Михайло Коцюбинський під мікроскопом професора Ягеллонського університету

9846

Ярослав Поліщук.

І
ката, і героя він любив. Михайло Коцюбинський.

Літературний портрет. –
К.: Академвидав, 2010. – 304 с.

 

Михайло
Коцюбинський був ключовою постаттю національної літератури, одним із тих, хто заклав
основи модерної естетики і сформував канон української прози ХХ століття. Однак
у багатьох українських вузах і школах досі викладають застарілі оцінні судження
щодо його творчості. Тому дослідження професора Ягеллонського університету Ярослава
Поліщука відіграє свою роль в модернізації тієї частини історії української літератури,
яка стосується творчості цього майстра української прози.

Канонізація
Михайла Коцюбинського відбулася відразу після смерті письменника. Вже в 20-і
роки ХХ століття українське літературознавство поставило його поруч з Іваном
Франком та Лесею Українкою.  Але саме
літературознавці радянської епохи зробило з М.Коцюбинського співця російської
революції 1905 року, опонента «Молодої музи» і модернізму, а в повісті «Fata
Morgana»,
яку в радянські часи вважали головним твором письменника, побачили лекала
соцреалізму. Між тим, у радянську добу була недооцінена повість «Тіні забутих
предків», в якій літературознавці не бачили класових проблем і революційного
конфлікту.

Очищаючи українське
літературознавство від колоніальних нашарувань радянської епохи, Ярослав
Поліщук водночас аналізує суперечливість нових акцентів у потрактуванні
творчості М. Коцюбинського в пострадянський період. Це стосується насамперед позиції Соломії
Павличко, яка у монографії «Дискурс модернізму в українській літературі» подає М.Коцюбинського
як  «літературного
народника», «знавця селянського життя й поклонника Панаса Мирного». І таке
потрактування робиться без врахування радикальної еволюції, якої зазнала
творчість Михайла Коцюбинського на початку ХХ століття. Відтак у свідомості
філологічного покоління, що з’явилися після 1991 року, письменник постав ув
образі антимодерніста. При тому, що для сучасників М.Коцюбинського, як пише
Я.Поліщук, «його модернізм був чимсь аксіоматичним». Та й сам автор повісті
«Тіні забутих предків» неодноразово, розповідаючи про свої літературні впливи,
називав Кнута Гамсуна, Юхана Августа Стріндберга, Артура Шніцлера, Мориса Метерлінка. А тогочасні й пізніші
критики зауважували імпресіонізм М.Коцюбинського.

Власне, час модерної прози у
творчості письменника Я. Поліщук визначає після 1901 року. Цей період
пов’язаний з переїздом письменника до Чернігова, де він обріс колом
прогресивної української інтелігенції, серед якої були Борис Грінченко та його
дружина Марія, Володимир Самійленко, Микола Вороний, Михайло Чернявський. У цей
час письменник не влаштовував традиційних для модерністів скандалів з приводу
невизнання естетики літературних попередників, а мовчки модернізував  своє письмо, вловивши цю тенденцію в
творчості Ольги Кобилянської, Василя Стефаника, Володимира Винниченка, Михайла
Яцкова. На думку Ярослава Поліщука, для творчості 1901-1905 років характерна
трансформація традиційного оповідання раннього періоду творчості в
лірико-психологічну новелу. Тому від екзотичних оповідань «На камені», «У
грішний світ»,  «Під мінаретами»
письменник переходить до психологічних новел «Лялечка», «Поєдинок», «Цвіт
яблуні».

Якщо 1901-1905 роки Ярослав
Поліщук називає періодом імпресіонізму в творчості Коцюбинського, то 1906-1910
періодом символізму. В цей час з’явилися такі  зразки його малої прози, як «Сміх», «Він
іде!», «Невідомий», «В дорозі», «Persona grata», «Intermezzo». Аналізуючи
новелу «Сміх», Ярослав Поліщук демонструє, як обережно Михайло Коцюбинський
виписував цю річ і довго вагався, щоб не бути схожим на інших письменників.
Адже ця тема вже звучала в новелі австрійського письменника Петера Альтенберга
«Покоївка» та в оповіданні російського письменника Леоніда Андреєва «Червоний
сміх».

Останній період  творчості  письменника (1911-1913 рр.) літературознавець
назвав «присмерковою фазою життєтворчості». Проте саме в цей час  було написано головний великий твір Михайла Коцюбинського
повість «Тіні забутих предків», оповідання «Лист», «Подарунок на іменини»,
«Коні не винні». А присмерковість дослідник побачив у «філософському осягненні
проминальності» життя, його конечності, коли письменник, підводячи підсумки,
прощався зі світом.  

Торкаючись художньої еволюції
Михайла Коцюбинського, Ярослав Поліщук зауважує, як у своїй творчості він
плавно перейшов від естетики Панаса Мирного та Івана Нечуя-Левицького до прози,
сформованої на засадах модернізму. При цьому дослідник пояснив, чому Соломія
Павличко та молодші літературознавці після 1991 року назвали М.Коцюбинського антимодерністом,
бо він уникав гострих естетичних дискусій між літературними поколіннями. Але
уникаючи дискусій, письменник при цьому був одним із головних адептів українського
модернізму.

Книжка Ярослава Поліщука «І ката, і героя він любив» показує Михайла Коцюбинського в руслі
тогочасних тенденцій світової прози і ставить його в один ряд із Кнутом
Гамсуном та Артуром Шніцлером, відкриваючи нові можливості для реінтерпретації
творчості видатного українського письменника.

 

 

 

Катерина
СКОРИК,

учениця
11 класу.

м.Київ     

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!