Лицар українського слова

310

ДО 65-РІЧЧЯ МИКОЛИ ЛУКІВА

Микола Луків родом із Куманців.
Село його лежить на межі двох областей − Вінницької і
Хмельницької. От у цьому селі року 
Божого 1949-го, місяця січня, шостого дня, якраз у ніч перед Різдвом,
судилося йому з’явитися на світ.

1968 року закінчив
Немирівське педагогічне училище імені Марка Вовчка, а 1973 року − факультет журналістики Київського університету.
Микола Луків – автор понад 30 поетичних збірок, лауреат міжнародних і
всеукраїнських літературних премій. Заслужений діяч мистецтв України і
Російської федерації, академік Української екологічної академії наук. А ще він − багаторічний! −  головний
редактор уславленого журналу «Дніпро». Цей журнал − його особлива любов і гордість.

Микола Володимирович Луків − на диво! − родючий, як
український чорнозем! Він щороку дарує своїм прихильникам свої нові поетичні
перлинки, від яких люди радіють, світлішими стають, очищають свої душі від
щоденних намулів. Кожний його вірш це відпрацьована − до ідеалу! – новела зі своєю драматургією,
музикою. Тому й тягнуться многі композитори до його чистих як сльозинки слів,
тому й з’являються такі дивовижні пісні як «Росте черешня в мами на городі»,
«Половина саду квітне», «День перемоги», «Кущ осінньої калини» та багато інших.
Яке ж щастя для поета, коли його читають, коли на вустах рідного народу щоденно
тремтять і молодіють його слова, вигойдані під власним серцем!

Свою чітку, непохитну
громадянську позицію Микола Луків ніколи не приховував. Кожний його вірш
патріотичного звучання  – своєрідний звіт
честі.

 

Приглянься до облич, що
мерехтять

На голубому тлі телеекранів:

Чи риси їх тобі не воскресять

Катів твоїх колишніх і
тиранів?

 

Чи серед тих, кому довірив ти

Свою судьбу у нелегку годину,

Нема таких, що люто, як хорти,

Готові розтерзати Україну?

 

Чи це не їхні прадіди й діди

Захланні бузувіри-невситимці,

У шалі сатанинської вражди

Топтали нашу землю, як
ординці?

 

Чи не вони ГУЛАГи возвели

І роздували світові пожари?

Якого ж поля ягоди були

Возведені в герої комісари?

 

Доволі неприступних таємниць,

І годі вражі злочини ховати!

Прийшла пора назвати всіх
убивць

І жертви поіменно всі назвати.

 

Бо влади й нині прагне кожен
тать,

І стигне кров од потаємних
планів…

Приглянься до облич, що
мерехтять

На голубому тлі телеекранів.

 

Коментувати цього вірша
Миколи Луківа немає потреби…

Насамкінець хочеться
подарувати Миколі  Володимировичу слова
його старшого побратима і друга, Героя України Бориса Олійника: «Микола Луків − самодостатня творча особистість, без якої
літературний розвій уже не мислиться. До своїх шістдесяти п’яти поет прийшов з
ваговитими набутками, які подячно кладе в скарбницю України-матері. В ньому
гармонійно поєднуються небуденний талант з мужністю і мудрістю свідомого
громадянина-державника. На жаль, таких особистостей нині вельми і вельми не
густо. Тому ж він особливо дорогий і нашому письменницькому побратимству, і
читацькій громаді всієї України».

Вітаємо тебе, Миколо
Володимировичу, з шістдесятип’ятиріччям, 
не тільки ми − твої
побратими; тебе вітає  вся наша співуча родина
Держави!

З роси та води! Будьмо!

Борис Олійник, Анатолій
Авдієвський, Олександр Бурміцький, Віктор Женченко, Михайло Каменюк, Вадим
Крищенко, Анатолій Матвійчук, Михайло Сидоржевський, Дмитро Янко, Василь
Яременко

 

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!