ДО 65-РІЧЧЯ МИКОЛИ ЛУКІВА
Микола Луків родом із Куманців.
Село його лежить на межі двох областей − Вінницької і
Хмельницької. От у цьому селі року
Божого 1949-го, місяця січня, шостого дня, якраз у ніч перед Різдвом,
судилося йому з’явитися на світ.
1968 року закінчив
Немирівське педагогічне училище імені Марка Вовчка, а 1973 року − факультет журналістики Київського університету.
Микола Луків – автор понад 30 поетичних збірок, лауреат міжнародних і
всеукраїнських літературних премій. Заслужений діяч мистецтв України і
Російської федерації, академік Української екологічної академії наук. А ще він − багаторічний! − головний
редактор уславленого журналу «Дніпро». Цей журнал − його особлива любов і гордість.
Микола Володимирович Луків − на диво! − родючий, як
український чорнозем! Він щороку дарує своїм прихильникам свої нові поетичні
перлинки, від яких люди радіють, світлішими стають, очищають свої душі від
щоденних намулів. Кожний його вірш це відпрацьована − до ідеалу! – новела зі своєю драматургією,
музикою. Тому й тягнуться многі композитори до його чистих як сльозинки слів,
тому й з’являються такі дивовижні пісні як «Росте черешня в мами на городі»,
«Половина саду квітне», «День перемоги», «Кущ осінньої калини» та багато інших.
Яке ж щастя для поета, коли його читають, коли на вустах рідного народу щоденно
тремтять і молодіють його слова, вигойдані під власним серцем!
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Свою чітку, непохитну
громадянську позицію Микола Луків ніколи не приховував. Кожний його вірш
патріотичного звучання – своєрідний звіт
честі.
Приглянься до облич, що
мерехтять
На голубому тлі телеекранів:
Чи риси їх тобі не воскресять
Катів твоїх колишніх і
тиранів?
Чи серед тих, кому довірив ти
Свою судьбу у нелегку годину,
Нема таких, що люто, як хорти,
Готові розтерзати Україну?
Чи це не їхні прадіди й діди
Захланні бузувіри-невситимці,
У шалі сатанинської вражди
Топтали нашу землю, як
ординці?
Чи не вони ГУЛАГи возвели
І роздували світові пожари?
Якого ж поля ягоди були
Возведені в герої комісари?
Доволі неприступних таємниць,
І годі вражі злочини ховати!
Прийшла пора назвати всіх
убивць
І жертви поіменно всі назвати.
Бо влади й нині прагне кожен
тать,
І стигне кров од потаємних
планів…
Приглянься до облич, що
мерехтять
На голубому тлі телеекранів.
Коментувати цього вірша
Миколи Луківа немає потреби…
Насамкінець хочеться
подарувати Миколі Володимировичу слова
його старшого побратима і друга, Героя України Бориса Олійника: «Микола Луків − самодостатня творча особистість, без якої
літературний розвій уже не мислиться. До своїх шістдесяти п’яти поет прийшов з
ваговитими набутками, які подячно кладе в скарбницю України-матері. В ньому
гармонійно поєднуються небуденний талант з мужністю і мудрістю свідомого
громадянина-державника. На жаль, таких особистостей нині вельми і вельми не
густо. Тому ж він особливо дорогий і нашому письменницькому побратимству, і
читацькій громаді всієї України».
Вітаємо тебе, Миколо
Володимировичу, з шістдесятип’ятиріччям,
не тільки ми − твої
побратими; тебе вітає вся наша співуча родина
Держави!
З роси та води! Будьмо!
Борис Олійник, Анатолій
Авдієвський, Олександр Бурміцький, Віктор Женченко, Михайло Каменюк, Вадим
Крищенко, Анатолій Матвійчук, Михайло Сидоржевський, Дмитро Янко, Василь
Яременко