19 жовтня 2010 року
перший заступник голови правління Українського Фонду культури Дмитро Янко
відзначив свій 80-літній ювілей. Відомий мистецтвознавець, історик, громадський
діяч, заслужений діяч мистецтв України, член-кореспондент Української академії
архітектури, член Національної спілки художників України та Всеукраїнської
спілки краєзнавців, лавреат Міжнародної премії ім. Г. Сковороди зустрів свій
ювілей на бойовому посту, у всеозброєнні творчого натхнення.
Понад півстоліття Дмитро Янко творчо працює у царині
української культури. 1959 року він закінчив відділення музеєзнавства та
археології історико-філософського факультету Київського державного університету
ім. Т.Г.Шевченка. Працював науковим співробітником Київського державного музею
українського мистецтва, завідувачем редакції та головним художником видавництва
«Мистецтво», експертом художньо-експертної колегії Міністерства культури УРСР,
завідувачем сектора образотворчого мистецтва відділу культури ЦК КПУ. Був
членом головної редакції художньої літератури та мистецтва Держкомвидаву УРСР.
Саме Дмитро Янко, який тоді працював завідуючим сектором
образотворчого мистецтва у відділі культури ЦК КПУ, був натхненником, одним із
творців становлення музею народної архітектури та побуту України в Пирогові.
Упродовж чотирьох десятиліть на ниві розвитку української культури й охорони
пам’яток історії він співпрацював з таким видатним діячем культури, як академік
Петро Тронько. Коли Тронько поєднував в одній особі посаду заступника голови
Ради Міністрів УРСР та голови Українського товариства охорони пам’яток історії
та культури, вони за кошт Товариства і створили Музей народної архітектури та
побуту УРСР, а також Державний історико-культурний музей-заповідник на острові
Хортиця, присвячений українському козацтву; відбудували Золоті ворота в Києві;
долучилися до будівництва музею історії Великої Вітчизняної війни.
1987 року Дмитро Григорович став одним з фундаторів
Українського Фонду культури (УФК), був обраний членом президії і першим
заступником голови правління. Обирався до керівних органів Національної спілки
художників України, Українського товариства охорони пам’яток історії та
культури, Всеукраїнської спілки краєзнавців, членом Національної комісії у
справах ЮНЕСКО Міністерства закордонних справ України.
У творчому доробку Дмитра Янка чимало мистецтвознавчих,
історичних, культурологічних праць. Він брав участь у написанні 6-томної
«Історії українського мистецтва», у підготовці 4-томного видання «Пам’ятники
містобудівництва та архітектури Української РСР», «Зводу пам’яток історії та
культури України», енциклопедичного довідника «Київ», книги «У пам’яті
народній». Янко – автор альбомних видань «Художники України», «Пам’ятники
Києва», «Слава праці», монографічних видань про творчість скульпторів
О.Ковальова, О.Скобликова, упорядник книжок «Десять літ подвижництва»,
«Двадцять літ подвижництва» про діяльність Українського Фонду культури, автор
численних публікацій у газетах і журналах, рецензій, буклетів і каталогів.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Вагомі плоди і сьогодні приносить подвижницька праця
Дмитра Янка, який віддано і безкорисливо служить благородній справі піднесення
вітчизняної культури, залучаючи до участі у заходах Фонду культури яскравих,
творчих особистостей, що надає діяльності Фонду особливого змісту й суспільного
звучання. Про що і свідчать головні програми, за якими працює УФК, очолюваний
Б.Олійником і Д.Янком. А це – «Пам’ять», «Краєзнавство», «Тарас Шевченко»,
«Народна пісня, народна творчість», «Рідна мова», «Нові імена України»,
«Повернення культурних та історичних цінностей в Україну», «Відродження
культури народів, що мешкають в Україні».
Аби переконатися у високій просвітницькій місії УФК, слід
зазначити, що Янко разом із Олійником був одним з ініціаторів відродження й
створення Товариства української мови – нинішньої «Просвіти» ім. Т.Г.Шевченка,
яку очолює Павло Мовчан; створення історико-культурного товариства «Меморіал»;
Спілки краєзнавців та Спілки кобзарів; відродження Києво-Могилянської академії;
створення Національного історико-етнографічного музею І.М.Гончара.
Дмитро Янко і сьогодні, як у далекі 60-ті, енергійно
прилучається до діяльності музеїв, заповідників, бібліотек, до
пам’ятко-охоронної роботи. Важко переоцінити його сумлінну роботу, спрямовану
на виявлення та підтримку обдарованої молоді, талановитих дітей, багато з яких
стали стипендіатами УФК, здобули перемоги на багатьох Всеукраїнських та
міжнародних конкурсах і фестивалях. Тож більшість творчих проектів, біля
витоків яких стояв Дмитро Янко, одержали всенародну підтримку і стали вагомим
чинником у духовному відродженні нації.
Янко був активним організатором спорудження пам’ятників
Шевченку у Львові, Санкт-Петербурзі, Білій Церкві та інших містах і селищах
України. Був одним із багаторічних, активних організаторів музею Івана Гончара
на базі зібраних митцем національних скарбів, надавши цій справі державного
рівня. Недарма тепер цей музей діє та має статус Національного.
Завдяки подвижництву Дмитра Янка Фонд культури 1990 року
здійснив основні організаційні заходи у відродженні вітчизняного краєзнавства
та у створенні Спілки краєзнавців України на чолі з академіком Петром Троньком,
а у листопаді 1991 року організував першу Всеукраїнську конференцію з проблем
відживлення національної топоніміки – повернення історичних назв вулицям,
майданам, містам і селам України. Дмитро Григорович активно прилучився і до
заснування Спілки кобзарів та відкриття першої в історії України школи
кобзарського мистецтва в селі Стрітівці на Київщині, яка успішно діє з 1989
року. Нині це вже – Вища педагогічна школа кобзарського мистецтва. Як член
Національної спілки художників він постійно долучається до благодійної
виставкової діяльності творів образотворчого мистецтва, народної творчості,
декоративно-прикладного мистецтва, історичних цінностей. Щорічно у залах УФК
влаштовується близько 30 тематичних, групових і персональних виставок.
Але особливо слід наголосити на діяльності Дмитра Янка як
члена Національної комісії у справах ЮНЕСКО Міністерства закордонних справ
України, причетного до повернення на Батьківщину культурних та історичних
національних цінностей, які з різних причин опинилися за межами України. В його
діяльності це питання набуло особливої уваги, адже весь час треба шукати засоби
сприяння їхньої передачі в Україну. Нерухомі пам’ятки треба було викуповувати,
реставрувати, перетворювати на своєрідні острівці українства за кордоном. Було
в цій справі зроблено чимало. Зокрема, придбані рукописи Марка Вовчка з
правками та автографом І.Тургенєва, П.Куліша, питальник, складений її рукою,
передсмертна записка та інші матеріали. Було повернуто окремі художні твори
Т.Шевченка, І.Рєпіна, І.Труша, В.Касіяна, Д.Левицького, О.Архипенка, Я.Гніздовського,
Й.Буковецького, О.Екстер, матеріали з творчого спадку письменників Богдана
Лепкого, Уласа Самчука, диригента, композитора й музикознавця О.Кошиця, співака
М.Менцинського, кінострічки, створені за участі В.Авраменка, унікальну ікону
Охтирської Божої Матері.
Безпосередньо за участі Дмитра Янка було створено
національно-культурні товариства багатьох національних громад України,
Пушкінський і Слов’янський центри та інші асоціації й об’єднання.
Проте з кожним роком, в умовах тотального наступу знахабнілої
корупції на історичну, національну пам’ять, на культурні осередки України, стає
важче працювати таким благородним подвижникам культури як Дмитро Янко. Дмитро
Григорович вважає, що за таких умов треба не гаяти часу й об’єднуватися
осередкам національної культури, аби зробити координаційний центр із захисту
духовних цінностей нації.
«Українська культурна спадщина – багатюще, невичерпне
джерело. І наш обов’язок, – каже Дмитро Григорович Янко, – не тільки дбайливо
берегти його, а й примножувати, наповнювати новим змістом, щоб передавати цей
неоціненний скарб прийдешнім поколінням, аби вони черпали з нього знання,
мудрість і славу української нації».
З роси і води Вам, шановний Дмитре Григоровичу!
м. Київ