15 вересня за ініціативи Надзвичайного і Повноважного посла Аргентинської Республіки в Україні пані Елени Летісії Мікусінскі відбулася насправді значна подія в контексті українсько-аргентинських культурних відносин: відеоконференція між Києвом та Буенос-Айресом “Розповіді про життя і творчість Хорхе Луїса Борхеса”. По той бік океану розмову вела дружина письменника, президент Міжнародного фонду Хорхе Луїса Борхеса Марія Кодама. З української сторони учасниками конференції, яку мені випала честь модерувати, виступили керівники, викладачі та студенти провідних університетів Києва, Львова, Харкова та Одеси. Пропоную увазі читачів Української літературної газети вступне слово професора Марії Кодами в українському перекладі.
Жив колись чарівник, який вимріяв і створив міфічне місто-лабіринт за своїм образом та подобою. Чимало імен мав він у вічному всесвіті. Можливо, то був перший чоловік, який на зорі світу побачив зоряний небокрай і, не розуміючи, що з ним коїться, відчув, що по його щоках стікають краплі, солоні, наче море. Згодом він перший усвідомить слабкість сили та краси перед смертю і вирішить закарбувати в печерах Альтаміри[i] життя й рух бізонів, на яких полював. Кажуть, то був старий і сліпий поет на ім᾽я Гомер (багато хто сумнівається, що він існував насправді), котрий оспівав для вічності одвічну боротьбу двох народів, уславивши трагічну людяність переможеного Гектора. То був також і Просперо в уяві Шекспіра, і Леонардо в його нескінченних та кмітливих винаходах і сповнених вигадливих нюансів творах… а через багато століть то був Борхес, Творець[ii], який – немов накопичену в краплі пам᾽ять – зберіг усі та кожен окремо із цих фрагментів його мандрів цим світом.
Так він оспівав невмирущого, троглодита, котрий був Гомером і котрий, відчувши, як по його обличчю періщить дощ, пробурмотів після століть мовчання: «Аргос, nec Одіссея[iii]» і таким чином віднайшов свою «Одіссею». Борхес-чарівник, який наповнив створене місто сагою про мужність і честь у світі вуличних забіяк, який оспівав Вітмена й Сервантеса, подібних до нього у загадковому всесвіті, бачив, як – поряд із цим світом світла та чарів його творіння – підноситься інший світ, такий собі двір чудес[iv] переписувачів, що іменують себе секретарями, жінок, які твердять, буцімто відкидають його, і чию брехню спростовують їхні досадливі погляди, а ще тисяч чоловіків і жінок, котрі як освічені педанти на весь голос кричать, нібито вони були його учнями. Усі намагалися, надокучаючи, взяти його в облогу. Ситий донесхочу цією метушнею чарівник, який був Гомером і Просперо і є Борхесом, вирішив утекти від того, хто, як і він, зберіг накопичену в краплі пам᾽ять, і хто, як і він, підсвідомо знає про існування долі.
Цей хтось, хто був вимріяною Гомером Андромахою і вимріяною Борхесом Ульрікою[v], вирушає в путь разом із Просперо-Борхесом і обходить уздовж і впоперек дороги світу. Різні місця зберігають ознаки того, що їх викрив англійський журналіст, котрий нагадав їм, що вони були Просперо та Аріелем. Іноді їхні образи як Борхеса та Марії зберігалися, закарбовувалися на фотографіях з Венеції, міста привидів.
Віддзеркалюючи долю свого діда, полковника Борхеса[vi], Просперо-Борхес також заживе слави, як Гомер, увічнюючи битви й оспівуючи мужність своїх предків. Як мужчина його дід з непогамовним свавіллям відкинув закони свого клану, свого племені і закохався в чужинку, в англійку та поїхав із нею до кордону з індіанцями, щоб закласти інші закони й своє життя. Борхес повторить цю історію і, обравши свободу, відкине закони свого клану та племені й покохає чужинку, японку.
Підпишіться на закритий телеграм УЛГ! Посилання на канал
Такими є збіги, гра випадку. Визначальним же є те, що література виражає усе, що є важливим у житті, магію доль, а надто любов, яка долає перешкоди, навіть смерть, бо після розпаду матерії, наш порох стане, як мовить услід за Проперцієм[vii] Кеведо, «Хай порохом, та сповненим кохання». Просперо-Борхес вирушив у путь, щоб відпочити до наступного століття, а Аріель?.. Аріель знає, що коли він ночами дивиться на зоряне небо, із сузір᾽я Південного Хреста йому всміхається та вказує путь Просперо, а Ульріка вічно воскрешає в пам᾽яті й оживляє кохання колумбійського викладача, свідома того, що вони обоє є віддзеркаленням Борхеса та Марії, того кохання, яке Марія пам᾽ятає і відчуває в собі, мов найдорожчий скарб; тієї Марії, котра розраджує себе, раз по раз повторюючи слова, написані колись Борхесом: «Що важить плинний час, якщо в ньому були якась цілісність, якийсь екстаз, якесь надвечір᾽я. Слова, до яких у своїх блуканнях світом вона додає такі: «Любий Борхесе, нехай будуть з вами моє умиротворення та моє кохання, до тоді…»
На фото: Хорхе Луїс Борхес
[i] Альтаміра – печера в Іспанії з поліхромним кам᾽яним живописом доби верхнього палеоліту.
[ii] «Творець» – назва однієї з найвідоміших книг Х.Л.Борхеса.
[iii] «Аргос – пес Одіссея» – рядок з оповідання «Невмирущий».
[iv] Двір чудес – у добу Середньовіччя назва кількох паризьких кварталів, де мешкали жебраки, волоцюги, повії та поети.
[v] Ульріка – героїня однойменного оповідання Х.Л.Борхеса.
[vi] Полковник Борхес – Франсіско Ісідро Борхес Лафінур (1835-1874), дід письменника, якому той присвятив вірш «Полковникові Франсіско Борхесу».
[vii] Проперцій – Секст Проперцій (нар. Бл.50 р. до н.е. – помер бл. 15 р.н.е.) – римський поет.
Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.