Микола Гриценко. Історія одного автографа

624

(до 150-річчя від Дня народження Лесі Українки)

…Обираючи у 1983 році тему для своєї дипломної роботи з телеспеціалізації (факультет журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка) я зупинився на образі Лесі Українки. Хотілося  щось нове відкрити в біографії легендарної письменниці. І я тоді занурився  в її листування з Ольгою Кобилянською. Так вийшов на тему «Леся Українка на Буковині», зазначивши програму в циклі  «Літературна карта України» тодішнього Республіканського телебачення. Про деталі підготовки та зйомок цієї амбітної студентської роботи на Чернівецькій студії телебачення, при нагоді, колись розповім окремо.

А коротко було так: тему  затвердили  на художній раді з великим авансом і недовірою.  Старших колег можна було зрозуміти – студент  замахнувся на підготовку окремої програми… для Києва. А під виділялися студійні години запису й монтажу, а ще – енна кількість  метрів дорогоцінної кіноплівки для зйомок на виїзді.   І все те без жодної гарантії, що  Республіканське телебачення візьме цю програму до свого телеефіру.

Та, дякуючи Богу й тодішньому головному режисерові Чернівецького обтелерадіокомітету Василеві Селезінці, який особисто погодився підставити плече, мені пішли на зустріч. Сценарій, де передбачалося ведення від першої особи-оповідача починався фразою-зізнанням: «Я дуже люблю поезію Лесі Українки». І в такій нехитрій манері, через звичайну людську любов, пройшли усі зйомки, сформовані в 45-хвилинну програму.   У  першій в моєму житті авторській програмі  я був щирим і наївним. Такою ж щирістю, а не казенно-науковістю  прониклися усі учасники програми, серед яких був і  Михайло Івасюк (батько легендарного співака й композитора Володимира Івасюка), інші науковці, дослідники творчості Лесі Українки, викладачі Чернівецького університету, актори… А ще – правнучка тої жінки, в якої колись у Вижниці мешкала Леся Українка. Звісно, своєї любові й режисерської майстерності доклав режисер програми Василь Селезінка і вся творча група.

Ось із цією програмою , записаній на магнітній стрічці, я й приїхав на захист свого диплому, в Київ. Захист відбувався в кабінеті голови дипломної комісії, тодішнього голови Держтелерадіо, Миколи Федоровича Охмакевича. Але  я найбільше боявся навіть не цього відомого чоловіка , а члена дипломної комісії, який позиціонувався тоді серед когорти  науковців-Лесезнавців – Олега Кіндратовича Бабишкіна, викладача нашого журфаку. Хто навчався в Олега Кіндратовича, мене зрозуміє…

Так ось, після перегляду цієї  дипломної телепрограми, комісія виставила їй дивну оцінку: «відмінно з відзнакою», а Микола Федорович запропонував  залишитися в Києві, пообіцявши роботу в редакції літературно-драматичного мовленні на Хрещатику, 26.  Згідно розпорядження того ж таки  М. Ф. Охмакевича вже наступного тижня мою дипломну роботу  поставили в ефір Українського республіканського телебачення.  Лишень встиг своїм батькам на Сумщину відбити телеграму, аби ввімкнули телевізор такого то числа о такій то годині…

По приїзді в село, поцікавився у батьків – як їм телепрограма про Лесю Українку? Мама відповіли: «Та ми її, сину, пошти й не бачили. Весь час проплакали…» Ті рясні батьківські сльози не кожен зрозуміє.  А я уявляв, як їм було спокійно дивитися на сина, який так жваво «балакає» з теевізора, а ще ж  до вступу в університет… страшенно заїкався.  Але й то – також окрема історія.

Так при чім, ви запитаєте, автограф?!

На Хрещатику, 26 я не встиг попрацювати жодного дня, хоча й отримав направлення.  Навздогін прийшла повістка в армію. Служив  у мотострілецькій дивізії, яка розташовувалася в Білій Церкві Київської області.  Саме в складі цього  формування колись пройшов війну класик української літератури Олесь Гончар. До речі, його  роман «Прапороносці» , відомий свого часу кожному українському школяреві, написаний на подіях, які відбувалися з бійцями та офіцерами цієї дивізії.

1985-го року, напередодні Дня Перемоги, командування дивізії вирішило привітати свого легендарного  письменника-бійця.  Але, оскільки письменник тоді знаходився в опалі,  вище керівництво не наважилося їхати до нього особисто, а   запропонували зробити це мені, знаючи про те, що цього лейтенанта  призвали  в армію прямо після студентської лави журфаку…  Так я опинився біля дверей Олеся Терентійовича в Києві,  тримаючи в руках блискучу сувенірну гарматку, виточену  з міді вмілими солдатами та Вітальною адресою.  Про ту нашу зустріч,  яка тривала понад дві години,  також колись  розповів окремо.

… Про армію  Олесь Терентійович говорив недовго. Подякував  за  вітання та подарунок  і запитав: «Звідкіля ти, Миколо?» І далі – розкіш спілкування про все на світі!  Розповідь про дипломну роботу  «Леся Українка на Буковині» очевидно сподобалася класику й він витягнув із шафи велику книжку, розгорнув і написав: «Миколі Гриценку на щастя в житті. Олесь Гончар, 4.05.1985». Це був – яскравий фотоальбом «Леся Українка: життя і творчість у документах, фотографіях, ілюстраціях».

Вручаючи мені цей фоліант Олесь Терентійович сказав: «Тут – моя передмова. Бо я також дуже люблю Лесю Українку!»

Вийшовши на травневу київську вулицю  з Таким Подарунком, я розгорнув книгу й одразу втрапив на такі рядки Олеся Гончара про Лесю Українку:  «…Нема сумніву, що майбутні віки ще повнішим, всесвітнім визнанням увінчають геніальну дочку  українського народу».

… Нема  сумніву.  Повторюю  я  сьогодні,  в  150- рік нашої Лесі. Бо  слава  її та  визнання тримаються на Великій Людській Любові.

«Грінченко-інформ»

 

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

 

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!