Літописець обманутого покоління

176

28 січня 2013 року з нагоди 85-річчя від дня народження
відомого київського письменника Володимира Югова у переповненій конференц-залі
Будинку письменників відбувся літературно-мистецький вечір з циклу «Негаснучі
свічі», присвячений світлій пам’яті відомого прозаїка та поета. Це вже дев’ятий
вечір з циклу «Негаснучі свічі», що організувала та провела Київська
організація НСПУ з березня минулого року в пам’ять про київських письменників,
які відійшли у кращі світи й залишили світлі спогади про себе у серцях
численних колег і друзів.

Володимир Трохимович Югов (справжнє прізвище Остолопов)
народився 29 грудня 1927 року в місті Джалалабаді у Киргизстані. До війни він
закінчив дев’ять класів. У серпні сорок першого року пішов працювати візником
міськкомгоспу, потім працював формівником у ливарному цеху. В шістнадцять років
хлопець добровільно пішов до лав Червоної Армії, в останній рік війни йому
навіть пощастило стати учасником бойових дій. По війні служив ще сім років
строкової служби. У вересні 1948 року був зарахований на офіцерську посаду
відповідальним секретарем у редакцію дивізійної газети «За Родину».
Демобілізувався 1956 року у Києві. Працював у «Робітничій газеті» у відділі
важкої промисловості, де потрапив у немилість вищого керівництва. Йому довелося
кілька років відпрацювати на Півночі. Виступав з нарисами, репортажами у
київській газеті «Комсомольское знамя», в «Комсомольской правде», в «Тюменской
правде», на радіо та телебаченні півночі Росії. Після семирічної опали Югову
пощастило надрукувати свої перші документальні книги, перші романи «Два дня в
долгом веке» (1977), «Дочь» (1980) та «Ушедшие в сорок пятом» (1984). Володимир
Югов тоді працював у товаристві «Знання» завідувачем редакцією
науково-природничої літератури, потім головним редактором видавництва «Реклама»,
заступником голови Товариства книголюбів України. З 1985 року Володимир
Трохимович Югов був членом Спілки письменників України (членом Президії СПУ
двох скликань), був він і членом Спілки журналістів України; президентом
Української асоціації письменників художньо-соціальної літератури,
віце-президентом Міжнародної асоціації письменників-баталістів і мариністів,
директором фонду «Ветеран НСПУ», літературним оглядачем однієї з центральних
газет нашої держави «Голос України». За своє життя Володимир Трохимович зробив
чимало добрих справ, написав багато книг. За понад півстолітню творчу
діяльність В.Югов створив дванадцять гостросюжетних романів, понад тридцять
цікавих повістей, понад сотню оригінальних новел, оповідань та есе. Проте, для
численних шанувальників його творчої спадщини Володимир Трохимович залишається,
насамперед, автором відомого роману «Ушедшие в сорок пятом»,
письменником-літописцем славного покоління переможців, літописцем обманутого
покоління, як висловлювався іноді сам письменник про себе у своїх творах.

 Саме про складну
творчу і життєву біографію, про людяність і письменницьку звитягу говорили на
вечорі пам’яті Володимира Югова його друзі та колеги. Вечір відкрив
багаторічний Голова НСПУ, Герой України, видатний письменник Юрій Мушкетик,
який у своєму виступі назвав Югова «добротним» письменником в усіх розуміннях
цього слова, високопорядною і творчою людиною, на яких в усі часи трималася
Спілка письменників. Відомий письменник Микола Славинський, голова творчого
об’єднання пригодників і фантастів КО НСПУ, який тривалий час працював з
дружиною Югова Елеонорою Блажко, пригадав зустрічі з Володимиром Трохимовичем,
журналістські уроки Югова, що стали знаковою подією у його професійному
становленні. Ведучий вечора, автор повісті-есе про Володимира Югова,
відповідальний секретар Київської організації НСПУ Олександр Бакуменко розповів
про багаторічну творчу дружбу з Володимиром Юговим і прочитав кілька цікавих
віршів ювіляра, знаного у читацьких колах передусім як прозаїка, а не поета.
Заслужений діяч мистецтв України, заслужений артист України, відомий поет і
співак Віктор Женченко акапельно заспівав одну з улюблених пісень ювіляра й
розповів про Югова як великого шанувальника оперного та народного співу, адже
всі друзі Володимира Трохимовича добре пам’ятають його як талановитого співака,
залюбленого у народну пісню. Відома письменниця Тетяна Полякова, яка упродовж
кількох десятиліть спілкувалася з подружжям Югових, з любов’ю розповіла про
Володимира Трохимовича та Елеонору Онисимівну, яка, перебуваючи у важкому
фізичному стані, спромоглася 11 травня 2012 року на Байковому цвинтарі у Києві
відкрити чудовий пам’ятник своєму чоловікові. Тепер над могильною плитою
Володимира Югова лежить велика чорна брила у вигляді розгорнутої книжки з
портретом письменника. Артист театру та кіно Андрій Журба прочитав кілька
невеличких прозових та поетичних творів Володимира Югова. Відомий письменник,
дослідник українського некрополя, професор Віктор Жадько розповів про творчі
стосунки з Юговим, про його людяність і підтримку, які й досі живуть у серцях
колег і друзів. В пам’ять про ювіляра заслужені діячі мистецтв України
композитори Валентин та Вікторія Касьянови виконали свій романс «Ідуть у Києві
дощі». Відомий поет, голова творчого об’єднання російських письменників
«Восход» Василь Дробот прочитав вірші, присвячені своєму побратимові по перу.
Члени Української асоціації письменників, яку свого часу очолював Югов, Людмила
Кравченко та Ганна Григорович, виконали пісню на вірші Людмили Кравченко,
присвячену Володимиру Югову. Головний редактор журналу «Ренесанс» Віктор Шлапак
згадав про спільну видавничу діяльність з Володимиром Юговим, про спільні
видавничі проекти, про поетичну прозу Югова – малодосліджену грань творчості
ювіляра. Колишній заступник директора письменницької книгарні «Сяйво» Вадим
Верещак розповів про свої зустрічі з делікатним і скромним В.Юговим. Ганна
Григорович прочитала свій вірш, присвячений пам’яті ювіляра. Цікавою подією на
ювілейному вечорі став виступ онуки Югова Світлани, яка прочитала гарний вірш,
присвячений дідусеві. Про свої страждання після смерті чоловіка, а минуло вже
більше двох років, зворушливо розповіла Елеонора Блажко.

 Володимир Трохимович
Югов мав рідкісний дар, і про це згадували майже всі, хто виступав того вечора.
Він мав унікальний дар співчувати і вболівати за долю кожного зі своїх друзів
як за долю власну, за історичну долю свого народу. Адже, врешті-решт, у людей
живих і мертвих немає справ неісторичних, якщо вони ідентифікують себе
особистостями, навіть представниками обманутих поколінь, діючими особами нашої
славної історії, які творили й творять наше майбутнє.

 

м. Київ

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!