розпочали відкриватися сумнозвісні «спецсхови» радянських архівів та бібліотек, отримано було небувалу доти можливість побачити-прочитати й сторінки тієї української літератури, що досі перебувала під забороною, адже писалися ті твори не під благословенним сонцем сталінсько-брежнєвської конституції, а в еміграції, в діаспорі. Згодом розповів про деякі зі своїх знахідок в електронних виданнях Бібліотеки української літератури в Москві, які побачили світ на сайті БУЛ. Зокрема, й підготований мною випуск «Вибраних сторінок альманаху Бібліотеки української літератури» – «Мандри Микити Мандрики або Повернення через океани», опублікований 2016 р. на бібліотечному сайті БУЛ. Як відомо, з березня 2018 р. не стало тієї Бібліотеки в Москві, закрито й її сайт. То ж поновлюю фрагмент з тієї публікації, присвяченої 130-річчю від дня народження М.І. Мандрики (1886-1979), українського поета і літературознавця, дипломата, президента Української вільної академії наук у Канаді.

Віталій Крикуненко м. Москва, Росія

 

Микита МАНДРИКА

ЧЕРЕЗ МОРЯ І ОКЕАНИ. СПОМИНИ З ДАЛЕКОЇ ПОДОРОЖІ

(Вінніпег, 1941 р.)

У книзі розповідається про те, як після наступу червоної Армії на Кубань автор разом зі своїми супутниками і дружиною відбуває в еміграцію – через Туреччину, Суецький канал, Сінгапур і далі – до Китаю та Японії.

Подаю фрагментик з тієї хвилюючої розповіді про мандри Микити Мандрики й ліричну історію молодого поета, зачудованого красою та манерами японських дівчат. Чарівний вірш цей (а хтось може сказати – невеличка поема «Нікобе-Отзу»), написано 1920 року. 100-ліття сповнилось! То як же не згадати!

«…Пізно вночі, 6 вересня 1919 р., засвітилося перед нами море. Було темно кругом і тихо; відчувалися кругом морські простори. А тут перед нами виринуло, як у казці, безліч ясних, ясних огнів на обрії.

То світило місто Сімоносеки – ворота вимріяної нами, фантастичної країни Сходу Сонця – Японії.

Всі роки ця країна здавалась мені найбільш казковою, найбільш цікавою. В моїй зоровій памяті з молодечих літ стояла обкладинка книжки, яку я уперше перечитав – «Страна Восходящего солнца» – з японською дівчинкою під парасолем, яка ступала листями лотоса… оповідання про чайні домики, де гейші сміються, неначе хто розсипає шкляне намисто; оповідання про високу технічну культуру: електрику в селах і таке ін.

Сама природа Японії здавалась фантастичною: ясні гори, карякуваиті дерева, домики в сизім тумані, хати над озерами…

І от ми в Японії наявно.

Серце б`ється… Ми в`їзжаємо в новий для нас світ.

…Перед заходом сонця підходимо до вузького гирла, за яким уже є місто Кобе, де ми маємо ночувати. Безкінечне передмістя Кобе починається зараз же за гирлом, а саме місто – центр – значно дальше. До нього приходимо вже в цілковитій пітьмі. Бачимо огні, але не такі блискучі, як в Гонконгу, десь блимають вони і на гребнях гір. Далеко в затоці видно залізні драбини верфі; в місті видно фабрики. На схід перед нами огнями горить над морем велике місто Осака…»

Не менш цікаві поетичні враження про перебування в Японії, що знайшли відображення в ліриці Микити Мандрики, зокрема в сповненій інтимної схвильованості поемі (саме так, на наш погляд, варто визначити жанр цього віршованого твору) «Нікобе – Отзу».

В примітках автор зазначає, що тут йдеться про поїздку залізницею між двома станціями у японській провінції, під час якої поет здобувся на зворушливу ліричну фантазію про оповиту його мріяннями та барвистим кімоно чарівну японську дівчину-супутницю у залізничній подорожі. Потребують пояснення й такі використані у творі слова з японської мови як кудамоно, хон, намі і чьоомен – фрукти, книжки і зшитки; хіто-ні – чужі люди; ніходзхін – японець; сан-онна – жінка; насі – груша.

Сповнена дещо зухвалої чоловічої або й цілком козацької парубоцької грайливості і водночас кавалерської граційності поема «Нікобе – Отзу» виразно ілюструє неабиякий творчий інтерес українського поета до орієнтальної тематики і досить сміливе проникнення в її емоційно-ментальні виміри. Написаний майже сторіччя тому твір і сьогодні читається так, наче йдеться про наших сучасників: таки глобалізація неминуче зближує людей різних народів і рас, чому, безумовно, сприяє і поезія. Напевно в наш час сюжет «Нікобе – Отзу» може варіюватися й у авіарейсі «Токіо – Київ» та навпаки. Поезія таки здатна долати кордони, зближуючи людей… Хіба не так, друзі?

 

Микита МАНДРИКА

НІКОБЕ-ОТЗУ

Вітру, гір, заліза стогін

Обірвався. Все мовчить.

В стійло тихо кінь стоногий

Йде на хвильку одпочить.

От і став… І враз зірвались

Барвнокрилії пташки –

Чобітками заспівали

Хризантеми-школярки.

І здрігнувши з того дива,

Знов летить наш бистрий кінь;

З вітром б`ється сива грива,

Бють підкови: «дінь, дінь, дінь!»

При плечі моїм кімоно –

Пурпур, срібло хризантем,

І корзинка кудамоно,

Хон, камі і чьоомен.

Погляд боязкий і цнотний,

Другий довший… Не втерпець.

З ним родивсь такий турботний

І солодкий бій сердець.

Очі з дугами-бровами,

Очі з тягітних очиць,

Повні чорними огнями,

Світом чорних блискавиць.

Що нам пута-забобони? –

Ми ж навік розійдемось.

З серця скинем заборони,

Серце з серцем ззілльємось.

Очі, серце в унісоні,

Все обом так ясно враз…

Ні, не бачать ці хіто-ні

Наших любощів екстаз.

Серце з чорною косою,

Серце з личеньком ясним –

Не подібний я собою

З ніходзіном ні їдним.

Любий я тобі? Дивися.

Серцю радісно? – Цілуй.

Серцем жадібно упийся,

Чари любощів відчуй.

От тобі обійми-муки,

Мої пестощі-огні…

Простягни солодкі руки,

Всю віддай себе мені.

Я цілую тебе в шию…

Твої губоньки – вино.

На плечах твоїх розкрию

Всі барвисті кімоно.

Ніходзін-ра ще не знають

Пестить, бавити дівчат;

З жаром їх не пригортають,

Не цілують бровенят.

Млосно стукають ресори

І дзвенять гучні містки,

Серце серденьку говоре

Незабутнії казки.

В вікнах ген гаї й діброви,

І стрункії комиші…

Що твориться в твоїй крові?

Що горить в твоїй душі?

Ми б пішли в гаї зелені,

У пір’їстий цей бамбук

Поцілунки пить шалені

І обійми млосні рук.

І ти б любощів зазнала,

Про які так серце зна,

Не тужила б, не зітхала,

Як зітхатимеш одна.

Ми пішли б з тобою в гори

Там, де ідоли стоять,

Звідкиль видно синє море,

Звідкиль хмароньки летять.

І під соснами старими,

Що вверх руки простягли,

Ми б серцями молодими

Жертву щастю принесли.

І в долину б ти спустилась,

Як моя вже сан-онна,

Мов удруге народилась

І щаслива, і ясна.

І я б мав собі дружину,

Любу, красну над усі,

Цнотну, тиху, як дитину,

І солодку, як насі.

Будем жить ми край доріжки,

Де цікади ллють пісні,

Цокотітимуть там ніжки

День-у-день твої мені.

Будеш квітонькою сяти

В шовках, злотніх поясах,

Будеш ти мені вклонятись

З добрим ранком безліч раз.

Тихше кінь б`є копитами?

Все… Розвіялись казки.

Розлучаємося з вами,

Хрізантеми-школярки.

Що ж з коханими очами,

З сяйвом чорних блискавиць?

Кинеш книжечки з сльозами

Й на циновки впадеш ниць.

Прошумлять моря могутні,

Пропливуть мої човни,

І казки ці незабутні

Перейдуть в шовкові сни.

Встанеш ти з ціновок, бідна,

Обезкрилена, смутна,

І країна твоя рідна

Стане тяжка і сумна.

Будуть всі струмки, бамбуки

Про далекий край лептать,

Будеш ніжні свої руки

Довго в тузі ще ламать.

І крізь всі моря і гори,

В час журби, твій трудний час,

Буду в серце твоє хворе

Прилітати я що-раз.

 

Кобе (Японія) 1920

 

“Українська літературна газета”, ч. 25 — 26 (291 — 292), 18.12.2020

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

 

 

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!