Михайло із Михайлівки

 
 
Володимир САПОН
Нещодавно  Михайлу Дяченку виповнилося 70 літ! Із цих поважних років він все життя мешкає у степовому селі Михайлівці Царичанського району на Дніпропетровщині, тільки в далекій юності навчався в університеті. Ще тоді, майже піввіку тому, Олесь Гончар писав землякові, що ваші вірші «справляють дуже гарне враження», і «вам у літературі буде що робити, виходьте на цю ниву сміливо, без зайвого остраху…».
Всі ці роки, розмірковує Михайло, було «страшно від думки, якби я розминувся у цьому світі з Поезією. Мені не вкладається в голову, як можна прожити один день — один день! — без поетичних творінь». І називає Овідія, Нарекаці, Хайяма, Басьо, Уїтмена, Шевченка, Тютчева, Лорку… Не один десяток уславлених віршників!
Я ніколи не бачив Михайла Дяченка і, мабуть, не побачу, адже він безвиїзно він живе в Столиці свого серця, але отримав від нього книжку «Музика і мати». Незвичайна книжка! Насамперед поезія, ось хоча оця:
 
Наїхало дощів до травня в зелен-гості,
з далеких ген-країн, з чужої стороності,
такі вже зелен-ніжні, такі зеленомлості,
такі зеленомудрі, такі зеленопрості!
 
А в книжці переклади й цікаві словосполучення, статті та есеї, листи й уривки з щоденника, пісні й багато чого прецікавого. Скажімо, такі неповторні поетичні міні-рядки, як «…Словом вергаю, як Вергілій, і за овид дивлюсь, як Овідій…», «…Ангел ангела питає, де та молодість літає…», «…Поезія завжди великоока…», «…Вечір карий, а ніч ворона, а стежину освітить щабелька…», «…Слово «мати» — шевченкове слово…».
Вражають і щоденникові роздуми: «Щодня сідаєш грати у шахи з Богом і якими б фігурами не грав — білими чи чорними — програєш партію за партією. Збігає життя, як струмок у ярочок, а не виграно жодної партії… Що ми за шахісти, Господи!..»
Михайло Дяченко автор сотень синонімів (або «братніх слів», як зве він). Він записав (а більшість вигадав) таких означень понад шістдесят, із яких найхарактерініші з них «багнюк», «белебенник», «веснець», «вирійник», «витриборода», «водопְ’ян», «дзючак», «забрьоха», «зимозгин», «мокроштан», «каламутник», «попідтинник», «розлийвода», «шумивода»… І більше десятка колоритних «братніх словах» про «спиртне», як, приміром, «сцикуха», тобто «слабка горілка».
Є в книжці й «Пташині ремарки», від яких не можна не розсміятися… «Пузатий соловей» і «Патріотичні штани», «Києвовуйко» і «Кирзова криза», «Кінолярва» та «Колосальне сало», «Любов з третього погляду» і «Цілюща хвороба»…
Небагато видав книжок за піввіку з гаком член Національної спілки письменників України Михайло Дяченко, всього до десятка. Та й що видавати селянину… Із все ж, як твердить він, «Михайло з Михайлівки — це звучить гордо!»
І як не позаздрити отакому чоловіку!
 
м. Чернігів
 

№17(205) 25 серпня 2017