«Моя душа – мов світло кришталю»

312

За сторінками поетичної збірки Володимира Базелюка «Романівські сонети»

Кожен час дає нові очі
читачам.

Богдан Лепкий.

Уже сама назва збірки натякає на основне джерело поетового натхнення –
містечко (і аж ніяк не смт.) Романів, його неповторний люд, його розкішна
природа, не до кінця розкрита історія. Класична форма сонета дозволяє точніше
передати основну, сконденсовану в двох останніх рядках істину, хоча це (відразу
роблю обмовку) не завжди вдається авторові. Не дивно, що основними мотивами
віршів є сучасне занепадаюче село, дім і дим як символи рідного краю, сім’я,
родина, сад, криниця, вода, земля і праця на ній. Та й сама Людина і життя як
неперервний рух, як дорога (Сини мої, давайте «на коня», моя ви і надія, і
дорога). Природними у цьому зв’язку є філософськи осмислені такі моральні
категорії, як честь і совість, як правда і фальш, явище духовності і
пересічності, творчості і лінощів. Окреслено яскраві штрихи українського
духовного світу.

Уся поетична творчість Володимира Базелюка глибоко патріотична, оповита
синівською і батьківською любов’ю до усього рідного, усього чесного і
правдивого. Однак у текстах немає декларативних викликів і закликів, клятв у
любові до України.

Цікавим є образ душі, закладений ще в народні уснопоетичні тексти,
найбільше – від Біблійних псалмів, від Шевченкових творів. Душа – це вияв
істинної, вищої суті людини, її моралі, духовної культури. Це світло, до якого
прагне праведник, а ниций «ницу душу сатані підніс», і душа стає глухою.
Вслухаймося у чіткі ритми сонета, присвяченого Олені Телізі:

 

Увійду у тишу зорепаду

І піду по іскрах, що киплять.

Так черпали українську правду

Душі, що у серці мерехтять.

…………………………………

Хай воскресне українська віра,

Встане нефальшована любов.

На полях, де проливалась кров,

Хай знайду іскру святого діла.

…………………………………

Буде сонце сходить знов і знов –

До якого так душа летіла!..

 

Душа у народному сприйнятті – це й сама Людина. «Добра душа», – кажуть про
добру людину. І тільки таку людину можна назвати шляхетною – на противагу тим,
хто «холодне в грудях має серце» («Який він нам, пробачте, в чорта пан?»).
Шляхетний ветеран, якому «ниють давні рани», який шукає правди і знаходить її у
святій пам’яті. На тлі сказаного увиразнюється поняття бездуховності:

 

О, як боюсь людей я бездуховних,

Боюсь очей порожніх і тупих…

 

Автор ратує за творчість, за власний розкріпачений голос, що не має жодного
стосунку до пустоцвіття в цвіті, – гадаю, словесного найбільше. Цікаво
наповнюють поняття батьківщини широко асоціативні образи слова, пісні, рідних
голосів та всього близького, дорогого, що часто знецінюється в жорстких реаліях
української сучасної дійсності. «Гине українське село!», – б’є на сполох
газетярський епіграф, на який схвильовано озивається поетове серце:

 

На все село лишилось сім живих,

Й дорога поміж ними, мов лінійка.

А очі – як цвіт яблунь – Яблунівка,

Як голубінь бездонна сон-трави.

 

І пахнуть тут, як завше, пироги,

І молока струмує біла цівка.

Кує зозуля роки на причілках,

І роки пробиваються в сніги.

 

О ні, не стерти на землі той слід,

Що нам зоставив отчий родовід.

Познака наша буде і помітка,

Де кущ калини і травнева квітка.

 

Привіт тобі, маленька Яблунівко!

Привіт вам, люди! Роде мій, привіт!

 

Село. Земля. Плине час. Пливе життя. Хтось відпливає від берега, а хтось
стає на берег. І тягнуться думки:

 

Немає неба кращого, як в нас.

Нема землі чистішої, як наша.

Тут жив Франко, і Леся, і Тарас…

Душа і воля наші не пропащі.

 

Я знаю: так було, так завше буде,

Допоки Київ на землі стоїть.

 

Справедливості ради треба зазначити, що не всі вірші у збірці стилістично
впорядковані. Інколи розпливається їхній лексичний малюнок, порушується
семантичний рух слова, окремі словосполуки звучать ніби одірвано від головного
поетичного стержня. Можливо, деякі тексти варто було б удосконалити для
наступного перевидання.

Тим часом поетична збірка варта уваги читача. Бо й справді, як не
погодитися з поетом:

 

Ніякий не замінить інтернет

Святого дійства – бажаного чтива.

 

…А я хочу додати: читва, яке опромінює душу світлом.

 

м. Житомир

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!