Між ним і нескінченністю. Пам’яті Миколи Біденка

148

 
 
Раїса ТАЛАЛАЙ
 

…яких висот би не досяг

лиш широтою й довготою тебе сприймуть

вічне і мертве приходить у смертне

й живе тремтячою мерістемою дробів

в котромусь з чисел любить-не-любить

поселяється кохання

будує панельну формулу щастя

та лиш на мить зіб’ється струм

і порветься серце навсправжки

і тоді

як в двох долоньках кров свою втримати?..

Порвалося серце великого інтелектуала і правдолюба, невтомного генератора ідей, безкомпромісної, чесної, рідкісної Людини, справжнього Українця, серце Миколи Біденка – Поета третього тисячоліття, що писав вірші у форматі 3D, лауреата премії імені Василя Симоненка, автора поетичних книжок «Важкий метал», «Скелет блискавки», «Мисліте», «Ліки зі смерті», «Шизоаналіз», «Біденко і літери». Він переклав багато віршів чеських та польських поетів, а також кілька п’єс відомого польського драматурга Славоміра Мрожека («Індик», «Емігранти», «Різниця»).  Микола був рідкісним життєлюбом, його цікавило все – від астрономії до кулінарії, він знав і любив історію, фізику, математику, хімію, біологію, розбирався у травах, винах, сирах… – був справжнім гурманом.
У січні цього року Микола запросив мене на фінал Всеукраїнського літературного конкурсу «Перо Жар-птиці», організованого “Поеткварталом”, аби познайомити з молодим талановитим поетом Олександром Букатюком з Івано-Франківська. З нашої розмови я зрозуміла, що Микола покладає на нього великі надії і вважає його за свого духовного сина: “У нашій літературі з’явилися такі хлопці, що мені вже можна й вмирати,” – сказав, як напророчив…
У Миколи було дуже багато друзів. Його любили всі. Навіть Смерть майже 50 років як закохана в нього. Уподобала його ще шістнадцятилітнім юнаком: зламала хлопцю хребет і півстоліття була за вірну і ревниву дружину на ймення Біда.
 
учився я жити а снилася смерть
прийшла а не може торкнутись
занадто юна
не знає що станеться
коли її пустка знайде тут кінець
аж стане початком зачаття чи воскресіння
коли з мене прокинеться вщерть наповнена жінка
душею і/або життям
мені хоч розірвись між вами
 
Він присвятив їй безліч пречудових рядків, навіть назвав одну із своїх книжок “Ліки зі смерті”. Він її не боявся – він її шанував. Микола взагалі ніколи нікого і нічого не боявся, він був по-справжньому сміливим і мужнім чоловіком:
 
біль перестає бути стражданням
як тільки в безмежжі незнання
зникають найменші сліди смислу
котрого ти набув своїм життям
 
ось так воно вмирати
щоб смерть втомилася і вибухнула
як мить щастя
 
серед усього мертвого
я бачу тільки дар
– брате мій сину мій)
його повіки відкриті
навколо намальованих очей Бога
– Бог живими не дивиться)
Він сіється в мене світлом
а я темний мов земля
бо світло не має свого шляху
шлях прокладається в мені
він назавжди залишиться мною
тепер мені цим шляхом мандрувати
холодними ногами любові
а зворотня дорога називається жаль…
 
Цей навдивовижу креативний і глибокий поет, у якого, як в Бога і ще стократ було  слів, мав свою манеру письма. Він навмисно ламав закони будови речення, аби видобути із слова, як із атома, потужну енергію почуття і думки, і ще чогось такого, чому й назви немає, на кшталт дару наділяти прозрінням, що як блискавка, в одну мить здатна осяяти усім –  вертикально неповноцінним і  горизонтально неспроможним –  і висоту, і глибину, і ширину, пекло і рай, і те, що за межею  нашого розуміння, за межею нашого мізерного буття, того, що було до і буде після нас.
Та, щоб освітити в тобі цю мить, всевишній мусив щось спалити, –  Біденко чудовий майстер іронічних та саркастичних афоризмів: ”бути собою занадто тісно”, “правда і кривда одна матрьош­ка”,“хочеться простити всім але мертвим легше”,“траву витоптують стада, а ріжуть по одному”,“у жінки найбільші проблеми через жінок”, “смерть вічна тому життя ніколи себе не доконає”, “серед безлічі молитов мене не чути / бог вірить у мене тому не дає нічого”, “cтверджувати що немає любові варто лише переконавшись що вона є”,  “тіло не підлягає моралі”, “розум розкладений на шахівниці а чорні і білі грають в одне”, “на всю довжину темряви тягнеться мить що просвітлює життя”, “любов проти вічного злочин похвалений богом після покарання”,“наші матері народжуються для нас як і вмирають незаймані”, “всі твої глядачі приходять зі своєю п’єсою”,“мертві поети найкращі але пишуть живі”…
Микола літав, бо поламаний, щоб з нами стояти. Його вірші потребують роботи і душі, і розуму. Він, поселений у інвалідольний простір, міг, наприклад, укласти в один рядок – в сум’яттях ноосфери неузгоджений я говорю догори а вони донизу –  всього Данте. Його тексти з такими густими асоціаціями і таким концентрованим, закодованим змістом, які можна порівняти хіба що з ДНК. Що не рядок, то потрясіння! І в добірці, яку я підготувала з його нової, але ще не виданої книжки, Ви це відчуєте і, сподіваюсь, вимовите: “Спасибі, Миколо, що ти у нас, українців,  Є!”
 
я знову втрачаю
гаснуть квантові гуси серед зірок
сліпнуть зайчики напроти сонця
а брат помер наче вбитий
і в безслів’ї  рукою кажу десь у простір
не все мені підвладне
не всі
але є щось непідвладне нікому
надважливе як майбутнє що просто зараз
і воно в мені і це
я
 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!