“Українська літературна газета”, ч. 1 (357), січень 2024
(або ПРО АДМІНІСТРАТИВНИЙ НАМІР РОЗОРИТИ ПЕДАГОГІЧНЕ ЛЕЛЕЧЕ ГНІЗДО)
25 лютого цього року виповнюється 5-та річниця раптового і передчасного відходу у вічність Леоніда Володимировича Ушкалова, доктора філологічних наук, професора Харківського національного педагогічного університету імені Григорія Сковороди. Ім’я Ушкалова в цьому університеті носить кафедра української літератури та журналістики, і то цілком справедливо й заслужено, адже Леонід Ушкалов, за влучним висловом Ігоря Набитовича, “уже за життя був цілою окремою самодостатньою науковою інституцією, науковим інститутом досліджень постаті й творчості Сковороди, українського Бароко». Для співробітників нашого Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України Ушкалов був живим містком, що єднав київську і харківську наукові спільноти, і то не лише їх…
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Сказати щиро, за турботами й тривогами нинішніх воєнних буднів, я, найскорше, й не пригадав би цієї сумної дати. Мою пам’ять розворушив один дзвінок із Харкова: телефонувала Наталія Микитівна Левченко, учениця Ушкалова, професор, доктор філологічних наук, до слова, цей ступінь перед війною вона захистила в нашому Інституті. Схвильований голос звіщав мені, що Міністерство освіти планує Харківський національний педагогічний університет ім. Г. Сковороди приєднати до Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна. Ніби й не вельми зла справа, принаймні не рівна влучанню балістичної ворожої ракети. Однак, в установі, якого б профілю вона не була, таку “реформу”, перш за все, зрозуміють саме як руйнацію збудованого в попередні десятиліття, як демонтаж кращих традицій і зв’язків.
Наукові взаємини ХНПУ з нашим Інститутом вибудовувалися в тісній скрупульозній творчій співпраці: 1989 р. на Спеціалізованій раді Ушкалов захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за темою: «Творчість Григорія Сковороди і антична культура», 1996 р. — докторську дисертацію «Література українського бароко в її зв’язках із філософією». Ці два захисти засвідчили, що в ХНПУ сформувався і заявив себе в гуманітарному просторі України фахівець із неабиякими знаннями старожитної книжності як з теренів давньої літератури, так і не менш давньої філософії.
Невдовзі Інститут літератури підступив до виконання кількох масштабних багатотомних проектів — Шевченківської енциклопедії у 6-ти тт. , а перегодом й Історії української літератури у 12-ти тт. До ШЕ Ушкалов написав ряд статей, проте його власне шевченкознавство промовисто окреслене в персональній статті, яку написав для 6-го тому енциклопедії чільний медієвіст нашого Інститут і цілої України М. М. Сулима.
Маю нагадати ще одну гірку втрату: 25 лютого цього року виповнюється чотири місяці від дня, коли зупинилося серце академіка НАНУ, завідуючого відділом української давньої літератури, багаторічного застуника з наукової роботи директора Інституту літератури, мого давнього приятеля і побратима Миколи Матвійовича Сулими.
Ці дві людини — харків’янин Ушкалов і киянин Сулима — відзначалися подиву гідної широтою своїх наукових зацікавлень, а водночас глибиною знань і талантом до їх реалізації і презентації. Як я зрозумів із багатьох бесід, зі спогадів, ці двоє видатних філологів приятелювали в цілком сучасній формі — здебільшого через інтернет, завдяки електронному листуванню; таким же робом Ушкалов ставав добровільним, негласним і гласним, опікуном 1-го і 2-го томів ІУЛ; до 2-го тому Історії, власне, до розділу “Література пізнього Бароко (друга половина XVIII ст.)” Ушкалов подав масштабний матеріал про Сковороду. Як казали учасники засідання, представляючи працю харків’янина на редколегії видання, член-кореспондент НАНУ Григорій Матвійович Сивокінь рішуче оголосив свій вердикт: “Це не розділ до історії…” Члени редколегії спантеличено перепитували — а що ж це? “Це монографія”, — авторитетно констатував вчений.
Наші установи — ХНПУ ім. Г.С.Сковороди й ІЛ ім. Т.Г.Шевченка НАНУ, власне Ушкалов і Сулима, — ще більш активно продовжили творчу співпрацю , коли взялися за підготовку повного академічного видання творів Григорія Сковороди. Сулима скопіював і передав до Харкова всі рукописи й списки творів Сковороди, які зберігаються у відділі рукописних фондів нашого Інституту, вони й склали левову частку видання, хоча відомо, що до уваги були взяті всі рукописні фонди України, адже Ушкалов ставив перед цим проектом максимальні орієнтири: виправити прикрі помилки, яких припустилися видавці-попередники, подати тексти в усій повноті, а також найретельніше прокоментувати їх.
Вже по смерті Ушкалова в колективній монографії “Літературний дискурс від бароко до постмодерну” (Київ-Люблін-Харків, 2020) М. Сулима опубліковано розділ, присвячений саме коментарям, які подав Ушкалов до повної збірки творів Сковороди; автор розділу порахував і констатував, що коментарів у Повній збірці близько 10000, завдяким яким була забезпечена якість наукового продукту, перед усім, скрупульозна увага до всіх імен дослідників, фактів з біографії Сковороди, цитат, дат, мотивів і образів, тощо, тощо… “Коментуючи його [Сковороди — ред.] спадщину, — писав М. М. Сулима, — Л. В. Ушкалов удається до формування своєрідних “гнізд”, які дозволять простежити витоки тих чи інших імен, образів та думок, їх сковородинські інтерпретації, а також розвиток у творах українських письменників XVII-XVIII ст.”.
До згаданої монографії “Літературний дискурс від бароко до постмодерну” з окремими розділами долучилися 12 штатних працівників нашого Інституту: Григорчук Ю., Демська-Будзуляк Л., Єсипенко Д., Кисельов Р., Матвеєва О., Матющенко А., Мовчан Р., Нога Г., Сулима В., Ткачук Р.; інші автори презентують головні гуманітарні інституції України, – образно кажучи, велике філологічно-сковородознавче гніздов’я…
Та найголовніше харківське філологічно-сковородознавче гніздов’я — наукова школа професора Леоніда Ушкалова, його учні й послідовники, школа, що сформувалася на традиція ХНПУ ім. Г. С. Сковороди, а головним чином — на доробку Ушкалова, в якому близько 300 праць, монографій, семінарій, довідників, енциклопедій, наукових статей… Репрезентативним є й доробок школи, учасники якої підважують в кращих традиціях учителя важливі сучасні науково-педагогічні проблеми, розкриваючи різнопланові вияви феномен української літератури від давнини до сучасності.
Тривожний дзвінок із Харкова про можливе “розорення” цього надважливого гніздов’я — про закриття ХНПУ ім. Г. С. Сковороди — нагадав мені, що двох видатних дослідників, Ушкалова і Сулиму, доля обдарувала ще одним спорідненим талантом — поетичним. На смерть колеги й товариша 2019 р. М. М. Сулима написав промовисто символічного вірша “Світлій пам’яті Леоніда Ушкалова”, який сьогодні прочитується і в контексті воєнних варварських бомбардувань України, і в сенсі адміністративних невчасних і невиправданих перебудов, від яких, можливо, настав час захищати наукові гніздов’я.
У вірші згадується Анастасія Максимівна Ніжинець (1902-1992) — український літературознавець-медієвіст, сковородинознавець, педагог. У 1926 р. вона вступила до аспірантури нашого Інституту (тоді він називався Інститут літератури імені Тараса Шевченка), під керівництвом А.П.Шамрая студіювала творчість Івана Вишенського, у 1937 була репресована, пізніше не один рік працювала в Харківському педагогічному інституті (нині НХПУ)… Ці окрушини з трагічної і вельми характерної для українських філологів біографії Анастасії Ніженець подаю для увиразнення її присутності у вірші М. М. Сулими.
“ А. М. Ніженець, яка мріяла повернути лелек на дерево поблизу могили Григорія Сковороди, мовить: // Може, це я, це я, – праведна Анастасія, // Може, це я вас, лелеченьки, вмовить зумію? // Ви ж не птахи безпороднії, // Ви ж бо – єродії!.. // Летіть над явором та над горою, // Понад потічком та над вербою, // Оспіваними Сковородою… // Лелеки, гайстри, почуйте ж мене, // Шукайте дерево для вас зручне, // Гніздо мостити, повірте, ніде – // Лишень над Льонею, над Леонідом, // Лелеки, гайстри ще й чорногузи, // Над Леонідом, якщо ви друзі!..”
Цей вірш, як голос із небес, запитує у кожного з нас: чи є на адміністративних гілках сьогоднішньої влади правдиві друзі української педагогіки і цілої гуманітарної спільноти?
Микола ЖУЛИНСЬКИЙ,
директор Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, академік НАН України
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.