Лише поети розмовляють з Богом

85

21 листопада в стінах Інституту
філології відбулася відеозйомка  другої
шевченкознавчої лекції у рамках проекту телерадіоканалу «Культура» та КНУ імені
Тараса Шевченка «Невідомий Шевченко». Про ключі до ліричних і малярських творів
Кобзаря говорив поет, літературознавець, доктор
філологічних наук, професор Юрій Ковалів

 

          «Яким ми уявляємо Шевченка?», –
звернувся до аудиторії Юрій Ковалів, демонструючи «Автопортрет в шапці й
тулупі» 1860 р. – «Народником, недалеким просвітником, якому вдалося вийти в
люди й стати Кобзарем, Пророком, вчителем?». Де ж справжній Шевченко? – В
іпостасі поета, який говорить Божим голосом, переконаний літературознавець. Чи
не тому його «Кобзар» в українській хаті завжди стояв поряд зі Святим Письмом.
Через Шевченкову захалявну книжечку люди – неосвічені, затуркані – пізнавали
світ. Шевченкова поезія концентрує в собі енергію світу. Це не всім вдавалося
зрозуміти. Однак це було як Божий день для Російської імперії, яка боялася не прози,
не «Щоденника» Шевченка, а його віршів, їх мови, бо саме у ній закодований етногенетичний
код нації, який передає безсмертні цінності й традиції з покоління в покоління.

          Для того, щоб адекватно прочитати
багатогранного Шевченка, вважає Юрій Іванович, треба шукати ключ у його поезії.
В цьому плані концептуальною є поема «Перебендя», в якій сліпий кобзар
розмовляє з Богом. «Мотив діалогу зі Всевишнім є не лише байронічною
тенденцією, а й переконанням самого Шевченка, як раніше і Сковороди. Лише поети
розмовляють з Богом», – зазначив Юрій Ковалів і продовжив – «Тому ми не можемо
опускати Шевченка на профанний рівень». Як доказ «інакшості» письменника
літературознавець наводить фотографії Шевченка, зроблені І.Гудовським і Г.
Деньєром (Шевченко в колі приятелів)
1859 року. На них ми бачимо академіка
Петербурзької академії наук, денді, який дозволяє собі сидіти у зовсім
неформальній розкутій позі, бути вдягненим у шапці та кожусі серед чоловіків у
фраках. «Це був протест проти російського самодержавства, проти визиску. Так
він зробив свій екзистенційний вибір – бути самим собою», – вважає Юрій Іванович.
Опозиційна позиція Тараса Шевченка призводила до відсутності адекватної рецепції,
розходжень горизонтів очікування і як наслідок – до цілковитої самотності митця.

          Далі літературознавець звернувся до
порівняння найвідомішої картини Тараса Шевченка «Катерина» з картиною Рафаеля «Мадонна
і дитя зі святими Ієронімом і Франциском». Попри разючу подібність двох жіночих
образів на полотнах, впадає в око низка концептуальних відмінностей: Рафаелівська
Мадонна одухотворена, вона ніби підноситься у повітря, тоді як босі ноги
Катерини знаходяться на краю картини ніби над прірвою, що створює враження
пригніченості «української Мадонни». На картині є ще низка символів: верстовий
стовп, що уособлює імперію і «нищить» горизонт картини, дуб зі зламаною гілкою
– символом загубленої сили, москаль на коні, який тікає. Крім того, картина
сповнена різними овалами і колами – «уламками нашого уявлення про Космос». У центрі
картини й символічного Космосу округлий живіт Катерини – символ життя й наруги
над ним водночас. «Самодержавство знало куди бити – в самий центр життя, щоб
знищити народ через любов», – переконаний Юрій Іванович.

          Ще одним важливим і неоднозначним
образом у творчості Тараса Шевченка постає Богдан Хмельницький. «Найпершим
національний Космос зруйнував Богдан Хмельницький і Шевченко не може йому цього
пробачити», – вважає літературознавець. Гетьманові вдалося підняти потужну
пасіонарну силу, але він не зміг її вкорінити й утвердити – це було непоправною
помилкою. У творах, де згадується ім’я Хмельницького, поета
насамперед хвилює не так доля самого гетьмана, як питання, чому Руїна
продовжується, в чому причина такого життя України? На це питання мають
відповісти читачі самі.

          Підбиваючи підсумки розмови, Юрій
Ковалів наголосив: «Шевченко жив в епіцентрі української душі, формував її
сутність, бачив її минуле й майбутнє, як художник показував її в образному
аспекті, як поет – досліджував, як прозаїк – відтіняв, як публіцист –
пояснював». Лектор закликав аудиторію шукати збіжність горизонтів розуміння між
собою і Шевченком, долаючи відстань років.

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!