Переглянув на ютубі балачку одіозного Соловйова з не менш одіозним Яковом Кедмі, «політологом» з Ізраїлю.
Що тут скажеш?
Якісь опущені на вигляд тепер ці диванні путінські піхотинці. З похнюпленими носами і згаслими очима. А Соловйов ще й червоний як рак – чи від того що вдудлив за краватку перед ефіром, а чи то від великого горя – з нагоди безжальної експропріації ненависним Заходом його нажитого непосильною працею розкішного майна на італійському озері Комо.
Напередодні війни я теж слухав цих фріків. Контраст між двома сюжетами – величезний. Кедмі два тижні тому – самовпевнене хамло, котре аж захлиналося від ненависті до «бандерівців» і аж пищало від нетерпіння, аби скоріше Путін напав на Україну. При цьому воно «давало» «бандерівцям» всієї України, здається, максимум добу для того щоб здатися і впасти на коліна перед «русскімі освободітєлямі». Казало, що «освобождьонний украінскій народ» буде зустрічати русскіх ваньок з «цвєтамі».
Гидко було дивитися на цю ненависну пику. Але дивився – наміри і настрої ворога треба знати…
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Нині ж – зовсім інші, діаметрально протилежні мотиви і настрої. Завжди такий пасіонарний Соловйов з переляку, здавалося, взагалі не міг зібрати докупи свої мізки, а його екранний візаві з претензію на дешеву «воєнну аналітику» мямлив щось про «тупік в соотношенії сіл ілі ізмєнєніє намєрєній» в ході «спєцоперації». Мовляв, що ж відбувається? Де перемоги «русского оружія»? Де обіцяні успіхи? Де квіти з караваями? Чому війна йде не так, як обіцяв бункерний лідер?..
Свої запитання розгублений Кедмі адресував чи то Соловйову, а чи «ванькє в косовороткє» по той бік екрана.
Відповідей не отримував.
Думаю, ця розмова – ще один характерний штрих у палітру війни. Ще один показник того, що українські Збройні сили, український народ поламав усі хворобливі фантазії божевільного диктатора. Шавки цього геополітичного маніяка втрачають орієнтацію: що кричати? на кого гавкати? коли починати скулити?..
Чекають команди.
Ось так. І це не може не втішати нас. Це ще раз свідчить, що Україна б’є окупантів в хвіст і в гриву…
На завершення: не здивував «глубінний русскій народ» у коментах під ютубною балачкою.
Не хочу цитувати. Але майже поголовно це – апологія тупої звірячої ненависті і озлоблення – до України і до всього світу. Якесь масове очамріння, засліплення і звиродніння.
Такого навіть близько не було за горезвісних радянських часів. Такого суспільного божевілля не було, мабуть, навіть за диктатури Сталіна чи Гітлера.
Це – російський фашизм у чистому вигляді.