“Українська літературна газета”, ч. 3 (359), березень 2024
«Кобзар». Невичерпною духовною силою володіє ця збірка поетичних творів Тараса Шевченка – вічне джерело відродження і оновлення національного духу.
Геніальний поет воскресив рідним словом затаєну в глибинах національної свідомості історичну пам›ять, мрії та надії на сподівану волю, оживив віру у свої духовні сили. Шевченко зарядив настрої і почуття українського люду могутньою духовною енергією і цим сприяв пробудженню і формуванню національної самосвідомості українського народу. З появою «Кобзаря» нація відчула, що в неї з’явилася в найбільший драматичний період національної історії потужна духовна сила, здатна відродити притлумлену колоніальним пригніченням національну свідомість і гідність, розкувати паралізоване стремління до боротьби та закликати
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
За правду пресвятую стать
І за свободу!
Народжувалася перша книжка поетичних творів у 25-літнього поета і живописця тоді, коли він у холодному, ненависному Петербурзі наповнював болісними переживаннями і стривоженою долею уярмленої України душею натхненне, породжене правдою нове слово і благав Господа послати його думи, його дітей, його квіти – «квіти мої, діти!» – в Україну. Поет випроваджував свої думи в надії, що його слово – «велике» і «святе», «тихе, добре, кротке», яке дароване йому Богом, розтопить остиглі душі, відкриє святу правду незрячим і глухим, отверзе рабські уста і возвеличить український люд у національній гідності та честі.
Молодий Шевченко виряджав із гнітючої, чужої столиці Російської імперії «в нашу Україну» своїх рідних дітей – поетичні думи, свої болі й переживання за долю України, щоб вони
Огнем невидимим пекли
Замерзлі душі.
Саме тоді, коли Шевченко вів поетичні розмови зі своїми думами-переживаннями, щирий друг і поет Євген Гребінка познайомив його з українським землевласником Петром Мартосом, якому запраглося мати свій акварельний портрет. Під час сеансів Петро Мартос побачив рукописні поезії молодого живописця і висловив намір оплатити видання творів Шевченка окремою книгою. Євген Гребінка радо підготував твори свого молодого друга до друку. Перші примірники «Кобзаря», до якого ввійшло вісім творів, з’явилися 18 квітня 1840 року – майже в день других роковин звільнення Шевченка з кріпацтва. Отак молодий поет вирядив в Україну свої думи в образі Кобзаря з місією духовного пробудження української людини. Бо вірив, що його слово, його думи наділені енергією духовного відродження українського люду, а отже, пробудження національної свідомості, гідності й самоповаги.
Сам Шевченко згодом у вірші «Пророк» засвідчить свою, як національного поета, місію духовного провідника: святим, огненним словом пропікати замерзлі душі та збивати із пригаслих душ крижані окови рабської покори, зневіри, підлої готовності прислужувати і догоджати московському колонізатору. Шевченко вірив, що він як митець і український народ як нація можуть самоздійснитися передусім завдяки слову і в рідному слові, яке відроджує історичну пам`ять народу, та в духовних межах національного світу. Поет свідомо передає свої функції оповідача центральному образові – народному кобзареві, старому Перебенді, який не тільки виступає в ролі хранителя історичної пам’яті українського народу, але й заповідає сучасникам і нащадкам берегти Україну від лукавих і злих, які намагатимуться її приспати, духовно і морально знесилити і потім збудити в огні розбрату і насильства.
Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині –
Однаковісінько мені.
***
Та не однаково мені,
Як Україну злії люди
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…
Ох, не однаково мені.
Створений деміургом національного духовного космосу виступає в творчості Шевченка й інший авторитетний образ – романтично-міфологічний образ Поета, який виконує місію пророка, апостола правди і науки, духовного провідника нації. Сам поет, народжений від національної скорботи, гніву і образи за зганьблений український народ, свою місію вбачав у тому, щоб послати в розіп`яту на хресті рабства Україну святе слово і ним
Свою любов благовіcтить!
Святую правду возвістить!
Поет усвідомлював свою пророчу місію, своє месіанське призначення як виразника Господньої волі, яке полягало в пробудженні українця правдивим, емоційно гарячим, натхненним словом від рабського сну, у возвеличенні «малих отих рабів німих», які чахнуть від зневіри і замкнули свої уста.
Він вірить, що його слово долетить до Господа, і він, перейнявшись болями і надіями поетової душі за долю упослідженої нації, дослухається до його молитовних благань. Слово Боже втілилося в Христа і через слово, завдяки слову – цьому Божому дару, він веде розмову з Богом. Саме «Бог-син» – Ісус Христос, в іпостасі якого і проявилось Боже слово, є для поета провідником у духовний світ, в царство Духу.
Намагаючись пізнати сутність Божого Промислу, Шевченко повсякчасно звертається до Бога з молитвами та оскарженнями, похвалами і докорами, сумнівами та обурюванням тим, що Господь зневажає торжество зла на землі, тому для поета головне, про що він просить Господа, це донести до земляків-українців глаголи пророчих його уст.
Молюсь, Господи, внуши їм
Уст моїх глаголи, –
благав Шевченко у «Давидових псалмах», бажаючи трудящим людям, доброзиждущим рукам, робочим головам злагоди, братолюбія, порозуміння, єдиномислія, сердечного раю на їхній Господом дарованій землі.
Саме для того, щоб повернути своїм землякам втрачену батьківщину, національну пам’ять, честь і гідність, щоб обпалити пророчим словом спраглі на істину губи неофітів і запалити їхні душі енергією творення нової сторінки національної історії, і прирікав Шевченко себе на драматичну долю духовного пастиря свого народу.
Пошли мені святеє слово,
Святої правди голос новий!
І слово розумом святим
І оживи, і просвіти! –
благав поет у Бога натхнення, молив оживити і просвітити «розумом святим» його єдину втіху і надію – слово, хоча знав, яким тяжким, болісним і довгим буде шлях його слова до України.
Оживлене його неспокійним розумом, його зболеною душею, накликане, натхненне правдою нове слово поет криком проніс між українськими людьми, аби вони забули ганебну давнюю годину і відродили «добру славу, славу України».
Шевченко вірив, що «прорветься слово, як вода» і людині відкриється свята правда, висока доцільність буття на землі, що скривджені, гноблені і озлоблені навчаться творити добро, не заподіюючи зла ближньому, що віще слово відверне душі чистих серцем від скверни і розтлінної кривди. Тільки зцілена святим словом правди національна душа здатна відкритися братолюбством, порозумінням і злагодою. Тому й завершив Шевченко свою «Молитву» таким проханням до Господа:
А всім нам вкупі на землі
Єдиномисліє подай
І братолюбіє пошли.
Драматичною була життєва доля цього великого поета, художника, мислителя, незмирливого борця за духовно-національне і державно-політичне відродження України. За 47 років життя (1814–1861) Шевченко пробув 24 роки у кріпацтві, тричі заарештовувався і 10 років провів на засланні без права писати і малювати, до кінця життя перебував під пильним оком російської жандармерії.
Тонкий, надзвичайно чутливий до переживань і страждань лірик, творець жанрово новаторських епічних поем, видатний драматург, прозаїк, талановитий художник, Тарас Шевченко залишив величезну кількість поетичних творів, передусім славнозвісний «Кобзар», драму «Назар Стодоля» і два уривки з інших п’єс, дев’ять повістей, щоденник, автобіографію, історико-археологічні записки, статті та понад 250 листів. Мистецька спадщина Тараса Шевченка нараховує понад 880 творів живопису і графіки, а більше 200 мистецьких творів втрачено.
У світовій літературі, культурі й мистецтві Тарас Шевченко – явище унікальне. Жоден поет світу не має стільки пам’ятників на планеті, як Шевченко, бо він є символом свободи, невпокореності духа і високої національної гідності, національної єдності і соціальної солідарності. Могутня духовна енергія Шевченкового слова консолідувала українську націю, розвиваючи і формуючи колективну та індивідуальну національну свідомість, витворюючи «суцільний культурний організм» здатний, за словами Івана Франка, «до самостійного культурного і політичного життя…».
Тарас Шевченко свою духовну місію вбачав у тому, щоб не згасав живий вогонь національного і державницького самоздійснення українського народу і своїм словом повсякчасно підживлює цей вогонь у свідомості й душах українців.
…Возвеличу
Малих отих рабів німих!
Я на сторожі коло їх
Поставлю слово.
Це слово, яке Господь дарував національному пророку, й пішло «меж люди», пішло в Україну для того, щоб визволити, викликати з домовини душу вольную, щоб раби не впали в покірне заціпеніння перед імперською всевладністю, не перетворилися в «оглухлих» і «похилених». Шевченко поривався словом достукатися до свідомості ближнього, на слово уповав, сподівався, прагнучи уберегти національну душу від імперської мутації, від національного знеособлення. Слово в благовійному величанні та спраглому осягненні його духовної сили – особлива любов і болісна турбота Шевченка-поета. На силу слова, на його духовну енергію покладався він, бо знав, що розбити фізичні кайдани важко, але ще важче людину звільнити від духовного рабства, розбудити в ній оспалу душу, запалити її огнем-енергією національного самоздійснення.
Тому й просив Шевченко Господа дарувати йому пророче слово – «Те слово, Божеє кадило, кадило істини», яке подасть «душі убогій силу»,
Щоб огненно заговорила,
Щоб слово пламенем взялось,
Щоб людям серце розтопило,
І на Украйні понеслось,
І на Україні святилось
Те слово…
Життя і творчість Тараса Шевченка – органічна духовна складова національного культурного організму. Поет і художник посідає визначальне місце в духовному просторі української історії і культури тому, що своєю літературною і мистецькою діяльністю, своїм страдницьким життям як самопожертвою в ім’я України відкривав перед своїм народом перспективу національного самоусвідомлення і визволення, виступав духовним каталізатором відродження історичної пам’яті, формував політичну свідомість українського народу.
Духовно-культурне освоєння українського світу, яке здійснював своєю творчою діяльністю Тарас Шевченко, резонувало в суспільних настроях і трансформувало індивідуальну свідомість під кутом зору національної самоідентифікації.
Не випадково поет у своїх думах посилав своє слово в Україну, сподіваючись на «зустріч» з читачем, свідомість якого він прагнув цим словом запліднити, а отже, стимулювати до самоусвідомлення.
На таке морально-духовне преображення українського світу й розраховував Шевченко. Його поезія, творена рідною для українців мовою, надзвичайно ефективно почала динамічно відлунювати в читацькому сприйнятті, доповнюючи образно-смисловий потенціал Шевченкового слова енергією співпереживання.
Шевченко подав нації інтегративну систему ціннісних орієнтацій і пріоритетів, ядром якої є національний ідеал. Цей ідеал висловлений поетом просто і виразно:
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля.
Те, що Шевченко так багато приділяв уваги історії власного народу, свідчить про усвідомлення ним важливої ролі історичної пам’яті в самоідентифікації українця, в необхідності консолідації українського суспільства, яке тривалий час перебувало в процесі етнокультурної маргіналізації. Український народ був насильно виведений імперською Росією із свого органічного цивілізаційного русла, зазнавав етнокультурного «роздвоєння». Тому Шевченко особливий акцент у своїй творчості робить на необхідності історичного самоусвідомлення, бо без чого, вірив він, не досягнути національної єдності, «братолюбія», «єдиномислія».
Шевченко і сьогодні виступає як унікальний духовно-соціокультурний феномен, який впливає на формування духовної атмосфери українського суспільства, є потенційною рушійною силою майбутніх суспільних змін та важливим чинником здійснення національної мобілізації.
Шевченкове слово – потужна духовна енергія нації, величезна духовна сила, яка творчо впливає на розвиток національної культури і мистецтва, стимулює енергію українського народу задля винесення суспільного поступу на високу хвилю розвою. Бо його поетичне слово – від глибокого болю і переживання за долю української людини, за державне самоздійснення українського народу; його слово тому таке живе, палаюче і всесильне, бо воно від великої любові до України.
Микола ЖУЛИНСЬКИЙ,
директор Інституту літератури
ім. Т. Г. Шевченка НАН України, академік НАН України
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.