Навздогін. Про
нову книжку Петра Сороки
Що побачив Петро
Сорока ув очу старого ворона – треба читати його денники про ліс. Письменник
знайшов покинуту лісничівку і поселився там. Подалі від людей. Тільки зі псом.
І що тоді може відбуватися – який сюжет? Які події?
Безумовно, для
людей, які зруйнували свої душі на протягах проблем, та ще й з читанням
мариніних-донцових, може, у Петра Сороки нічого й не відбувається. Хоча автор
навідується на сусідні хутори, подає історію спокуси красуні Марти заїжджим
художником. Але це чи не єдиний сюжет з людьми. Решта сюжетів більше для душі,
яка непомітним, скрадливим кроком рухає кудись кожну людину, але хіба ми це
бачимо в погоні за грошима, за насолодами, за пригодами невтоленними?! А Петро
Сорока бачить, бо й ліс, і його денники розвивають у нього внутрішній зір, щодо
якого більшість із нас – сліпці.
“І кожного
дня бодай годинку лягаю горілиць на березі чи на галявині під лісничівкою, щоб
очі й душа напилися неба”. А ви, читачу, давно дивилися у небо?!
Для Великої Зимової Тиші (саме так – всі три слова для нього з великої літери) Петро Сорока знаходить 12
епітетів:” Вона різна у різні дні й навіть години. Вранці – тремка і
пливка; коли береться до полудня – набухла і тужава, як брунька; коли купчиться
темрява – приземиста і дрімотна. У сонячний день – дзвінка і святкова, як
церквоний дзвін за мить до того, як хитнеться його язик, у прихмарену погоду –
напружена і тривожна, перед хурделицею – примгліла і ламка”.
Автор пише пам”яттю душі й шкіри:” Може, я тому і зумів підгледіти,
як заєць п”є березовий сік і рибалять дятли, як димлять весною осики і
запаморочливо кадить верба, як білка сушить на зиму гриби і зозуля підкидає
власне яйце в чуже гніздо…”
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
А події – що ж,
подій у Петра Сороки багато: то до нього прибивається дикий кіт, який дряпається на ялину і потім сердито дивиться
на неї, поколовши лапи голками; то автор чистить лісове озеро і зариблює його;
то в хату забивається куріпка, а молода білка привчається брати гарбузове
насіння з руки. Для вас це, може, й не події. А для самоти-одиноти, якою
натішує душу Петро Сорока – в самий раз.
Нова книжка Петра Сороки зветься
“Натщесерце”. Пам”ятається, у дитинстві бабуся завжди давала
ліки натщесерце, тобто коли ще нічого не їв. Мандри Петра Сороки лісом своєї і
читацької душі (якщо вона суголосна) для серця, яке втомилося. Тільки таке серце
і може зазирнути у вічі ворону і побачити там так багато.