Мене ніколи не подивовувало те, як до
фанатизму наполегливо, впродовж багатьох років, Олександр Гордон пише вірші про
Свій Львів, про Свою Любов, про Своє Кохання, синтезуючи надчуттєві поняття в
єдине осердя. Просто знаю його не рік-два й спостерігаю, як непроминальне
бентежне залюбування Містом, що стало його душею, виокремило в поетові
спонтанну здібність проникати в поетичні поля «латентного Леополіса», не
втрачати можливість дитинного зачарування «тишею почуттів», що «не конче
потребує навіть слів». Зрештою, слів, знаю, потребує все та завше! Але це,
власне, мають бути ті слова, що, знову ж таки, сповнені вищих енергій поетичних
полів.
Ти
– місто поезії.
Щоразу
прагну жити…
…Жити
в садах твоїх почуттів,
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Засинати
у затишку твоїх
Золотих
долонь.
І
більше нічого мені
Не
треба.
…Окрім
щоночі чути твою любов.
Така самовідданість не сформується і
впродовж усього життя; з нею – народжуються.
І тут хтось закине О.Гордону, що він
ідеаліст невиправний, що інфантилізм його безнадійно-безконечний… І,
переконаний, зробить йому гарний творчий комплімент, як істинному служителю
муз. Автор, який уникає простацької суєти, обридливо замизганих нещирих
словоформ, скрадаючись путівцем, як першовідкривач – навмання, хоча й
прониклива поетична інтуїція не полишає його у цей час ні на мить, воістинно
заслуговує на звання Полювальника за Справжнім.
Чомусь мені забаглося, аби читач, лише
примандрувавши саме у цей розділ, дізнався, про яку саме книжку поезії
Олександра Гордона йдеться. Отож – «Перстень кохання», Львів, 2009р., 56 с.,
художник Ірина Токарська, редактор Федір Шпитко.
Трапляються у книжці і такі собі чарівливі
іскорки. Не претендуючи на якісь поезомегаметафоричні відкриття, вони дивовижно
точно, з летючою пастельною сентиментальністю, передають раптові напрочуд
просвітлені настрої ліричного героя, вписавши їх у досконало щирі картинки.
Мої
вірші про тебе
Ще
такі маленькі,
Що
бояться перельоту
Зі
Львова до Кракова.
***
У
мене є Батьківщина –
Чиста,
як пам’ять.
Ніколи
не обмовлю
Її
тиші.
***
Сховай
мене в своєму серці.
Хочу
залишитися там назавше.
Бо
серце твоє – небо
Для
моїх віршів.
Найрадше, вони не потребують ще якихось
додаткових інтерпретацій. Напевне, що
так…
«Тишею» на лексичному рівні таки зловживає
О. Гордон. Адже в українського лексикону, насправді, – безмежні можливості. Хтось би, напевне,
сказав і космічні. І з цього письменникові слід користати щоразу та сповна,
навіть здійснюючи проходи разючою тишею буття. Втім, не лише в лексиці тут
справа… А – в поезії, передусім! Яка
трансформує тишу і сама талановито перетворюється в ній. Не хапаючись за якісь конкретні побутово-логічні поняття,
не долучаючись до банальних підручних символів, вона дивним чином проявляється
унікальними образами в текстах. Про це все необхідно пам’ятати і авторові
книжки «Перстень кохання»… Аби знав! І тішився життям у поезії!
А ще О. Гордон береться поезією
«оплачувати вічність», називаючи вірші «податком з почуттів», що сплачуються в
«казначейство тиші». Вбачаю певний ризик у такому образно-термінологічному
модерні, спонуканому звичайною простою доцільністю прагматичних буднів. Хоча
певних спроб видобування «на гора» оригінальної метафори тут теж не помітити не
можливо. Причому О. Гордон аж ніяк не є отим «шліфувальником форм», що їх,
трапляється, у такий спосіб доводять мало не до стану розпаду на догоду
витонченості. Нерідко оті «гордонівські» кострубатості (саме вони!) й надають
нам можливості торкнутися метафори не шліфованої, …а живої!
Думаю, книжка Олександра Гордона «Перстень
кохання» таки прилаштується у чималенькому, але добре збитому поетичному
доробку співців Львова та кохання. Безперечно, поет експериментує (трапляється,
місцями збивається на манівці). Без сумніву, намагається вибудувати свої
контраверсії поетичного діалогу, витворити власну територію порятунку від
бездуховності та зневіри, нікчемної занедбаності почуттів, тупої цинічної
брехні сучасних вождів. …У цьому – він
весь: шукати та знаходити саме в текстах можливостей бути вільним, кращим,
розкутішим, талановитішим, гармонійнішим. Подекуди йому добре вдається. І тоді
це сприймає читач. І починає чути поезію Олександра Гордона…
м.
Львів