Ловіть злодія!

145

Тримають український народ у
рабстві не стільки завойовники, скільки свої прислужники. Державні провідники,
які з’явилися на чолі української нації, та більшість інтелектуалів, коли
країна нарешті здобула довгоочікувану незалежність в 1991 р., не вірили в її
нове становище і ще на зорі зародження належним чином не підтримували нової
якості держави, а тому вона так і продовжує перебувати у сірій зоні.

Говорячи
про інтелектуалів, варто згадати хоча б трохи історії, коли інквізитори XX-го
століття судили на Політбюро О.Довженка за поему «Україна у вогні» в
присутності Сталіна. Там були Корнійчук, Бажан та інші, але вони мовчали.
Звичайно, в них великого вибору не було, але в українській історії є чимало
інших подібних прикладів, яких можна було б уникнути. Однак…

Уже
стає аксіомою, що українці практично не ворогують з іншими народами і націями,
доброзичливі до них, але щодо жорстокості українців між собою з метою вислужитися
перед інквізиторами, то про це добре знають ті, хто віками тримав українців у
ярмі. Саме таку рису українців мав на увазі Сталін, коли Берія запитав у нього
після вчиненої розправи, чому він помилував Довженка, подавши йому руку. «Не
трогай его, — сказав Сталін. — Он сам умрет. Ему такое устроят в Киеве, что
мертвый не позавидует».

Пройшло
більше півстоліття, коли розпинали Довженка, настав вісімнадцятий рік
української незалежності, коли 2009 року в Швейцарії відбувалася міжнародна
конференція, на якій представник Ірану зробив недозволений випад проти
голокосту євреїв. Делегації деяких країн залишили зал на знак протесту, а
українська делегація, осудивши такий випад, не залишила залу. І тільки за це
вже в Україні розчервонілий Яворівський, розлючені Червоненко та Шуфрич
влаштували заступникові міністра обструкцію, схожу на ту, яку влаштовували
Довженку у Москві, вибачалися перед іноземним послом, «забувши», що не всі
країни визнали український голодомор.

Але
розчаруванням моїм не було меж, коли я прочитав інтерв’ю В. Баранова (ЛУ №43,
2013) і В. Яворівського («Главком», 2013). Здавалося б, майно НСПУ уже
розтринькане, прийшов новий очільник організації, намагається щось виправити,
допоможіть добрим намірам, але йому попередник не тільки не допомагає, а ще й
звинувачує. Якщо вірити пресі, то не стало майна при Яворівському, а він
звинувачує як свого наступника, так і свого попередника.

У
НСПУ я людина нова, бо ще коли В. Яворівський очолював Спілку, то я прийшов до
нього, щоб з’ясувати можливість стати членом цієї шанованої організації. Приніс
я свої твори, але голова на них і не подивився, відклав убік, і, як земляк,
сказав довірливим голосом: «У даний час це майже неможливо, навіть якби я сам
тепер поступав у Спілку, то, мабуть, не пройшов би. Великі вимоги», — промовив
уже як політик, показавши долонею руки вверх. Я ж не знав тоді, як пише газета
(ЛУ №43), що мій земляк десятками роздавав членські квитки людям, котрі не
проходили принаймні статутної перевірки. Без будь-яких надій я й пішов. І тільки
через декілька років доля мене звела з відомими письменниками, яких я безмірно
поважаю: Юрій Михайлович Мушкетик, Степан Павлович Колесник та Іван Григорович
Шпиталь. Вони не показували мені рукою на високі спілчанські вимоги, а читали
мої твори, кожен із них навіть обговорював зі мною деякі мої ідеї, не з усім
погоджувались, але дали моїм творам позитивну оцінку. На трьох рівнях
голосування я одержував усі голоси «за», а тому шановним своїм наставникам я
доземно вклоняюсь і намагаюсь виправдати їхню довіру.

Тепер
лікбез стосовно кафе «Еней» на Банковій. Мене страшенно обурила заява В.
Яворівського про те, що «виявилося, що ті письменники, які в 60-70-х роках не
вилізали з цього «Енею», на превеликий жаль, сьогодні або грошей не мають, або
до ліжка прикуті, комусь важко добиратися туди. Туди ходили лише кілька штатних
працівників НСПУ. Скажіть, може собі Спілка дозволити тримати «Еней». коли до
нього ніхто не ходить? Через це пізніше ми, звичайно віддали і цей шматочок».
Така оцінка свого вміння вирішувати простенькі питання господарювання дає
надзвичайно негативну оцінку В. Яворівському як народному депутату, бо у
виборців може виникнути неприємне запитання, – мабуть, так депутат вирішує
питання і на державному рівні?

Я
працював неподалік будинку Спілки, бував в «Енеї» у ті 60-70-і роки минулого
століття, і хотів би сказати, що там було цікаво для творчих людей: затишно;
можна було поспілкуватися з друзями; харчі були дешеві; випивкою не зловживали
в ті часи. Мені доводилось бачити, як декілька поетів, сидячи за столом з
кухлями пива, слухали поему свого товариша, обговорювали її. Іноді чулися різкі
висловлювання між письменниками про ту чи іншу книгу, полеміка. Де тепер можна
все це зробити?

Нема
«Енея». Ми його втратили за часів Яворівського, і це незаперечний факт. Нема
поліклініки. Ми теж її втратили за часів Яворівського. І як би зараз він не
відбріхувався – йому ніхто з письменників не вірить.

Тепер
стосовно ефективності кафе і того, що ніхто не ходить, навіть молодь, а також
старше покоління, із-за безгрошів’я. Це правда, але мене, як економіста,
неприємно вразило перекручування, що кафе в самому центрі Києва було збитковим.
Таке соромно чути від народного депутата, а тому я вимушений заперечити. Якраз
середній бізнес і живе на доходах, одержаних від таких кафе, а тим більше в
центрі столиці: підприємець бере в оренду приміщення і там торгує харчами, а
коли має змогу обслуговувати ще й декілька столиків, то в нього налагоджується
досить прибуткова справа. Спілка за кафе «Еней» не платила великої орендної
плати, а тому рентабельність його роботи мала б становити не менше 60-65%, що
дозволяло б знижувати ціни на бутерброди, чай, каву, воду та інше для членів
НСПУ. Тому є підстави стверджувати, що Ви, народний депутате і колишній
керівнику Спілки, необачно віддали «безплатно» найприбутковіший «шматочок»,
який міг би добряче підтримувати фінансові потреби Спілки і її членів.

Дуже неприємно чути від Яворівського, який в останні роки
свого спілчанського керівництва регулярно читав свої твори на радіо, що він
радіє, коли в сусіда справи кепські і навіть знає їхню причину. «Ось тут лежить
конфлікт. Треба повернути «конверти», а не хочеться. Тому палять дачу…
Розберіться самі. Мені не палять», – заявив він, назвавши теперішнього голову
НСПУ «брехуном, хабарником, наклепником». У нас на Вінниччині радіти чужій біді
та ще й пояснювати несправедливі причини того, що сталося, а тим більше в даній
ситуації, великий гріх. Радіти ще й звинувачувати не слід, бо чомусь в останній
час неприємності заглядають й до інших українських письменників, що викликає
тривогу.

Ще
читаємо, що попередником у Яворівського був класик української літератури,
Герой України Юрій Михайлович Мушкетик, і саме про нього він написав: «…від
Мушкетика я нічого офіційно не приймав. А варто було б… Там виявилися такі
кримінальні сюжети… У мене були в руках всі документи, щоб передати справу до
прокуратури». Ось так, «жодного лихого слова про попередників», а виявляється,
що справ не приймав, а криміналу назбирав, щоб нанести моральної і фізичної
шкоди уже не молодому шанованому українському письменникові. Подібне не
вміщується в будь-які етичні параметри, а тим більше людські стосунки.

Для
народу, для європейської і світової спільноти стає вкрай незрозумілою причина,
чому відомий письменник і політик, який, здавалося б, прикладав зусилля для
виборювання Україною незалежності, шалено ненавидить своїх же, здавалося б,
побратимів, коли сам прикладав руку до віддачі «неефективних шматочків» Спілки.

Щоб
виправити складну ситуацію у НСПУ з майном та припинити звинувачення в
крадіжках, бажано було б не доводити справу до суду. Натомість, народному
депутатові України В. Яворівському, який обирався як представник письменницької
організації, допомогти повернути втрачене майно з метою: а/ покращення
соціального обслуговування письменників, хоча б тих, які «до ліжка прикуті»; б/
зміцнення фінансового стану письменницької організації. Не мені нагадувати
народному депутату і письменнику, що письменницька організація – це згусток
творчості, а ця пані, переведена на потреби бізнесу, зникає, мов ранішній
туман.

 

Листопад 2013

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!