“Українська літературна газета”, ч. 7 (387), липень 2026
Українською піснею і мовою дивується культурний світ ось так, як чарувалися ними композитор Людвіг ван Бетховен, письменники Лев Толстой, Антон Чехов, Іван Бунін. Мова й пісня – це доля українського народу. В українській мові єсть усе, що в знаменитих європейських: милозвучність італійської, міць і сила німецької, лексичне багатство французької. Саме сюди належить долучити ще й своєрідність її фонетики, тобто акцентологію, науку, що досліджує систему наголосів у різних мовах. І з цього погляду порівняти українську бодай з кількома європейськими. В нашій мові наголос падає в словах на будь-який склад, від першого до останнього. Він рухомий і може кілька разів варіюватися в одному слові як-от: мідяний, мідяний, мідяний, байдуже, байдуже, темнота, темнота. У французькій же він приходиться тільки на останній, а в польській – на другий від кінця слова. Отож у поезії польській і французькій, в якій «е» німе додається до слів чоловічого роду й творить жіночий рід, можлива ще й жіноча рима,– звідси і її назва. Отже у польській поезії, як і у французькій, можливі тільки жіночі й чоловічі рими при закінченні рядка односкладовим словом. І зовсім неможливі, як в українській,– дактилічні й навіть гіпердактилічні.
Незвичайна особливість нашої мови незрідка озивається і в народних піснях як-от у пісні-сповіді жінки про свого чоловіка, що нічого не робить… тільки п’є,
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
а прийде додому,
а додому прийде
мене молодую тяжко б’є.
Спробуйте відтворити будь-якою мовою оце прийде – прийде. Відтворили? Ні, не змогли . Отож-то!
На фонетичну особливість української мови звернув увагу ще й молодий Тарас Шевченко в поемі «Сон», варіюючи в ямбічній строфі дієприслівник ідучи:
Отак, ідучи попідтинню
З бенкету п’яний уночі,
Я міркував собі йдучи,
Поки доплентавсь до хатини.
Шевченкову поему «Сон» переклав на російську В.Державін. Ось як він відтворив щойно процитовану строфу:
Так, вдоль плетней тропой знакомой
Идя с пирушки в час ночной,
Болтал я пьяный сам с собой,
Покуда не добрел до дому.
Тут перекладач засвідчив, що неможливо віддати могучим русским языком оте найпростіше «ідучи-йдучи» і замінив його лише одненьким «идя». В цьому «идя» не можна переносити наголос на перший склад, бо тоді вийде якийсь Идя. Так само й бенкет – це не зневажлива пирушка, а скоріше урочистий «пир». І знов же «міркував» – це зовсім не те що вульгарне «болтал».
Про «деякі незвичні наголоси у Лесі Українки» згадував Максим Рильський і наводив їх: рідний, самотний, світовий, давнина. І зазначив «може, вони виникли під впливом волинської говірки». Та й сам же Максим Тадейович також у віршових рядках вдавався до ненормативних наголосів, про це він зізнався у листі від 21 лютого 1948 року до мовознавця Л. Булаховського: «Посилаю Вам свій переклад п’єси (Едмона Гостана «Сірано де Бержерак» – М.Л.). Не маю сумніву, що Ви, Леоніде Арсенович, знайдете тут чимало прикладів відхилення від норм у наголосах – і не тільки в них. Не вбивайте мене за це!»
Ненормативні наголоси відчуваються лише у віршових рядках. І ними користувалися, починаючи від Тараса Шевченка й Лесі Українки, наші поети. Наприклад, вони змістили наголос на кінець у слові «завжди» на «завжди» так, як воно звучить в усній вимові у деяких діалектах. Це ж сталось й з іншими словами: байдуже, байдуже і навіть байдуже, або ж новий – новий, батьківщина – батьківщина. А втім, подібні зміщення наголосів спостерігаються чи не в усіх діалектах нашої мови. Їх доречно вживати у віршах, адже вони збагачують фонетику української поезії.
А проте, українська мова – це також поезія, що звучить, як музика. До речі, саме на цьому наголосив у роки совіцької влади, коли глушилися літератури й мови багатьох народів, далекий від наших проблем російський письменник Володимир Солоухін: «Да здравстует великий русский язык, но да здравстует и сладкопевная ни с чем несравнимая украинская мова!»
На мій погляд, нашим сучасним поетам не слід боятися ненормативних наголосів бодай тому що вони збагачують українську акцентологію і врізноманітнюють нашу поезію вимовою тієї місцевості, де вони народилися і ввібрали в душу разом із молоком матері слова безсмертної української мови й пісні.
А ще українські (й не тільки!) літератори мусять пам’ятати й про те, про що мовиться у баскській епіграмі, яку переклав автор цих нотаток:
Птах летить на перах в небо,
Висоти він набира,
А писака сходить в пекло
З допомогою пера.
Ось на цьому й годиться поставити останній наголос.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.