Микола Савчук. «Sprache і мова»

21 лютого в світі відзначають День рідної мови. У цьому контексті цікаво порівняти німецьку мову, яка в Європі має найбільше носіїв, і українську мову, яка має найбільше проблем і яка однією з причин нападу Росії на Україну.    

І німці, й українці належать до індоєвропейської мовної сім’ї, яка формувалася у ІІ-І тис. до н.е. На світі є приблизно 120 млн. носіїв німецької мови і 38 млн. української. Хоча вдома українською в Україні розмовляє лише приблизно 40% населення та й з тих українських біженців, які опинилися в Німеччині, яких 70% розмовляє російською. Причина полягає в тривалому колоніальному статусі українців та в особливій жорстокості російської окупаційної влади, яка від кінця 17 ст. поступово й наполегливо викорінювала українську мову з усіх галузей життя, а в період СРСР застосовувала до українців ідею «злиття двох братніх мов». У новітні часи потужна російська теле- й інтернетпропаганда тримала в своїх пазурах українців і надалі вперто витісняла українську мову. Російсько-українська війна зупинила цей процес і з’явилися перші прояви повернення російськомовних українців до мови своїх предків.

Німецька мова має 75 тисяч слів літературної мови і понад 500 тисяч слів розмовної. Українська мова нараховує приблизно 256 тисяч слів. І в одній, і в иншій мові є чимало діалектів, а в українській мові присутнє ще й таке жахливе мовне явище як суржик, тобто мішанина російських і українських слів, який особливо поширений на колишніх підросійських територіях Східної України.

Німці мають 33-томний Великий словник німецької мови (1852 — 1961), українці — 11-томний тлумачний словник української мови (1970 — 1980) та  12 томів з запланованого 20-томного Словника української мови. Обидва словники мають свою вартість і недоліки. Крім цих словників, українські науковці видали багато діалектних та инших словників, зокрема й вартісний 7-томний Етимологічний словник української мови. Є також низка німецько-українських та українсько-німецьких словників, з-поміж яких найповажніший Великий німецько-український словник (Київ, 2005) на 170 тисяч слів і словосполучень.

Німецьку мову вивчали в освітніх закладах Західної України в період Австро-Угорської імперії, а також у період СРСР. Тому тут в різні часи було багато людей, які розуміли німецьку мову. Українською переклали книжки Ґьоте, Шіллера, Гайне, Гофмана, Захер-Мазоха, Бьолля та инших, казки братів Ґрімм, праці німецьких філософів, пригодницьку літературу. Німецького роду був визначний український мово- й літературознавець, професор Гарвардського та Колумбійського університетів Юрій Шевельов (справжнє прізвище Шнайдер, 1908 — 2002). Сучасним культуртреґером у німецько-українському світі є письменник Юрій Андрухович, якого німці вшанували кількома преміями і твори якого перекладені німецькою мовою.

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

Німці пишуть латинкою, українці — кирилицею. Німецька абетка має 26 літер і 4 додаткові знаки, українська — 33 літери. У часи незалежности до неї повернули заборонену в часи СРСР літеру Ґ. В німецькій мові є 3 роди, в українській — 4; в німецькій — 6 часів, в українській — 3. В німецькій мові є 4 відмінки, в українській — 7.

Як у німців, так і в українців велика проблема з правописом. Правда, українська проблема найбільше залежить від російськомовного тиску. Відомо, що найновіший німецький правопис затвердили 1 липня 1996 р. і німці сприйняли його по-різному. Так само поставилися й українці до найновішої редакції свого правопису від 22 травня 2021 р.

Українська мова багата на синоніми й зменшено-пестливі форми слів. Її ще називають солов’їною, пісенною мовою. А за німецьку українці кажуть, що це мова війська і що на деякі довжелезні німецькі слова замало української учнівської лінійки.

Україна — це територія, держава на межі двох світів — європейського й азіятського, на межі двох ментальностей — волелюбної й рабсько-деспотичної. За любов до рідної мови українці позбувалися посад і перспектив, їх засилали на сибірську каторгу, а декого розстрілювали чи убивали. Мабуть, німцям це важко уявити…

Упродовж століть різні частини України перебували під різними окупаціями, що позначилося й на мові.  Тому в різних українських краях деколи одні й ті самі поняття називали інакше. Наприклад, картопля має в Україні різні назви, деякий одяг і взуття і навіть кава.

Науковці підрахували, що сучасна українська мова має засвоєних приблизно 1000 німецькомовних лексем, не враховуючи спеціальної та наукової термінології.

Українці мали кілька великих німецько-українських мовних зустрічей, внаслідок яких адаптувала німецькі слова. Насамперед мова йде про відомі в Україні археологічні культури: черняхівську і карпатських курганів (1 тис. н.е.), які пов’язують з ґотами й давньоґерманськими племенами. Ймовірно, з тих часів залишилися топоніми. Друга зустріч стосувалася часів Київської Руси і Галицько-Волинського князівства (10-12 ст.), коли в нашу мову прийшло таке відоме слово як «князь» та инші. Третя зустріч пов’язана з Маґдебурзьким правом, яке отримували українські міста в 14-15 ст., переважно в Західній Україні. Тоді прийшла певна кількість фахових німецьких ремісників і тому багато знарядь праці і видів зброї, особливо з металу, мають німецькі назви. Остання потужна зустріч з німецькомовним світом відбулася на західноукраїнських землях під час Австрійської імперії, від (1782 – 1918). Слова, які тоді адаптували українці з німецької мови, вживалися донедавна, а деякі й досі.

Гадаю, всі мови в наш час мають великі проблеми. В одних зменшується лексика, високий стиль мови, в инші проникають іншомовні слова, панує молодіжний сленг і молодіжна зневага до краси й чистоти рідної мови, а то й словесна брутальність. Старше покоління німців обурює проникнення в їхню мову анґлійських слів. На нас, українців, агресивно тисне російська мова, знаходячи підтримку в російськомовних мешканців України, багато з яких перебуває при найвищій українській владі. Однак оптимісти вважають, що раз українська мова вижила в часи російського колоніалізму й сталінських репресій, то виживе і тепер, коли Вкраїна поволеньки прощається з російсько-радянським минулим.