«Липневий янгол» над Немильнею

347

Цьогоріч 1-го липня село Немильня Новоград-Волинського
району, що на Житомирщині, вже всьоме приймало гостей із Житомира та Києва, які
приїхали відсвяткувати день народження його уродженця Юрка Ґудзя – «Липневого
янгола», поета, письменника, художника, філософа, критика, «останнього
мандрівного дяка української літератури».

Трохи більше години їзди автобусом вибоїстими дорогами від
«старту» в Житомирі – і ми в Немильні. До речі, комфортабельний транспорт був
наданий для «прочан» свята «Липневий янгол» завдяки сприянню начальника
управління культури Житомирської облдержадміністрації Юрія Градовського на
прохання організатора поїздки – голови «Поетичного братства Юрка Ґудзя» Марії
Рудак (її лагідно-жартома називають «квочкою пам’яті», тому що вона квочкою
згуртовує навколо себе шанувальників таланту Ґудзя і «несе» їх до його малої
батьківщини).

Автобус «пришвартувався» біля Немильнянської
загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів. У цій ЗОШ Юрко колись навчався, а потім,
після закінчення Київського педагогічного інституту імені М. П. Драгоманова,
після кількох років поневірянь по різних місцях роботи, повернувся сюди в
якості вчителя історії.

– Ой, у Юрка не було в школі свого кабінету! – емоційно
розповідає вчителька Немильнянської ЗОШ Леся Ґудзь (ні, вона не родичка поета,
просто в Немильні півсела мають таке прізвище. До речі, пані Леся – колишня
учениця Юрка Ґудзя, а ще – поетеса). – Він навчав дітей в різних класах – не
лише історії, а й малюванню, географії. Навіть геологічний гурток вів!

Хвилюванню пані Ґудзь є пояснення – «Липневий янгол» для
маленького поліського села, занедбаного, вимираючого, а ще зелено-дикого, як і
тисячі таких населених пунктів у нашій країні, – це не просто місцевий фест, це
Подія – так, з великої літери, в якій беруть участь представники культурного
середовища обласного центру та столиці.

Насамперед гості завітали до музею Юрка Ґудзя в приміщенні
школи. Експонати для музею вчителі на чолі з директором школи Оленою Ґудзь
(так, вона теж не родичка поета) збирали буквально по крапелиночці, особисті
речі  Юрка та видання, пов’язані з його
творчістю, продовжують щорічно поповнювати колекцію музею. Ось і цього разу
друг Юрка, творчий працівник журналу «Артанія», головний редактор газети
«Слово» Олександр Сопронюк привіз до Немильні клітку для папужок, яка належала
Ґудзю, і в котру він вкладав своє символічне значення.

– Яким Юрко був? Він був глибоким! Людиною із 17-го
століття. Таких зараз вже немає, – поділився спогадами з авторкою цих слів пан
Олександр, коли ми разом і іншими гостями прийшли до Немильнянського цвинтаря,
де спочиває Юрко.

Священик Костянтин Гулюк-Гай відправив панахиду. Похмуре
небо було того дня, хоч у Житомирі до виїзду і по приїзді з Немильні  погода радувала сонцем.

– Це Юрко нам погоду «на замовлення» зробив, – мовила Марія
Рудак, – тому що ми у попередні роки нарікали на те, що доводилося смажитися
під спекотним сонцем.

На щастя, більше «містики» того дня не було. Хоча – можливо,
мені здалося, але, коли ми всі знову зібралися в музеї, Юрко зі свого портрета
на стіні якось так на мене дивився, ніби й справді підморгував, знаючи, яка я
не байдужа до його творчості, та й до нього як особистості – теж.

Та хіба, пізнавши одного разу магнетичного філософа Ґудзя,
можна залишитися байдужим? Під час поетичних читань можна було знову відчути
той струм високохудожнього слова:

 

А дерево росте крізь полотно,

До неба тягнеться живого,

Зелений шум мене підхоплює малого,

Мене старого опуска на дно.

 

До поетичних читань відбувся своєрідний «вечір пам’яті» Юрка
– було зачитано привітання його сестри Раїси Ґудзь, яка, на жаль, не змогла
приїхати з Канади, щоб узяти участь у «Липневому янголі», виступили зі
спогадами друзі Ґудзя. Крім того, причетні до цього чудового фесту небайдужі
люди отримали подяки від Житомирської обласної організації НСПУ та
новоград-волинської районної влади.

До слова, музей Ґудзя прикрашений його картинами, написаними
в авангардному стилі, від погляду на них дійсно проймає тремтіння – настільки
вони наповненні багатьма сенсами. Зауважу: Юрко не мав відповідної освіти, він
писав картини, відштовхуючись лише від свого світовідчуття. Один із гостей,
товариш Юрка, відомий художник Юрій Камишний на моє прохання дав оцінку
картинам Ґудзя:

– Це безперечно високохудожні картини! Такі роботи я б
придбав для власної приватної колекції. Знаєте, Анна Ахматова колись сказала,
що в справжній поезії має бути насамперед звук. Так ось – у картинах Юрка є той
самий «звук»! А щодо освіти – вона художнику, та й будь-кому, ніколи не
завадить. Юрко міг би ще написати багато справді вартісного…

Звісно, міг би. Цього року Юркові Ґудзю виповнилося б 57
років. Його смерть досі оповита загадками та недомовками. Друзі Юрка
стверджують – скоріше за все, вільнодумного поета було вбито.

Так це чи ні – це вже справа минулих років і совісті тих,
хто й досі замовчує дійсні причини трагічної загибелі 45-річного письменника на
вершині творчої наснаги.

А поки що… Увагу гостей не обминули занедбана хата родини
Ґудзів, яку збиралися відкрити для відвідувачів-шанувальників Юрка, та й так і
не зібралися, бо коштів на ремонт катма; те, що музей Ґудзя із дійсно цінними
експонатами розміщується в школі, яка отоплюється дровами, і в котрій взимку
школярі сидять за партами в рукавичках; не втілені в життя обіцянки створити
літературно-мистецьку премію імені Ю. Ґудзя: цей список можна продовжувати.
Можливо, новоград-волинській районній владі слід не лише вшановувати грамотами
організаторів та учасників «Липневого янгола», а й полюбити Юрка до «глибини
гаманця»?

– Ґудзі – така хороша родина була! – каже баба Настя,
сусідка порожньої хати Юрка в Немильні, й втирає очі краєчком чорної хустки, –
Нікому нічого поганого не зробила! Та й що – тепер нікого нема!

Стоїть старенька самотня жінка посеред вулиці, біля місцевої
дерев’яної церкви, що має не золоті, а металеві куполи – привид села Немильня,
яке накрив крилами скорботний Липневий янгол.

 

м. Житомир

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!