Михайло Пасічник. «Я і моє письменство»

99

“Українська літературна газета”, ч. 11-12 (329-330), червень 2022

 

…У той час мати збірку віршів – хай навіть і такого «метелика», як моя «Робота», – вважалося мало не літературним подвигом. А вступити до Спілки письменників було найбільшою мрією усіх початківців. Щоправда, для цього треба було видати ще одну книжку, та зробити це було ще важче… Дві закриті видавничі рецензії із утаємниченим авторством, а перед тим – редакційний висновок; для вступу – три рекомендації, збори обласної організації, приймальна комісія, правління і президія… На якомусь етапі претендент мав бути обов’язково «зарізаним». За статистикою лише кожен п’ятий-сьомий проходив усі ці лабіринти.

Слід сказати, що та епоха була взагалі епохою тотальної цензури та надмірної вимогливості до ідейно-художньої якості видань. Тоді не було «самвидавів» (а якщо і були десь, то зразу ж потрапляли у поле зору КДБ), комерційних поліграфічних підприємств, отож усім опікувалася держава. Вона відповідно і вимагала того, що хотіла.

З виданням першої збірки мені пощастило, а із вступом до СПУ – все просто «звалилося з небес»… Навесні 1977 року вийшла Постанова ЦК КПРС «Про роботу з творчою молоддю». Вона зобов’язувала керівників творчих спілок уважніше ставитися до молодих талантів, всіляко підтримувати їх, омолоджувати свої структури, адже середній вік членів тогочасної Спілки письменників сягав позначки 70 і вище…

Вперше в її історії (а як виявилося – і востаннє) спілчанські чиновники застосували кардинально протилежну існуючій схему прийому: з Києва «опустили» в обласні організації (тоді вони називалися «філіями») список визначених до прийому літераторів (до нього завдяки рецензії Абрама Кацнельсона потрапив і я…), зобов’язали терміново розглянути наші заяви (їх ніхто і не думав тоді писати з власної ініціативи, бо всі ми були авторами лише однієї книжки), і негайно переправити позитивні рішення по нас до Правління у Київ.

… І ось я вже на письменницьких зборах у Житомирі, рекомендації для вступу мені написали Михайло Клименко, Михайло Сич та Олексій Опанасюк. Дружина налаштувала мені частування орієнтовно на 15 чоловік (в організації на обліку було 17), я був розгублений, не знав, як вести себе, а коли виголошував слово після обговорення письменниками мого доробку, які загалом нахваляли мої літературні здобутки, дуже розсмішив Марію Павленко, сказавши, що «більше я таких гарних слів про себе уже ніколи не почую…»

– Йому лише 24, він лише починає, а каже, що «більше не почує!». Дивак! Та в тебе ще таких слів ого скільки буде!

Через тиждень я мав на десять днів вирушити до Києва та Ірпеня: у Будинку творчості СПУ нам забронювали місця на цей час, ми мали там просто побути, подихати богемським повітрям, скуштувати письменницьких харчів (усе це – безкоштовно), а також взяти участь у Пленумі Правління СПУ та засіданні Президії (це теж було вперше в історії Спілки).

Першого дня в Ірпені відбулась велика радість знайомства з десятьма іншими претендентами на письменницький квиток. Тендітна й інтелігентна киянка Наталка Білоцерківець видалася мені вихованкою шляхетної школи давно минулих століть; Любов Голота – гордовитою і герметично закритою від лихого ока, з іскорками степової волі в очах; її найближчий земляк з Дніпропетровщини йоршистий (носив чуба «йоршиком»), але доброзичливий Юрій Кібець, який вразив мене тим, що мав батька-кошоплета, як і я, та ще й поета – коли я через багато років приїду до Дніпропетровська, він повезе мене у музей Івана Кібця, який він створив; вишуканий у слові херсонський дон-кіхот (таким він мені видався…) Анатолій Кичинський; поважна й насторожена перед новими людьми киянка Тамара Костецька; черкащанка Валентина Кузьменко – мисткиня ряду Марії Приймаченко та Катерини Білокур; вибухова й екстравагантна чернівчанка (з вінницьким корінням) Галина Тарасюк; гарна й самодостатня поетеса з Херсона Алла Тютюнник; по-справжньому колоритний полтавець і сумчанин водночас Михайло Шевченко… Ну, і Лариса Хоролець, яка до Ірпеня не приїхала і тому була для всіх нас ще загадковішою. Як ті сирени, про яких вона писала у своїх п’єсах…

Ми придивлялися один до одного, з великим інтересом обмінювалися збірками, захоплено подивлялися на живих класиків, яких тут було чимало: Григір Тютюнник, Павло Загребельний, Віктор Близнець, Борис Комар, Іван Гнатюк та інші. Крадькома навіть приєднувалися до гуртів поетів та прозаїків, а вони й не противилися спілкуванню: ми були героями тієї десятиденки…

 

***

І ось настало 16 березня – день засідання Президії СПУ, на яке ми усі мали прибути. Жінки поїхали електричкою, нас, чотирьох чоловіків, проводив до вокзалу Григір Тютюнник. Як зараз пам’ятаю його: красивого, у крилатому сірому пальті, з розкішною, уже достатньо побитою сивиною, шевелюрою, патерицею в руці… Із Михайлом Шевченком вони були вже знайомі, отож в основному говорили вони, а ми з острахом і благоговінням лише вставляли і своє слово у гутірку. На вокзалі Григір запросив нас у кафе – поснідати, як він сказав, хоч ми вже перекусили у їдальні Будинку відпочинку письменників.

То був легкий другий «сніданок», хоча й легким його назвати важко: наш покровитель замовив усім по сто грамів горілки. Не хотілося отак зранку, та ще й перед серйозним заходом, але з руки Тютюнника… Випили усі, а він сказав: Вам досить, а я собі ще замовлю. Лише не дихайте на Леваду, як будете у Спілці. Потім він всадив усіх – Кичинського, Шевченка, Кібця і мене – у таксі і ми поїхали до столиці по письменницькі квитки…

Ось що писала газета «Літературна Україна» від 18 березня 1977 року:

«У СПІЛЦІ ПИСЬМЕННИКІВ УКРАЇНИ. У середу, 16 березня, відбулося чергове засідання президії правління Спілки письменників України. Розглянуто порядок роботи пленуму правління СПУ. З повідомленнями по цьому питанню виступив перший секретар правління СПУ Василь Козаченко. Президія схвалила регламент і порядок роботи пленуму. Велику групу молодих літераторів прийнято до членів Спілки письменників. В. Козаченко щиро привітав новоприйнятих, які були присутні на засіданні президії і побажав їм великих творчих успіхів. Від імені прийнятих до Спілки виступила Любов Голота. Вона сказала теплі слова подяки за увагу і турботу про молодих літераторів, за високе довір’я і запевнила, що вони гідно нестимуть звання радянського письменника».

«ТЕПЛА ЗУСТРІЧ. Цей творчий вечір у республіканському Будинку літераторів був традиційно діловим, а разом з тим пройнятий піднесено-врочистим настроєм. Адже відбувався він у переддень пленуму правління СПУ, на який винесено питання про роботу з творчою молоддю республіки. Звітували тут поети, чиї імена привернули увагу читацького загалу. Відкриваючи вечір, Микол Нагнибіда сказав, що мета його організаторів – Комісії по роботі з молодими авторами СПУ та творчого об’єднання поетів – познайомити літературну громадськість з молодими митцями, які вже першими книжками утверджують свої імена в українській поезії. Олександр Левада коротко охарактеризував творчий доробок кожного поета.

Схвильовано лунали у залі голоси Валентини Кузьменко з Черкас, Наталки Білоцерківець і Тмари Костецької з Києва, Любові Голоти і Юрія Кібця з Дніпропетровщини, Михайла Пасічника з Житомира, Анатолія Кичинського та Алли Тютюнник з Херсона, Галини Тарасюк з Чернівців, Михайла Шевченка з Полтави. Вони говорили про найдорожче, читали найкраще з того, що написали, і те хвилювання молодих зрозуміле, адже в залі були найвідоміші майстри нашого письменства, які прийшли послухати тих, хто йде їм на зміну. Завітали на вечір поезії також секретар ЦК ЛКСМУ України Григорій Максименко, секретар правління Спілки письменників СРСР Олег Шестинський, Олекса Ющенко, Володимир Забаштанський, Олександр Ільченко, Василь Козаченко. Алла Тютюнник і Юрій Кібець від імені дебютантів подякували присутнім за увагу до їхнього поетичного слова».

 

***

У березні цього року виповнилося 45 років тій події. А ще не так давно ми організовували зустріч нашої літературної команди (11 чоловік) у Києві з нагоди свого сорокарічного перебування у спілці! Тоді ще усі були живими, нині ж двох – Юрія Кібця та Лариси Хоролець – уже немає з нами…

Зліва направо: Анатолій Кичинський, Галина Тарасюк, Михайло Пасічник, Наталка Білоцерківець. 2017 рік.

 

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!