Модерна Україна народилася за доби бароко

До Інституту філології завітав письменник і
літературознавець, директор видавництва Канадського інституту українських
студій Марко Роберт Стех. Зустріч відбулася у рамках Циклу презентацій видань
на вшанування 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка від кафедри історії
української літератури і шевченкознавства КНУ імені Тараса Шевченка (куратор
Циклу презентацій Галина Усатенко). Гість з Канади презентував книжку Леоніда
Ушкалова «Моя шевченківська енциклопедія: із досвіду самопізнання». Однак
бесіда з видавцем вийшла далеко за межі предмету обговорення, торкнувшись
питань української діаспори в Канаді, барокової філософії та філологічного
шляху до власної ідентичності Марка Стеха.

 

Українські діаспоряни в Канаді

Розмова з Марком Робертом Стехом почалася з екскурсу в
питання присутності українського слова та думки в Канаді. За словами
літературознавця, ще в 1958-60-х роках у канадських університетах була
заборонена українська тематика, не існувало жодної української кафедри, жодного
курсу, на якому вивчалася б історія України. В цей час ставлення Північної
Америки, як і більшості Європи, до українців було дуже настороженим – як до
народу, який не мав ні своєї держави, ні свого обличчя. Справа в тому, що вся
англомовна історія Східної Європи писалася вихідцями з Польщі та Росії, які
цілеспрямовано створювали антиукраїнські міфи та стереотипи. Й досі можна
знайти англомовні видання, в яких йдеться про Київську Росію, а не Русь. Ці
фальшиві історичні міфи жили і сприймалися дуже спокійно, адже врешті-решт
англомовному світу до України було абсолютно байдуже. На цьому фоні справді
героїчними видаються вчинки українців, які власними зусиллями поставили на
твердий канадський ґрунт українське інтелектуальне слово. Йдеться насамперед
про засновника англомовних курсів української мови професора Юрія Луцького та
одного із перших перекладачів Тараса Шевченка англійською Костянтина
Андрусишина. А в 1976 пожертвами простих українських канадців і за підтримки
Уряду країни було засновано Канадський університет українських студій. Спершу
заклад складався з трьох людей, які мали великі плани, але майже без жодної
можливості для їх здійснення. Невдовзі Інститут «розрісся» і вже 1977 року при
ньому відкрилося видавництво, першим виданням якого символічно стали
україномовні записи університетських лекцій Миколи Зерова.

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

За 20 років у видавництві КІУС вийшло 200 монографій,
майже 70 дослідницьких звітів. Більшість видань Інституту – це англомовні
наукові монографії, на яких стоїть вся освіта українознавчих студій на Заході.
Крім КІУС, є лише одне велике видавництво української літератури – Гарвардське,
проте маючи потужнішу матеріальну базу, воно видає в рази менше літератури, ніж
канадське.

Найбільше україномовне видання КІУС – це багатотомник
«Історії України-Руси» М.Грушевського. Серед останніх видань – ціла низка
книжок про  відносини України з її
сусідами – Росією, Польщею, Вірменією та іншими. Крім того, в друкарні
видавництва побачили життя два підручника української мови для університетських
курсів. Проте політика видавництва така, що найбільша увага редакторів
зосереджена на перекладах тих українських творів, які вивчаються в
північноамериканських і західноєвропейських університетах. Це насамперед
класика і дещо з сучасної літератури. Що ж стосується книжок українською мовою,
то вони потрапляють в друкарню рідко й зазвичай готуються спільно з
українськими видавництвами. Презентована енциклопедія Леоніда Ушкалова – один
із таких проектів.

Марко Стех згадав також про ще один свій амбітний проект
– онлайн Енциклопедію України. Перевага такого формату видання – доступ до
нього з будь-якої країни світу, а також можливість додавати велику кількість
фото, аудіо та відеоматеріалів, чого ніколи не дозволить паперовий варіант.

 

Творчий тандем видавця й автора

Далі мова зайшла про історію співпраці Марка Стеха з
Леонідом Ушкаловим. Почалася вона декілька років тому зі спільної роботи над
першим академічним повним виданням Григорія Сковороди. Книжку уклала по суті
одна людина – Леонід Ушкалов, а фінансування забезпечило видавництво КІУС.
Однак видання не стало надбанням материкової України, оскільки тодішній уряд не
дозволив поширити книжку в межах держави через абсолютно неаргументовану
недовіру до видавців. Тому вона вийшла малим накладом – 500 примірників і
реалізовувалася лише в Канаді.

Попри це, зазначає Марко Стех, видання було підготовлене
на високому рівні: по-перше, воно становить собою дуже детальне дослідження,
однак далеко не сухе, а по-друге, написане з витонченим інтелектуальним смаком.
Саме тому, коли Леонід Ушкалов розповів, що працює над «Шевченківською
енциклопедією», Марка Стеха одразу зацікавило нове дослідження і він погодився
на його друк. З перших вражень Марка Стеха від книжки: «Коли я отримав текст
майбутньої книжки, він став для мене несподіванкою. Я був задоволений з нього
більше, ніж я сподівався. Думав, що йтиметься про щось академічне та
енциклопедичне. А вийшло дуже живо. Це надзвичайно вмілий спосіб передати дуже
багато академічної інформації так, ніби вона не академічна».

 

Модерна Україна народилася за доби
бароко

Своє захоплення книжкою Леоніда Ушкалова Марко Стех
пояснив органічністю для української культури барокового світобачення, в ключі
якого й укладене видання. «Бароко – це період, в якому сформувалося модерне
поняття України – на інтелектуальному та емоційному рівнях», – пояснив видавець
і додав, що саме за цієї культурно-історичної доби Україна змогла сказати
Європі своє універсальне слово власним – яскраво національним – тоном.
Світогляд бароко, в якому лежало ренесансне переконання в тому, що людина – це
неповторна особистість і центр світобудови, а разом із тим – середньовічне
уявлення про марнотність людського життя та відповідальність людини за свою
долю і долю світу, суголосить традиційному українському світовідчуттю. Саме
тому, на думку Марко Стеха, Майдан став символом українського бароко XXI
сторіччя – у ньому поєдналися водночас гідність і відчай суверенної нації.

Леонід Ушкалов, вважає Марко Стех, є одним із двох
необарокових авторів сучасної України (другий – Валерій Шевчук). Це насамперед
проявляється в тому, що «коли Ушкалов пише про Шевченка, він пише про себе. І
не ховається з тим, не намагається бути об’єктивним». Це принцип бароко (як і
модернізму) – не від’єд­нувати особу творця від твору, змісту від форми.

 

Українці не знають своєї культури

Ще на початку зустрічі Марко Стех закликав усіх
присутніх до вільного діалогу. Тому під час розмови аудиторія радо долучалася
до обговорення і ставила гостю питання. Одне з них полягало в тому, чи зробила
Україна вже свій історичний вклад у Європу? На що літературознавець однозначно
відповів: «ні». Насамперед тому, що українці, за спостереженням Марка Стеха,
надзвичайно мало знають про власну культуру. Наприклад, вони абсолютно не
освічені щодо своєї класичної музики. Тому, переконаний Марко Стех, Україна ще
не сказала свого слова у світі. Корінь цієї проблеми в тому, що українська
культура й література зокрема впродовж віків була справою лише малої горстки
інтелектуалів серед маси байдужих носіїв цієї мови та генетики. І поки українці
перші не зрозуміють своєї культури, то весь світ цього точно не зробить.
Літературознавець висловив сподівання, що поштовхом до переродження українців
стане Майдан.

 

Шлях до себе крізь Україну

Також на прохання аудиторії Марко Стех розповів про тернистий шлях до своєї
національної та особистісної ідентичностей. До 18 років Марка пов’язувала з
Україною хіба що національність його батьків (яку вони не забували!), пращури
яких століттями жили на українських землях під Польщею – у найбільш
північно-західній частині Галичини, під Замощем. Як зізнається Марко Стех, він
довгий час вважав себе елегантним польським інтелігентом, який свідомо вирішив
не бути українцем. Ситуацію докорінно змінив один банальний випадок – образливе
слово товариша (у 60-70-х рр. у Польщі назвати когось українцем було
рівнозначно лайці): «Це мене зупинило. Я сказав йому: Ну ти… амеба. Я знаю про
твою культуру значно більше ніж ти. Я більший поляк ніж ти. А ти мене називаєш
так? Пішов ти!». І за два роки Марко Стех почав читати українською мовою. Тоді
ж він відкрив для себе Хвильового, Костецького, Андієвську, Стефаника, пізніше
– Йогансена, Шевчука, Барку.

Перша освіта Марко Стеха була інженерною. Він отримав
місце роботи за фахом – мав проектувати роботів для космічних польотів. Однак
щойно він зрозумів, якою монотонною і механічною роботою доведеться займатися,
різко змінив фах і подався студіювати філологію. Серед літературного досвіду
Марка Стеха – організація театральної трупи і постановка власних п’є, робота в
кіно разом із   Юрієм Іллєнком, Андрієм
Дончиком, Сашком Денисенком, і врешті – захист дисертації по творчості Миколи
Куліша. Подальше життя Марко Стех пов’язав із КІУС.

 

Культурою треба дихати

 Насамкінець Марку Стеху запропонували поставити
питання до аудиторії. Гість поцікавився думкою студентів про те, які зміни
мають статися після Майдану в культурній та освітній сфері України. Більшість
аудиторії висловилася за невідкладність реформування української освіти, яка
наразі не працює на майбутнє і не спрямована на поширення наукового досвіду за
межі країни. А щодо української культури, то зараз саме той час, коли кожен
свідомий українець різними засобами – словом, голосом, пензлем, музикою –
повинен актуалізовувати український культурний простір, популяризуючи його
завдяки глибоко індивідуальному досвіду. «Культурою треба дихати», – погодився
зі студентами Марко Стех і подарував найактивнішим студентам книжки.