Василь Кобилюх – знаний в Україні автор мовознавчих видань
«Українські козацькі назви у санскриті» (2003), «167 синонімічних назв Землі у
санскриті» (2009), «Душа Японії: айни очима українця і санскриту» (2010),
«Праукраїна і Санскрит» (2011). Три останні книги побачили світ у
тернопільському видавництві «Мандрівець».
У книзі «Українські козацькі назви у санскриті»
наголошується на вичитуванні значень українських назв та слів через санскрит.
Дослідник стверджує: «Нині завдяки санскриту можемо пояснювати будь-яке явище в
нашому мовознавстві, що невідоме нашим філологам або неправильно розтлумачене…
САНСКРИТ доводить цілому світові, що праукраїнці є найдавніший народ, що
успадкував від білої раси найкращі й досконалі риси характеру та людського
працьовитого й винахідливого розуму, котрий причетний до найбільших винаходів
на нашій планеті для землян і для космосу. Перелік цих відкриттів величезний…
Вивчення санскриту підняло би українців на свою заслужену історичну височінь,
зняло би чорну заслону нашим філологам, і засяяла б аура української мови у
своєму пречистому сяйві без найменших запозичень і спотворень».
Характерною
особливістю цієї монографії є та, що автор вичитує козацькі назви крізь призму
санскриту і тим показує автентичність та багатство нашої мови й автохтонність
українців на своїй землі. «Українські козацькі назви у санскриті» – книга для
допитливого й спраглого читача-українця, котрий хоче знати правду про витоки
нашої історії, про славне козацтво та його звитяги.
Книжка Василя
Кобилюха «167 синонімічних назв Землі у санскриті» містить синоніми й синонімічні назви,
семантичні значення котрих логічно чи асоціативно стосуються етимології назви
Землі. Автором описано первісні односкладові, складні й складені лексеми,
пов’язані зі земним довкіллям.
На сторінках своєї
книжки автор закликає істориків та мовознавців продовжити його працю у
дослідженні української культури, у витлумаченні її матеріальних та духовних
носіїв крізь призму досягнень наших предків. Особливу увагу акцентує на
відкритій 1974 р. київським ученим В. Гладиліним поблизу с. Королеве на
Закарпатті найдавнішій в Європі стоянці первісної людини. Тоді було виявлено 16
культурних шарів і сто тисяч знахідок на площі понад тисячу квадратних метрів.
Учені дійшли висновку, що заселення земель сучасної України почалось понад
мільйон років тому.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Автор монографії
зібрав вагомі наукові відомості з археології, геології, антропології, дослідив
топоніми та гідроніми України, власні імена й прізвища і на основі цих фактів
показує давність нашої землі та діяльності людей на ній. Дослідник подає велику
доказову базу в ілюстративному матеріалі: рисунки давніх знахідок, зразки
вишивок, писанок, малюнки на посуді та інших предметах, мапи, а також світлини.
Книга Василя Кобилюха
«Душа Японії: айни очима українця і санскриту» містить відомості про корінне
населення Японії – айнів – котрих автор монографії вважає праукраїнцями, що у
15-13 тис. до н.е. переселилися з материкової Праукраїни. Підтвердженням тому є
вироби з кераміки, які дуже нагадують трипільську. Чимало лексем у сучасній
японській мові, на думку санскритолога, дуже близько звучать до сучасних
українських слів. Цікавим фактом є той, що айни мають не монголоїдну будову
тіла: вони високого зросту, риси обличчя білої раси; чоловіки кремезні, носять
вуса та бороди. Зараз айни компактно проживають на острові Гоккайдо, куди
примусово були переселені.
Традиції айнів
особливі. У свята носять символічний одяг – халат. Він оздоблений гарними
візерунками. Жили айни у хатах курного типу. Берегинею хатнього вогню є бабуся.
Під час праці співають. Мають свої губні та струнні інструменти. Чоловіки-айни
є добрі рибалки та мисливці, умілі різьбярі, а жінки – вправні вишивальниці й
ткалі. Айни правдиві, працьовиті, сумлінні, життєлюбні, співучі та веселі.
Фундаментальною
працею Василя Кобилюха є книга «Праукраїна і Санскрит». Книга присвячена
ювілейним датам 2012 року: створенню Праукраїнського календаря за сонячним
циклом 5508 року до н.е. та 190-річчю з часу вичитування Ж.-Ф. Шампольйоном
єгипетського письма на основі староскіфської мови.
Василь Кобилюх у
своїй праці зібрав відомості про князівну Кунгуту – дружину чеського короля й
поетесу, детально проаналізував життєвий і творчий шлях видатного композитора
Максима Березовського, науково обґрунтував вплив на поетичну творчість Івана
Франка та Лесі Українки пам’яток східної писемності й культури.
Мовознавець виявив
первинне значення багатьох топонімів, прізвищ, імен, назв, слів. Окремі розділи
цієї книги присвячені походженню топоніма Угринів, прізвищ Лимич та Лемик й
похідних, назви гори Ґрегіт, назв «гуцул» і похідних, «слов’яни» й «волхви»,
назв «хімія» та «хемія», синонімічних назв атома у санскриті, слів «пан» і
«пані» та похідних, слів «літняний» і «демократія».
Коротка праісторія
української медицини містить відомості про вченого Агастія, медицину скіфів,
козацьку медицину. Василь Кобилюх роз’яснює слово «мишак» та назви лікарських
рослин бордун і прозірник, подає праісторію дерев верба, липа й калина та назви
«кава», написав статтю до 90-річчя історика української медицини Павла Пундія.
Розділ «Астральні
знаки Праукраїни» містить значний обсяг ілюстративного матеріалу, який
підтверджує широке використання українцями астральних праукраїнських знаків та
символів у побуті, на творах мистецтва, на сакральних речах та будівлях для
захисту від неґативу, для добра й процвітання та на славу Божу. Особливо багато
астральних знаків містять обрядові речі українців: рушники, вишиванки, писанки,
дерев’яні вироби. Давність праукраїнських символів підтверджується на
трипільському посуді, знахідках у с. Мізин Чернігівської обл. та с. Молодове
Чернівецької обл., на Кам’яній Могилі біля Мелітополя та на скелях біля с. Урич
(Львівщина), на скіфських виробах. Це свідчить про високу культуру й духовність
українців.
м. Львів