Майже за Чеховим

241

Віктор Щербаков прийшов до
художньої творчості у зрілому віці. У час, коли життя бачиться з позицій
набутого досвіду, коли з`являється прагнення не просто написати, а
проаналізувати те, про що пишеш. Творчість стала для нього виходом в інший світ
і простір, шляхом самореалізації, віднайдення себе в іншій іпостасі. Кожен
митець обирає свій метод і спосіб аналізу. Для Віктора Щербакова ним стала
глибока іронія, яка не залишає читача байдужим, а спонукає до роздумів, змушує
самого мислити й аналізувати, погоджуватися чи заперечувати. Для автора
важливий діалог – із попередниками і сучасниками. У такому випадку творчість не
залишається самотньою, а виходить на обрії спілкування.

У своїй першій книжці
«Інтерв’ю з мухою» Віктор Щербаков веде творчий діалог з Антоном Чеховим. Це
діалог через час і простір, розмова на ті ж теми, які цікавили російського
класика. Суть цього художнього діалогу в актуалізації тих ідей, до яких
звертався Антон Павлович. Адже вони вічні. 

 

10 вересня 2010 року Віктор
Щербаков відзначив свій 60-літній ювілей. Жартує, що перші спроби пера були
зроблені ще в п’ятому класі, коли у шкільній стіннівці з`явилося його оповідання
про хвацьких прикордонників і невдах-шпигунів. Але усвідомлено зайнявся
літературною творчістю лише після 50 років. Творчість для нього – то внутрішня
необхідність, потреба гостро і критично поглянути на світ. Іронія і глибокий
гумор – риса не лише його творчості, а й характеру. Про це свідчить навіть
коротка автобіографія на звороті книжки: «Віктор Щербаков народився і живе у
Києві. Національність: стверджує, що киянин, і ладний довести це юридично.
Освіта: уважає, що недостатня, хоча й закінчив три вищих навчальних заклади:
Київський політехнічний інститут (1978), Військову академію ракетних військ у
Москві (1987), Київський національний університет імені Тараса Шевченка (1996).
Трудовий шлях: незавершений. Розпочав слюсарем, продовжує – юристом. У проміжку
між першим робочим днем і днем виходу у світ цієї книги був солдатом,
студентом, інженером, як офіцер запасу у грудні 1979 р. був призваний до армії
і направлений до Афганістану інженером-лейтенантом. Звання: слюсар п’ятого
розряду, полковник запасу, заслужений юрист України. Захоплення: люди, книги і
життя. Мрія: жити в Україні, де дурні та пройдисвіти поза владою».

1994 року Віктор Щербаков
звільнився з армії. Далі вирішив займатися юриспруденцією, тому заочно закінчив
юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса
Шевченка. На четвертому курсі екстерном склав іспити за п’ятий курс й отримав
диплом. Потім розпочав нотаріальну практику. Його ім’я добре відоме в юридичних
колах. Віктора Захаровича знають як блискучого юриста, здатного виграти у суді
найскладнішу справу. Так, певний час топ-новиною у мережі Інтернет була виграна
Щербаковим у суді справа про заборону застосовувати блокування коліс у разі
несплати за паркування, а також домігся скасування рішення про евакуацію автомобілів
за порушення правил паркування. Так, за позовом приватної особи суд визнав
незаконним і скасував рішення Київради, КМДА та Кабінету Міністрів.   

Вплив творчості Миколи
Гоголя та Антона Чехова відчувається у стилі й манері письма, виборі тем,
способі інтерпретації героїв В.Щербакова. Гротеск, іронія, сатира, часто
жорсткість у підході до феноменів життя характерні для його творів.

Оповідання «Автомобільна
назва», що відкриває книжку, є своєрідним наслідуванням оповідання Чехова
«Лошадиная фамилия». У Щербакова навіть була ідея циклу «Подражание Антоше». У
творі бачимо гротескний образ прокурора. Після призначення нового генерального
прокурора глибокі переживання охоплюють обласного прокурора. Він уже думає, як
догодити майбутньому начальнику. Планує дарувати йому годинник – традиційний
презент у чиновницькому середовищі. Автор детально описує те, який саме
годинник купив обласний у подарунок генеральному. Уявлення про вартість
годинника дає така деталь, як футляр із крокодилячої шкіри. Інтрига оповідання
полягає у тому, щоб дізнатися, в яке село поїхав новий генеральний після
призначення. Старий чиновник із прокуратури висловлює версію, що село має
автомобільну назву. І почалися пошуки по карті – Циліндрівка, Поршневе,
Пістонове, Мала Шатунівка, Крива Карданівка, Зчеплення Редукторне, Причіпне,
Нове Гумове, Тверезошоферне, Іскрове, Запальне, Акумуляторне, Мастильне,
Глушниковка та ін. Цей перелік демонструє чудове знання української мови
автором. Але наприкінці твору виявилося, що те село називається Козлині Гаї.
Оце дійсно «автомобільна» назва. І в цьому вся іронія автора – глибока,
проникна і тонка.

В оповіданні «Телефонний
дзвінок» бачимо цікаве вирішення ситуації. Автор говорить, що твір був
написаний під впливом невичерпних анекдотів про повернення чоловіка з
відрядження та оповідання Чехова «На гвозде». У російського класика чиновник
кілька разів із колегами намагається прийти додому відсвяткувати власні
іменини, проте на заваді постає великий гвіздок, на якому по черзі змінюють
одне одного кашкети високих начальників. Колеги йому … заздрять, бо у його
дружини такі поважні коханці! У Щербакова контролер-ревізор відділу раптового
контролю та глибокого аудиту Петро Микитович Пронін, повернувшись із
відрядження раніше запланованого (далі все за анекдотами…), прямує на вокзал,
щоб зателефонувати дружині про свій приїзд, докоряючи собі, що «через якийсь
коротесенький телефонний дзвінок могла розвалитися міцна сім`я – основний
осередок суспільства».

Оповідання «Іванко»
перегукується із «Ванькою» Чехова. У Щербакова хлопчик навчається за кордоном.
Сумуючи на свята за домом, він пише дідусеві листа електронною поштою за
адресою: Конча-Заспа. Дідусеві. Леонідові Макаровичу. (Тут, вочевидь,
випадковий збіг з відомим політичним персонажем. У Чехова було: «На деревню
дедушке. Константину Макаричу»). Цікавими у творі є роздуми дитини про місце
української мови у світі та в Україні: «А української тут не вивчають. Коли я
спитав, як же я без української читатиму Гоголя, то мені відповіли, що в
бібліотеці Микола Гоголь є двадцятьма мовами, проте українською немає. Кажуть,
що не продається. Дідусю, скажи кому-небудь, щоб продавали Гоголя українською
мовою. Він мені дуже подобається. Особливо село біля Полтави. Там усі такі
кумедні! А тут кумедних людей мало».  

В оповіданні «Шикуймося!»
бачимо образ президента, який постійно спізнюється. В основу твору, як говорить
автор, покладено реальну історію. Щербаков акцентує на тому, що ніщо, на думку
чиновника зі столиці, «не вартувало припущення, що можна не виконати вказівку Секретаріату.
Навіть подумки заступник міністра вимовляв слово «Секретаріат» з великої
літери». Люди цілий день під палючим сонцем і націленими на них гвинтівками
снайперів чекали прибуття президента, щоб він вручив їм нагороди, а він
спізнювався.  

В оповіданні «Корупція»
створено колоритний образ голови адміністрації, в якого всі підлеглі – близькі
чи далекі родичі. Автор насміхається над його «любими друзями», «любими
областянами». Сатира і гумор звучать в оповіданні «Телехвонограма», де
обігрується ситуація із роздмуханою панікою з приводу свинячого грипу. Село
отримує вказівку з району пошити пов`язки для свиней, а селян у цей час турбує
лише одна думка: «Треба йти поратися по господарству – сонце вже зійшло. Бо
воно ж так: хтось народ рятує, а хтось – рятівників годує».

У творчій спадщині
письменника є не лише оповідання, а й п’єса «Москва, А-100». Твір десять років
лежав у шухляді. Коли повернувся до нього, то вже дав не лише власне бачення
війни в Афганістані, а й глибоке осмислення проблеми призначення людського
життя. У п’єсі бачимо образ 50-річного чоловіка, що є певною мірою
автобіографічним і виражає думки автора. Щербаков дає дійсно глибоке розуміння
війни та армії. Автор сам півтора року був в Афганістані, потрапивши туди у
першій партії. Тож все бачив на власні очі. В основу сюжету покладено реальну
історію, нічого придуманого тут немає, жодної гіперболізації, цілком
реалістичний твір, як говорить сам автор. Для нього існує чітка різниця між
країною Україною і державою Україною, коли останню він часто різко критикує.

З гротеском та іронією
представлено у творі все політбюро тих часів – Прежнєв Леонід Ілліч, Дустов
Михайло Андрійович, Дуриленко А.П., Задрапов Ю.В., Чорнотюльпанов Д.Ф., Дволико
А.А., Чорнилко К.У., Опарков М.В. та інші. Для автора «армія – це не марші й
паради. Це – живий організм». Він дає власне розуміння війни в Афганістані:
«Війна – це піднесення патріотичних настроїв, це можливість затулити пельку
дисидентам і невдоволеним, це відвернення уваги від нікчемного життя, непомірних
цін і порожніх гаманців! Це, врешті, ще один реальний спосіб закріпитись у
владі!» Автор подумки повертається у 1979 рік і ставить собі питання: «Чому ж я
тоді мовчав? Чому я мовчав, коли мені казали, що в Новочеркаську – то не
кулеметні черги в голодних людей, а святковий салют! Чому я мовчав, коли моя
народна влада почала посилати до Афганістану на смерть наших дітей! Дітей… Оте
єдине, що сповнює сенсом наше життя на цьому світі». Питання риторичне, бо тоді
мовчали майже всі.    

Сучасна українська література
дуже різноманітна. Вона репрезентує нові жанрові та ідейні пошуки. Проза
Віктора Щербакова цікава своїм новаторством як із погляду жанру, так й
ідейно-тематичного спектру. Фактично вперше маємо жанр іронічного оповідання,
творчий діалог сучасного автора з Антоном Чеховим. По-своєму автор інтерпретує
образ чиновника і владну систему. Визначальна риса творчості Щербакова – не
нав’язувати свою думку, а спонукати до роздумів. Митець прагне, щоб читач
мислив, роздумував над запропонованою ситуацією. І це йому вдається. У сучасну
українську літературу прийшов цікавий автор. Певно, що він іще порадує свого
читача новими творами. 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!