Між скандалом і літературою

113

Розпочинається книжка
«Жінка його мрії» «Передмовою видавця», котрий вирішив зберегти свою
анонімність, причому для неї навіть не застережені авторські права. Анонім
вважає, що Ульяненко використовує всі відомі йому наразі художні прийоми «з тою
ж метою, яку мали перед собою пророки всіх часів: звернутися до людської душі і
допомогти їй очиститися» (с. 3). Після такої сентенції стає зрозумілим, чому
автор передмови захотів зберегти свою анонімність: з такими дурницями про
пророків усіх часів сьогодні й ЗНТ неможливо скласти на пристойний результат.

Трохи вище там же анонім
вважає, що «ця історія» або «книга» «підказує, якою може бути література
майбутнього. Вона написана так, як зараз знімають кіно, якимось чином вона
більше візуальна, ніж текстова – хоча ви не знайдете тут жодної ілюстрації. (…)
Мова роману така, якої вимагає перебіг подій в ньому, якої вимагають його
образи. І якщо ви дивитесь сучасне кіно, ви зможете оцінити цю книжку». Тобто
анонімний представник «Треанта» вважає, що вся майбутня (вітчизняна? світова?)
література може створюватися малописьменними людьми волапюком упереміж з
батькуваннями, бо так тепер знімають кіно.

Щодо кіна ми поговоримо
трохи згодом, а спочатку я хочу звернути увагу на мову, «якої вимагають його
образи».

У вихідних даних до книжки
зазначено лише редактора Н. Раковську, а коректора, схоже, й не було. Так
трапляється з видавництвами-скупіями, і це зазвичай призводить до того (як от у
нашому випадку), що в тексті налічуються сотні (!) мовних непорозумінь. Однак
справа не в неповазі до читача і не в тому, що я за власні гроші (44 грн. 90
коп.) купив брак, а в дивовижній зневазі саме автора до української мови, в
небажанні зазирнути до словника, в демонстративній настанові, як тепер кажуть,
залити  текст, що умовно відбиває рівень
мовлення блатних марґіналів. Це, далебі, не постмодернове койне, а відображення
налазливої контркультури. Ось кілька типових прикладів мовного сміття, за
допомогою якого шевченківський лявреат висловлює свої думки, – півбіди, коли це
вислови «образів», як пише анонім, а біда, коли це авторська мова +
редакторські й коректорські недогляди:

с. 52

…її пальців, що пахли
кінський лайном і його спермою.

с. 53

…поклацуючи губою…

…треба тримати спокій…

Там вітер крутив вихрі…

У нього зарізало у лівому
оці.

с. 54

…струсив похибку…

…як на ранку…

…рівним рахунком…

с. 55

…прослойками жиру…

с. 56

…трохи збивчатому диханню.

с. 59

…зараз бігали дивними
відображенням…

…провернув голову…

…впив залпом…

с. 60

…не повторяй…

…захвицав повітря ногами…

с. 61

Капітан заробив коло…

с. 63

…майже тобі, як улітку…

…сама такими кольорами…

с. 66

…сама реальність
знаходилася саме тут…

…в взяв…

с. 68

Я тобі допомагати ти не
збираюся.

с. 72

…новшества…

с. 76

…потиснув на дзвонка…

с. 77

Каву пив маленькими
коточками…

с. 86

…спохватився він..

…граючи по обижлу пальцем…

с. 94

…туалетного паперу, як
водиться, не було…

…ти дозволяєш свої
вільності…

с. 124

…троє чоловік…

с. 128

…заробилося неприємно…

с. 142

…збрело в голову…

…Кловському спуску…

с. 147

…що і якого трясця привело
його в цей світ.

Але йому було рівним ділом
по хєру.

…матеріально гуділа…

с. 156

…заливисто…

с. 157

…поросила…

с. 158

Його взяла тоска і
самотність…

…котрі кривляли леді за
світським еталоном цих мфсцин, припахлим невипраною білизною…

с. 160

…розподільну станцію
струму…

с. 162

…кистями винограду…

…обсудити справи…

…сопіть і щось гилгочить…

с. 165

…на вітру…

…кеби (малася на оці
кебета?) …

с. 167

…прикід…

с. 170

…його обличчям пройшла
добродушна усмішка, яка, здавалося, існувала десь поряд з його фізіономією.

с. 171

… поволі відпускаючи себе у
іншу пригоду, як у інший світ.

с. 172

…куположне злягання
псевдохіпівських комун…

с. 177

Лейтенант ледь поспівав за
ним.

…умалишенний звалиться…

…безладне накопичення
картонних ящиків…

с. 187

«Мазда» стояла під
перламутровою стіною дощу…

с. 188

у нього нічого з неї не
виходить…

с. 191

…такі по Хрещатику
швендяють своїми ніжками, вимірюючи кубометри…

с. 195

…швидив…

с. 196

…заробила вираз…

с. 212

…пройшлося у голові
лейтенанта.

с. 219

…люди розбігаються святом,
як зграя сперматозоїдів…

с. 220

…звірей…

Недолуга мова якраз до пари
примітивному сюжетові, що пасує – і в цьому анонім має рацію – тим здебільшого
одноклітинним кіновитворам з закордонного смітника, котрими влада за допомогою
складних механізмів переділу власності, керування етером і каналами зв’язку
зомбує українське населення. До цих владних заходів підключилися сьогодні і
театр, і шоубізнес, і продажні ЗМІ, і література.

Я розумію, що потрібна
белетристика і розмаїтий безмозкий контент для читання в смердючому транспорті,
на помийницях, котрі у нас називають пляжами, тощо, але ж не можна здобуватися
на нахабство й називати це все красним письменством. Можливо також, що після
ретельного редаґування й кориґування такі тексти можна продавати на доважку в
крамницях інтимних іграшок для людей зі статевими проблемами – у секторі
дозволеної законом еротики.

Ми знаємо чудову еротику в
українських співанках, у Ґрейвза, у Вітмена, у Пушкіна… Непогані збірки
еротичної поезії видані останнім часом, але графоманія, котру читачам
запропонувало видавництво «Треант» з міста Харків…

Стоп! А якщо подивитися на
цей текст з іншого боку, – може, це стьоб? Чи можемо ми сьогодні щиро визнати,
що насправді українці зовсім інші: вбираються в національні шати, мандрують на
Ґоверлю, читають Біблію, Шевченка і Куліша, дивляться фільми Олександра Довженка
«Щорс» і «Аероград», користуються словниками під зарядом Русанівського чи, не
проти ночі сказано!, Білодіда і т.д., не відліплюють очей від славетної газети
«Літературна Україна» з гарними інвективами Яворівського чи часописів і газет,
куплених гречаним улюбленцем киян Черновецьким? А може, талановитий художник і
епігон Керуака Ульяненко вирвав з м’ясом кусень нашого справжнього життя?
Подивіться без емоцій на реальні електоральні преференції в Україні: люди
віддають свій голос за соціально близьких, конкретних кандидатів, серед яких
подостатком прохвесіоналів, облудників і блазнів на глум усьому світові. Вони
обирають не кластери криміналізованих інтересів (кодова назва – партії), а
близькі собі схеми поведінки й моралі, запрограмовані ще більшовицьким
державним мервом. Вони охоче вдаються у міжцерковну ворохобню і ходять на
службу в храм, не поринаючи в глибини мудрості Бога й величі Євангелій. У них
за понад тисячоліття не з’явилася потреба в достеменних текстах Святого Письма.
Секс давно став засобом розваги, збагачення й досягнення бажаної цілі
(кар’єра). Довкола – румовища книгозбірень, книгарень, знищені численні
академічні наукові й мистецькі школи. Чи було таке в історії української
держави, щоб керманичі людською мовою двох слів зліпити чи навіть прочитати не
могли?… Хоча, мабуть є одна людина, котра все це могла б пояснити – Ганна
Герман, хоча вона до літератури відношення не має, а тільки до офіційної
пропаганди.

Оце ж таке суспільство і
змальовує нам Ульяненко, добираючи відповідні мовні засоби… Автор несамохіть
має рацію, коли пише: «Дивна штука: наша свідомість нашіптує на вушко тільки
те, чого ми самі бажаємо; і потім хтось ображається, що життя перетворилося на
пекло».

Проте в світовій літературі
існують і інакші мистецькі підходи до зображення дестабілізованого суспільства
з порушеннями культурних кодів, – наприклад, Стайнбек, Ловренс, Підмогильний,
Мосендз, Прус, Платонов і десятки інших. Це коли література є мисленням
художніми образами на матриці філософсько-естетичних теорій або преференцій
автора. І тоді жінка чиєїсь мрії постає в творіннях Санд, Набокова, Гоголя. В
основі митецьких рефлексій не конче мають бути жінки прерафаелітів або
Сарджента, нехай це будуть жінки імпресіоністів. І тоді замість смороду
передміських звалищ і неелітних київських будівель нашу увагу автор так чи
інакше зосередить на своїх безпосередніх або опосередкованих ідеях. Якщо вони,
звичайно, у шевченківського лявреата є…

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!