СУБ’ЄКТИВНІ НОТАТКИ З НАГОДИ СУМНОГО ЮВІЛЕЮ
“Українська літературна газета”, ч. 3 (347), березень 2023
11 лютого 1998 року відійшов у засвіти видатний український поет-шістдесятник Борис Андрійович Нечерда. Отже, відтоді минуло чверть століття, і за цей час відбулося багато різних подій, історія перегорнула чимало сторінок важливих дат, у тому числі в літературному житті країни. У роки нового століття активно триває переоцінка цінностей, здобутків і подій століття минулого, змінюються з часом і погляди та підходи до творчості письменників. На жаль, з часом творчість тих, кого вже немає з нами, забувається і сприймається інакше. Спробую нагадати читачам про неабияк непересічного поета, за 25 років після кончини якого його твори майже не публікувалися й згадувалися досить рідко.
Борис Андрійович Нечерда народися 11 липня 1939 року у с. Ярешки Андрушівського (нині Бердичівського) району, його дитинство і юність (до 1958 р.) пройшли у м. Олександрії Кіровоградської області, де закінчив школу з відзнакою, деякий час працював на підприємствах. Потім (до 1961 р.) навчався на кораблебудівному факультеті Одеського інституту інженерів морського флоту і потім усі роки жив в Одесі. Працював деякий час в одеській молодіжній газеті, потім на одеській телестудіі та кіностудіі.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Вірші Борис почав писати ще школярем, спершу російською, потім українською мовою. В Одесі, після знайомства (в Києві) з Максимом Рильським, відвідував літературну студію. Перша збірка його віршів «Материк» вийшла в одеському видавництві «Маяк» у 1963 році. Поезії вже тієї першої збірки викликали чималий інтерес у досвідчених поетів і читачів. Мені впродовж 1970- 80 рр. пощастило багато разів зустрічатися з Борисом Нечердою в будівлі Одеського відділення Спілки письменників України, але перше знайомство з його віршами відбулося влітку 1964 р. у м. Роздільній, де жили мої батьки. Пам’ятаю, там було якесь свято, й на нього були запрошені молоді одеські поети. Зустріч з роздільнянцями проходила в літньому кінотеатрі. Перед нами виступили Борис Нечерда та Володимир Домрин. Особливо цікаве враження справили на присутніх вірші Бориса Нечерди й оригінальне читання їх автором: відчувалась їх своєрідність, нетрадиційність, відвертість, — і це були вірші з книжки «Материк». Того ж року я з інтересом читав його поезії і в одеських газетах. Пізніше придбав нову збірку поета «Лада», яка вийшла 1965 р.
1964 року Б. Нечерда став членом Спілки письменників. Потім виходили його збірки «Барельєфи»(1967), «Літак у краплі бурштину»(1972), «Танець під дощем» (1978) та інші – всі у видавництві «Маяк». Я до 1965 року включно навчався в Одесі в технікумі і уважно стежив за його творчістю й у наступні роки. Я знав, що «завдяки» його нетрадиційній, соціально й емоційно насиченій поезіі та з виходом її у зарубіжні видання редакції київських видавництв та журналів ставляться до автора упереджено, деколи навіть неприязно, і так тривало практично до 1991 року. Між іншим, вдруге я бачився з Нечердою навесні 1972 р. в редакції газети «Комсомольська іскра», що тоді містилась на вул. Пушкінській, 37, але випадково й побіжно.
Упродовж 1979 – 1985 років Борис Андрійович працював відповідальним секретарем Одеської письменницької організації, отож у стінах Спілки в грудні 1979-го я з ним особисто і познайомився. Тоді я разом з молодими побратимами по перу прибув в Одесу на обласний семінар молодих літераторів, одним з керівників і організаторів його був саме Борис Нечерда. І так вийшло, що він швидко звернув увагу на мене й призначив мене своїм помічником, як він жартома казав – «гофмаршалом», з ним випало часто спілкуватись, виконуючи різні дрібні доручення. Між мною і ним склалися, причому вже на роки, доволі товариські й довірливі стосунки. Проживаючи з 1979 року в Балті (тут діяло тоді досить потужне літоб’єднання), я в різних справах приїздив до Одеси два-три рази за півріччя, а то й частіше, тож завжди старався знайти час на відвідання Спілки та зустрічі з Нечердою, а також з іншими письменниками. І я дорожив приємністю тих зустрічей і цікавих та корисних бесід. Це мені дуже допомогло у вдосконаленні своєї поетичної творчості.
Я тоді писав більше віршів російською мовою, а незабаром повністю перейшов на українську. В цьому певним чином була заслуга й Бориса Андрійовича. Якось він розповів мені, що теж у юності писав російською, а після порад старших спробував спочатку перекладати власні вірші на українську. Мені не випало перекладати – я одразу ж перейшов писати українською, а російською — покинув. І не жалкую: в мене вже вийшло близько десяти поетичних збірок, чимало інших публікацій. Почув я від нього й такий цікавий епізод: про те, як йому вдалося при друкуванні (вже в друкарні) збірки «Танець під дощем» у частині тиражу замінити обкладинку – на ту, що з ілюстрацією картини Пікассо «Танець під дощем». Звичайно, це було зухвало, але Борис полюбляв непередбачувані вчинки, недарма дехто називав його шибеником.
Під час спілкування з Борисом Андрійовичем ми, звичайно, не раз обговорювали мої вірші, він давав корисні, дуже конкретні поради як щодо образності, так і композиції написаного, навчав прийомам саморедагування тощо. Я досі ціную його професійні, слушні поради. Переконаний, що вчитися тим прийомам цілком можливо й потрібно навіть безпосередньо на зразках його поезій.
Борис Нечерда неодноразово дарував мені свої збірки з автографом, зокрема «Вежа»(1980) та «Удвох із матір’ю»(1983). Остання особливо цікава – своєю насиченістю, концентрацією в ній усіх притаманних його поезіям рис, найкращим доробком поем, в т. ч. написаних раніше. Вражає його неповторний талант у пошуку нетрадиційних, нових, несподіваних художніх образів, рим, алітерацій, фразеологізмів тощо. Під час навчання в Київському університеті мені довелось користуватися посібниками відомої мовознавиці Алли Петрівни Коваль, і я несподівано відкрив у деяких з них численні приклади-цитати саме з поезій Бориса Нечерди (різні фразеологізми, неологізми, афоризми, синоніми тощо). Мені це дуже імпонувало. Увага видатної лінгвістки до творчості цього сучасного поета (а таки сучасного!) підкреслює велике значення його творчості в розвитку мови нашої Батьківщини та у популяризації його творчості. На мою думку, творча спадщина цього великого поета ще недостатньо вивчена й оцінена та недооцінена. І тут є необмежене поле діяльності для дослідників.
Таке небачене лексичне багатство Бориса Нечерди просто не може не вражати при тому, що поет не мав ні філологічної, ні журналістської освіти. Недарма один з поетів назвав його унікумом. А взяти, приміром, його поему «Удвох із матір’ю». Навряд чи знайдемо на цю тему у загалі європейської поезії ХХ століття поему подібного рівня. Та це ж справжній шедевр. Цю поему варто вивчати за програмами як шкіл, так і вищих навчальних закладів (як і загалом творчість Бориса Нечерди), враховуючи й те, що навіть за життя поета його творчість була переважно добре відома на півдні України (бо ж друкувався в Одесі, а не в столиці чи інших областях). Навіть побіжний огляд творчості поета покаже й непрофесіоналу невіддільні від автора риси справедливості, працелюбства, гуманності, відданості рідній Україні, любові до людей. А ще ж, при всій серйозності, емоційності, неплакатності, ліричності, навіть деколи камерності його поезії, автор чудово володів (і в суто життєвих ситуаціях) таким важелем, як гумор. Це можна цілком відчути, читаючи, наприклад, поему «Ярешківський роман»: зустрічаємо неабиякий симбіоз тонкого гумору і теплої лірики. А гострий гумор, ба навіть до сатири і сарказму, знаходимо в останній збірці поета, яка так і називається – «Остання книга»(1998 р.), і до якої увійшли поезії, написані не тільки в останні роки, коли поет тяжко хворів, але й буквально за лічені дні перед кончиною. Ця книга – щось неймовірне, я б сказав – щось екзистенційне, трансцендентне, немов між життям і смертю. Вміщені у ній поезії — своєрідний тріумф творчості поета. Цю книжку (дійсно «лебедина пісня») упорядкувала дочка поета Орися й допомогли видати його друзі. Недарма того ж 1998 року Б.А.Нечерду з «Останньою книгою» було висунуто на здобуття Шевченківської премії, і присуджено її було посмертно 2000 року, а в Одесі на відомій Алеї Зірок з’явилася зірка на честь поета.
Я вже згадував, що Борис Нечерда декілька років працював у молодіжній газеті. Але ж у 1980 – 90-х роках також віддав ряд років роботі в газеті «Юг», часто друкувався в інших обласних газетах та у «Вечерней Одессе», з редактором якої Б.Ф. Дерев’янком він дружив. Борис Андрійович зарекомендував себе вправним журналістом, пізніше – не менш цікавим прозаїком, видавши у 1991році пригодницький роман «Смерть кур’єра», а після нього – роман «Квадро», який відомий одеський критик Г.В’язовський назвав романом-прозрінням. Поряд з тим, небагатьом відомі інші художні таланти поета: книжкова графіка, живопис, різьба по дереву й металу та ін. Одного разу мені довелося побувати у його домівці (разом з іншими поетами), і я був приємно здивований, побачивши в квартирі деякі його роботи: невеликі картини олією та ряд художніх виробів. І тут не можу не зазначити, що Нечерда дружив з одеськими художниками, наприклад Юрієм Коваленком, Володимиром Кабаченком та іншими.
Творча доля Бориса Нечерди була безпосередньо пов’язана з Одесою, однак це далеко не урбаністична поезія, адже він ріс у поліському селі Ярешки, і селянська свідомість явно й неявно проступає у його творах, у поезії його проглядається вселюдська філософія, якась планетарність, за висловом одного з критиків – земля і космос душі. Отим він і близький нам, людям всієї нашої України. І нині, після понад тридцяти років Незалежності, нам так важливо берегти і множити у серцях ту невичерпну людяність і самовідданість, які нам дарує творчість великого поета.
м. Балта Одеської обл.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.