Ще на початку XVII століття відомий французький філософ і математик Рене Декарт писав: «Визначайте значення слів і ви позбавите світ від половини його сумнівів». А сумнівів більш ніж досить.
Візьмемо, для прикладу, термін «екологія». Яких тільки епітетів до нього не приставляють. З’ясувалось, що екологія є і важкою, і жахливою, і шкідливою, і катастрофічною, і несприятливою, і, навіть, непристойною. Даруйте, але екологія – це наука і одночасно навчальна дисципліна. Як вона може бути такою?
Ми чомусь не говоримо про страшну фізику чи непристойну математику. А про екологію виходить, що можна. І якщо вже необхідно охарактеризувати якесь явище чи подію, які пов’язані з екологією, то вживають словосполучення екологічний стан, екологічне становище чи екологічну ситуацію, які можуть бути і жахливими, і несприятливими, і катастрофічними тощо.
Ще один приклад. Комусь спало на думку замінити термін «топографічна карта» на «мапу». Мабуть той горе-фахівець, який запропонував цю заміну, не має ніякої уяви про те, що є така наука і навчальна дисципліна як картографія, яку вивчають у середніх і вищих закладах освіти, що є кафедри геодезії і картографії, які готують спеціалістів картографів. А як же тепер їх величати – «мапографи»? Звучить якось неблагозвучно. Справа дійшла навіть до казусів, коли одна дуже високопосадова особа у своєму виступі російський вираз «меченые карты» переклала, як «мічені мапи», переплутавши топографічні карти з гральними. Куди далі? Коментарі, як кажіть, зайві.
В останні роки «задонатило» українську мову. У метрополітені мене закликають «задонатити з ПриватБанком», у маршрутках просять «внести свій донат» тощо. Звідки і навіщо з’явився цей чужоземець у нашій мові? Скажіть відверто, невже термін «донат» звучить краще ніж благодійний внесок українською мовою? Для мене термін «донати» асоціюється зі словом «конати». От і хочуть ці «знавці» доконати українську мову.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
З повсякденного вжитку у нас почало зникати слово «спостереження». Його замінили модним терміном «моніторинг». Користуючись нагодою, хотів би зазначити, що термін «моніторинг» вживається у двох випадках. У першому – його використовують, коли мова йде про постійне спостереження за яким-небуть процесом з певною метою. Відразу виникає питання, а навіщо це робити, коли в українській мові є слово «спостерігати».
У другому випадку термін «моніторинг» вживається, коли йдеться про спостереження за станом довкілля, де разом зі спостереженням проводиться аналіз ситуації, її оцінка, виконуються відповідні розрахунки і складається прогноз.
Про значення термінології писав свого часу і видатний німецький філософ Гегель. Він констатував, що термінологія – суть філософії і мислення. Про який рівень мислення можна говорити, коли непорозуміння закладено навіть у назві міністерства. Мова йде про Міністерство охорони довкілля і природних ресурсів.
В українській мові термін «довкілля» означає середовище, в якому людина живе і виконує свою виробничу діяльність, тобто все те, що її оточує, включаючи, звичайно, і природне середовище. Виходить казус – ми двічі охороняємо природне середовище.
Не обходиться без непорозуміння і в Міністерстві освіти і науки, де до цього часу в закладах освіти вивчаються «предмети», а не навчальні дисципліни, кожна з яких, як відомо, має свій предмет вивчення. Як кажуть ні дати, ні взяти.
Більшість наших чиновників і керівників у своїх промовах говорять про «задачі», які вони вирішують або будуть вирішувати. Хотілося б їм нагадати, що задачі вони можуть вирішувати вдома, коли будуть допомагати своїм дітям з математики. У своїй діяльності вони вирішують завдання. Вживання слова «задача» замість «завдання» у згаданій вище інтерпретації – це русизм. В українській мові термін «задача» вживається тільки тоді, коли мова йде про математичні розрахунки.
Наразі триває відкритий наступ на українську мову. Мовний простір захопила іноземщина. Варто звернути увагу на вивіски, афіши тощо. В окремих місцях Києва можна навіть засумніватися, на території якої держави ти перебуваєш. Жодної назви українською мовою. А те, що написано українським алфавітом краще б і не бачити, і не читати. Ось деякі з них: «послуги та девайси», «детейлінг», «військова айдентика», «сяючий мейк та апатродам», «обирають рандомно», «для браузерів працює», «саунд під твоїм кутом», «намберман у техниці», «реловані підприємства», «спортивна сейд вікіна» тощо.
Можна продовжувати цей перелік, але шкода писати цю нісенітницю українськими літерами. І, звичайно, виникає питання: хто це пропагує, навіщо і хто може зупинити цю навалу такого непотребу? Чи не настав час взяти добру мітлу і вимести це сміття?
Здавна в Україні службові посади були чоловічого і жіночого родів. Ми звикли до таких слів як «вчителька», «прибиральниця» тощо. Сподіваємось, що і далі будемо їх вживати. А ось слова «директорка», «прем’єрка», «президентка», «посадовиця» і т.д. якось не сприймаються. Для мене, наприклад, це викликає асоціацію з якоюсь дрібною істотою. Я вже не говорю про «комісарку», «офіцерку», «членкіню» і навіть «послиху».
Може необхідно зробити якийсь виняток із загального правила. Ми добре розуміємо, що мова – це живий організм. Слова народжуються і відмирають. Я впевнений, що мало хто погодиться називати волейбол «відбивалкою», а баскетбол – «кошеківкою». Всьому свій час.
Мені здається, що така ж доля чекає і слово «голитися». По-перше, звучить якось неблагозвучно. А, по-друге, невідомо чим можна голитися, якщо не використовуєш леза? Мабуть якоюсь «голитою» чи «голиткою», оскільки слово «бритва» викинуто з української мови. (Див. Сучасний російсько-український і україно-російському словник, вид-во «Школа», 2014 р.). Як можна було дійти до цього, коли слово «бритва» знає кожен українець і вживає практично щоденно. Така ж доля спіткала і словосполучення «електробритва». Його теж тепер не існує в українській мові.
Не зрозуміло хто і навіщо це робить? Звідки цей спевдопатріотизм, який доводить до абсурду? Може дійсно настав час прислухатись до поради Тараса Григоровича: «і добре вигострить сокиру та й заходиться вже будить». Поки не пізно.
Хотілось би обмінятись думками стосовно масового перейменування назв вулиць, площ, міст тощо. Це було зрозумілим і необхідним зробити, особливо коли мова йшла про назви, які пов’язані з найбільш одіозними діячами і подіями минулих років. Чи на часі це зараз, коли йде війна?
Яка була необхідність перейменування «Проспект Правди» у «Проспект Європейського Союзу»? Чому це пов’язується тільки з Росією (мова йде про назву газети «Правда» – орган ЦК КПРС)? Невже у нас раніше не було цього слова?
Не витримує ніякої критики і перейменування «Повітрофлотського проспекту» у «Проспект Повітряних сил України». Це вже вершина безглуздя. Чи допомогло Повітряним силам України це несвоєчасне перейменування? А ось викинути на вітер сотні тисяч гривень, були б нашим воїнам доречними. За такі дії треба карати.
Викликає подив і перейменування станції метро «Дружба народів» у Києві на «Звіринецьку». Чому це знову пов’язується тільки з країною-агресором? Мабуть ініціатору цього перейменування невідомо, що в Україні проживають представники біля 130 національностей і їх дружба є запорукою нашого існування і незалежності.
Складається враження, що адміністрації Києва нічим більше зайнятися окрім перейменування. А не гріх було б запитати і думку киян. Підкреслюю саме киян, а не тих, хто вчора приїхав до Києва. При цьому не хочу образити останніх, бо коли дивишся шлях руху маршрутки, то важко розібратися куди вона їде.
Звертаю увагу на те, що це все відбувається під час війни і за державний рахунок. Невже нам нікуди подіти мільйони гривень як на це перейменування? А попереду ще сотні вулиць, які чекають свого часу. Якось дивно виходить: ЗМІ просять нас (і правильно роблять) фінансово підтримати ЗСУ для придбання техніки, а тут виходить, що грошей, як кажуть «і кури не клюють». Якщо вже у КМДА так багато грошей, то можна їх було б витратити на вивіски з назвами вулиць і номерів будинків. Прикладом цього може служити вулиця Вишгородська, де на непарній стороні є тільки одна вивіска з її назвою. А це не один кілометр.
Не до кінця, на мій погляд, обґрунтовано і перейменування Дніпропетровська у Дніпро. Для нас українців слово «Дніпро» завжди було пов’язано тільки з рікою. Навіть у гімні нашої країни є рядки: «Чорне море ще всміхнеться, дід-Дніпро зрадіє». Тож варто було б перейменувати Дніпропетровськ у Дніпроград. Звучить чудово і суто в українському дусі.
Привертає до себе увагу і вивіски зі словами: «тицяй», «не гигли» тощо. Навіщо це? Хіба не можна написати інакше? Складається враження, що автори таких «шедеврів» навмисно вживають ці грубі слова, щоб відвернути людей від української мови. Важко також зрозуміти, чому змінюються назви вулиць і площ, які носили імена діячів світового рівня.
Нещодавно я вирішив передати до бібліотек вищих закладів освіти сотні підручників і літературу наукового характеру (безкоштовно звичайно), але мені відмовили, посилаючись на те, що вони написані російською мовою. То, що мені робити? Здати їх у макулатуру чи може спалити? В історії людства вже були випадки, коли спалювали книжки. І коли вперше такі події трактувались як трагедія, то зараз – це відкритий фарс.
Не розумію, кому це вигідно? Хай ці книжки будуть написані хоч мовою інопланетян, аби вони тільки служили Україні. Мимоволі спадає на думку, а як же бути з творами Шевченка Т. Г., що написані російською мовою? Згадується і те, що і наш Тарас Григорович міг би не відбутися, якби його не викупили з кріпацтва передові діячи культури Росії і не дали б освіту російською мовою в Академії мистецтв у Санкт-Петербурзі. І це не завадило йому стати видатним сином українського народу. А в нас до цього часу деяким військовим діячам ще дорікають тим, що вони закінчували російські військові заклади. Навіть дивно, адже це дуже добре, що вони там навчалися і знають всі тонкощі військової науки країни-агресора. Впадаємо із однієї крайності в іншу.
Історія вчить нас, що мову ворога треба знати. Я вже не кажу про те, який пласт науки, написаний російською мовою, ми відкидаємо. Заборонено навіть посилання на літературні джерела, якщо вони написані російською. А як же бути з творами М. В. Гоголя? Відповідь проста – читати в оригіналі. Відомий німецький філософ і письменник Йоганн фон Гете влучно зазначив, що скільки мов ти знаєш – стільки разів ти і людина. Наш гетьман І. Мазепа знав 8 іноземних мов, у тому числі і російську.
Сумно і боляче дивитися, коли зносяться пам’ятники (маю на увазі ті, які мають культурну цінність) бійцям, які загинули у Другій світовій війні тільки тому, що вони одягнені у радянську форму. Яке це кощунство, яка неповага до пам’яті мільйонів українців, які загинули у цій війні, захищаючи і нашу землю. Прошу вибачити за порівняння, але і Шухевич Р. О. не завжди носив форму вояків УПА. Проте це аж ніяк не принижує його ролі у визвольній боротьбі українського народу за свою незалежність.
Хотілося б поділитися і думкою з іншого приводу. Мова йде про перехід на зимовий відлік часу. Для початку трохи історії. Питання про те, за яким часом нам жити, виникло ще в перші місяці існування нашої держави як незалежної. Нам дуже хотілося, щоб у нас було все не так як у москалів. Це бажання було закономірним і зрозумілим. А як же бути зараз?
Відомо, що весь світ поділений на 24 годинникові пояси. Географічно і історично склалося так, що ми потрапили в один годинниковий пояс з Москвою. Але навіщо концентрувати на цьому увагу? В межах нашого годинникового поясу розташовано ще десятки країн Європи і Африки. Яка нам справа до цього? Ми повинні жити і працювати за своїм київським часом.
Згодом, сліпо копіюючи європейські країни, ми почали вводити перехід на зимовий відлік часу. Чи доцільно нам це робити зараз? Згадаємо, що Україна не тільки найбільша за площею держава Європи, а й має найбільшу протяжність зі сходу на захід – 1316 км. Враховуючи останнє, нам необхідно було б виділити хоча б два внутрішні годинникові пояси. Це доцільно з економічної точки зору, проте не допустимо з політичної.
Суть проблеми полягає в тому, що перейшовши на зимовий відлік часу ми збільшуємо тривалість освітлення приміщень на цілу годину. Неважко підрахувати, які збитки наносимо державі. Я вже не говорю про медичні аспекти цього переходу.
Нам доцільно, з усіх точок зору, залишити літній відлік часу протягом усього року як найбільш обґрунтований. Деякі країни вже дійшли такого висновку. Якщо вже комусь дуже хочеться сліпо копіювати Європу, то може і початок робочого дня перенесемо на годину вперед. Тільки навіщо? Давайте поважати традиції українського народу!
Коментуючи згадане вище, мимоволі виникає думка: а звідки воно все взялося? Можливо це просте нерозуміння ситуації, чи випадковий збіг обставин? Можливо черговий захід псевдопатріотів чи це добре організована злочинність? Давайте поміркуємо. Згідно з теорією ймовірності випадковим вважається таке явище або подія, коли при їх проходженні відбуваються випадки, як позитивного (знак «+»), так і негативного характеру (знак «-»). Але якщо все відбувається тільки з одним знаком, то це значить, що процес не випадковий, а керований. Це аксіома. Проте, висвітлювати такі справи, не є завданням цієї статті.
Ми впевнені у своїй правоті і щиро віримо у перемогу здорового глузду і справедливості. І нехай поможе нам у цьому Господь!
СЛАВА УКРАЇНІ!!!