Міф про могутню армію розбито. Чому фіаско Путіна в Україні – це кінець статусу РФ як наддержави

267

Зважившись на божевільну повномасштабну війну з Україною, російський диктатор Володимир Путін оголив непривабливу реальність про армію своєї країни: вона далеко не така сучасна й потужна, як він довгі роки намагався показати світові.

Про це у своїй колонці для The Washington Post за підсумками перших трьох тижнів війни РФ з Україною пише колумніст цієї американської газети Девід фон Дреле, який раніше 10 років працював редактором журналу Time.

НВ пропонує ознайомитися з повним перекладом його матеріалу.

***

Бомбардування, якими Росія тероризує українські міста, можуть видаватися проявом сили. Мільйони людей стали біженцями, а будинки лежать у руїнах. Однак через три тижні після катастрофічної помилки Володимира Путіна справжня історія полягає у слабкості Росії.

Відсутність блискавичності в путінському бліцкригу більше не здається невдачею [початкового] розгортання військ — але скоріше схоже на дефіцит військової сили. Російський лідер справді прорахувався, вважаючи, що уряд Володимира Зеленського рятуватиметься втечею, дозволивши йому прибрати Київ до своїх рук. Але й оновлену тактику, яку зараз використовує Кремль, не можна назвати тактикою бойової сили 21-го століття.

Перший день путінського божевілля, 24 лютого, дуже показовий у ретроспективі. Росія розпочала своє вторгнення, використовуючи сценарій наддержав, написаний ще Сполученими Штатами та їхніми союзниками під час війни у Перській затоці 1991 року. Стягнувши значні наземні сили, росіяни запустили ракети точного наведення, щоб вивести з ладу радари, зенітні батареї та злітно-посадкові смуги по всій Україні.

Мета таких точкових ударів — засліпити противника і «заземлити» його літаки, надавши атакуючій силі контроль над небом. Потім авіація має захищати танки та війська, які впевнено просуваються вперед.

Але Росії так і не вдалося цього зробити, констатує Джастін Бронк з Королівського об’єднаного інституту оборонних досліджень ( Royal United Services Institute) — одного з найстаріших і найкращих у світі військових аналітичних центрів: «Крок № 1 не призвів до кроку № 2. Росія не встановила перевагу в повітрі. Її танки та піхота моментально загрузли, давши час українським бійцям поставити міни, зміцнити позиції та спланувати засідки», — каже експерт.

Бронк відразу звернув увагу на цей фактор і розповів про нього у своїй публікації від 28 лютого, назвавши її «Таємниця зниклих російських ВПС». Від того часу аналітики спостерігають за ситуацією у небі, проте мало що змінилося. На момент, коли офіційна московська інформаційна агенція ТАРС заявила про повну перевагу Росії в повітрі, можна було з упевненістю сказати, що цього вже ніколи не станеться.

Розмірковуючи над цією загадкою, Бронк навів такі дані: пілоти ВПС Росії проводять у повітрі близько 100 годин на рік. Це все, що може собі дозволити третьорозрядна економіка. Сто годин на рік — це в середньому менше ніж 20 хвилин польотів на день.

Бронк припустив, що російське керівництво «може не зважуватися на великомасштабні бойові операції, які б виявили прірву між зовнішнім сприйняттям [потенціалу російської армії] і реальними можливостями». Попри величезні витрати на сучасні літаки, російські генерали, схоже, воліють загрозливо тримати їх на злітно-посадкових смугах, а не дозволяти [пілотам] виявити некомпетентність у бойових умовах.

Нездатність розвинути початкову демонстрацію сучасної [військової] потужності підкреслює ще одну слабкість Росії: її «високоточні» боєприпаси, схоже, в дефіциті. Керовані за допомогою лазерного наведення або GPS, «розумні бомби» все частіше стають головним інструментом у війнах 21-го століття. Збройні сили навіть невеликих західних держав укомплектовані досить добре. Наприклад, в арсеналі Великої Британії на кожну звичайну бомбу припадає приблизно дев’ять «розумних», тоді як у російській армії співвідношення зворотне: дев’ять звичайних бомб на одну «розумну», за оцінкою Майкла Кларка, оборонного експерта з Ексетерського університету, для iNews.

Це може пояснити тактику останніх російських операцій у Сирії. Як і в Україні, Путін наказав проводити там невибіркові масовані бомбардування з використанням застарілої зброї. Однак деякі західні аналітики тоді припускали, що Путін навмисне вдався до цього, щоб внести плутанину в питання про те, хто завдає шкоди — сама Сирія чи Росія.

Тепер Путін закидає Україну звичайними некерованими бомбами і жодних сумнівів більше не залишилося. Його перша серія залпів високоточними боєприпасами, вочевидь, була не більше аніж спробою справити враження. І вона могла б спрацювати, якби президент України Володимир Зеленський не виявив такої стійкості. Тепер з’ясувалося, що російська армія, схоже, застрягла у 1970-х роках.

Це призводить до чергового прояву слабкості. Не маючи достатньої кількості високоточних боєприпасів, під час штурмів українських міст Росія має покладатися на наземну артилерію та бомбардувальники, які літають відносно низько. Це неминуче призводить до того, що український опір отримує більше [доступних] цілей, більше трупів російських солдатів та льотчиків, а отже, й більше горя на їхній батьківщині.

Не дивно, що Путін, як пишуть, тепер благає про допомогу китайського лідера Сі Цзіньпіна. Якби його власна військова машина мала достатню силу, ми б уже це побачили, бо навіть божевільний московський диктатор усвідомлює, що він веде боротьбу за своє життя. Є побоювання, що Путін у відчаї вдасться до хімічної зброї — найбільш невибіркової з усіх.

Ситуація для Росії настільки очевидна, наскільки може бути. Путін розбудував свої сили, коли світ ще був відносно мирним місцем — але результат виявився порожнім, як піньята [порожня іграшка великих розмірів, виготовлена з пап’є-маше, зазвичай, у Латинській Америці]. Путін не має шансів заповнити прогалини, які зяють в його силах, тоді як безпрецедентні економічні санкції перекривають йому доступ до грошей і технологій.

Ядерний арсенал Росії захистить її від прямої військової агресії (хоча ніхто й не думав загрожувати атакою). Проте фіаско в Україні — це кінець статусу Росії як наддержави. У своїй одержимості Путін викрив масштаби занепаду своєї нації, хоча ніхто його на це не провокував.

nv.ua

 

 

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!