“Українська літературна газета”, ч. 7 (363), липень 2024
Літературні контакти між львівським графом Каролем Лянцкоронським, який мав українське коріння, та видатним австрійським поетом Райнером Марією Рільке, доволі унікальні для культурної історії. Бо не так часто геніальний творець міг спілкуватися з мешканцями, які жили на теренах України ба більше вони навіть могли присвячувати один другому вірші.
Граф Кароль Лянцкоронський (1848-1933), власник палацу в Роздолі, видатна особа на Львівщини в кінці XIX на початку XX століття – він багато подорожував, збирав твори мистецтва та писав книги. Також він листувався з багатьма відомими особистостями того часу – його листування – понад 2000 листів досі зберігаються в рукописних фондах Австрійської національної бібліотеки у Відні.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Лянцкоронський міг похвалитися, що доторкнувся до життя великих літераторів свого часу. Він листувався та підтримував зв’язки, до прикладу, з Гуґо фон Гофмансталем, найвизначнішим драматургом австрійського та європейського символізму.
Граф дружив з видатним австрійським поетом Максом Меллом, листувався з німецьким поетом Максом Кальбеком і зустрічався з бельгійським письменником, лауреатом Нобелівської премії в галузі літератури Морісом Метерлінком.
Такі значні стосунки з тогочасним літературним бомондом можна пояснити високою освіченістю самого графа Лянцкоронського та прищепленою з дитинства потребою у читанні. Родина мала величезну приватну бібліотеку з виданнями на різних мовах. Треба зауважити, що в великих маєтках на теренах Україні власники намагалися зберігати старовинні видання, адже це було престижно, а деякі книжкові фоліанти коштували дуже дорого. Так, польський бібліограф Едвард Хвалевік (1873 – 1956) вказує, що в палаці в Роздолі знаходилось близько 20 тисяч книг, журналів та рукописів.
Втім Кароліна Лянцкоронська, донька Кароля, у своїх спогадах стверджувала, що їх домашня бібліотека налічувала понад 70 тисяч томів, які зберігалися на першому поверсі палацу у Роздолі. Для порівняння, знана бібліотека родини Дідушицьких у 1838 році налічувала близько 50 тисяч томів. Таку розбіжність в кількості книг у Роздолі можна пояснити хіба тим, що не всі книжки встигли свого часу порахувати та зафіксувати у відповідних архівах.
Тож Лянцкоронський багато читав, розвивався та постійно мав цікаві контакти та спілкування, як приклад, з поетом Райнером Марією Рільке. Познайомились вони по листуванню – граф дарував йому свої вірші й поет висловив позитивну думку про твори Лянцкоронського.
Навіть більше, Рільке присвятив графу один зі своїх творів, девізом якого були слова Nicht Geist, nicht Inbrunnst – перший рядок одного з віршів, переданих йому Лянцкоронським. Цей твір був написаний на відпочинку 10 серпня 1926 року в швейцарському Рагазі та мав доволі унікальну особливість – це вірш Рільке, в якому відчувається вплив пізнього Ґете. Так шестирядкові строфи, що римуються AABCCB, збігаються зі строфами Ґете «Vermächtnis» («Спадок») і «Eins und alles» («Один і всі»), хоча з п’ятьма наголосами рядки Рільке довші, ніж у німецького поета.
Деякі дослідники вважають, що це вірш є одним з найбільш значущих з художнього погляду естетичних маніфестів пізнього Рільке. Й до речі, це був один з останніх віршів у житті великого митця, бо того ж 1926 року у грудні він помер.
Погодьтеся, така історія не часто зустрічається в українській культурі – великий поет написав вірш, присвячений львівському графу, а цей твір виявився сам по собі явищем. Окрім суто людської історії це ще показник того, що мешканці, які жили на теренах України, були тісно пов’язані з Європою як ментально, так й культурно.
Нижче переклад цього вірша від київського видавництва «Мистецтво» (1986 рік).
НА РЯДОК З КАРЛА ЛЯНЦКОРОНСЬКОГО
«Нам не згубити духу, ані шалу»,
життя ростити з їхнього начала —
ось доля наша; в інших — не така,
у них, які очищені в борінні
і прозирають знаки благостині,
знаряддя має гарт, рука легка.
Слабкіші теж воліють не відстати,
вони повинні вчасно помічати
найтонший відрух стрілки на магніт,
повинні, легко осліпнувши очима,
з метеликом перемовлятись зримо
і відчувати те, що чує квіт.
Безрадні, розокремлені нездало,
вони повинні все ж (обранців мало!)
надати обширу своїй судьбі.
Посеред скарг і зойків сумовитих
вони повинні серцем говорити
і чути твердь камінну у собі.
Вони немов пастух повинні бути:
далеко світлий край його осмути —
він у чуванні. Як у забарне
минання зір йому вслухатись вільно,
так і вони повинні безпомильно
вночі вчувати плинне й мовчазне.
Вони вві сні так само насторожі:
з яви й сновидь, зі сліз і сміху може
прийти найвищий смисл… Жбурне їх він
перед життям і смертю на коліна,
й новітню міру світові накине
несхибно-вірний вигин цих колін!
1926 рік
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.