Літописець недовідомих героїв

258

Література факту, справжнім майстром якої є О. Дробаха, тримає читача в полоні нанизуваних нових знань, вражень, подій. В ній переплітаються емоційно-раціоналістичні первні, приносячи читачеві непідробну насолоду від звіданого, збагаченого, хвилюючого.

25 серпня 2013 року знаному письменникові Олександрові
Дробасі виповнилося перших 75 років. Вітаючи ювілянта з поважною датою,
зазвичай, хочеться побажати подальших щасливих 
в усьому  років життя, творчих
неспокою та ужинків і здоров’я, здоров’я, здоров’я!

 Як щирий син
козацького Приозів’я, пан Олександр всотав із молоком матері не лише любов до
героїчної величі рідного Краю, а й всеукраїнський вимір національної гідності,
свідомості та історичної пам’яті як засадничих основ буття, формування
особистості в кожній людині, а через неї – особистість – і буття кожного народу
як нації. Козацький національний код, успадкований від предків, батьків,
допитливість і кмітливість, радянська галасливо-пропагандистська колоніальна
реальність безправ’я, безгрошів’я, безсовісності дали свої плоди: юнак не лише
свідомо занурився в історію України для пошуку відповідей на хвилюючі його
питання, але й обрав явно антиколоніальний фах українського філолога. Цей фах
не лише задовільнив спрагу знань молодого козака – українця з Приозів’я, а й
поглибив розуміння власної місії та відповідальності за збереження та
примноження рідних мови, культури; розуміння потреби протистояння радянській
колонізаторській системі та її методиці нищення української самототожності.

 Як учитель, журналіст,
культуролог, громадський і політичний діяч, пан Олександр поєднував і поєднує
буденну працю з науково-пошуковою, краєзнавчою, націє- та державотвірною.

 У прозовому доробкові
письменника яскраво проглядається художньо-просвітницька наповненість порушених
тем, ідей, проблем, жанрова спрямованість творів, серед яких панові
Олександрові Дробасі особливо до снаги, за його визначенням,
художньо-документальні повість, нарис, есей, портрет, «мандрівна проза».

 Зануреність
письменника в національну історію, сьогодення, прагнення глибше й ширше
допомогти нам  пізнавати себе, зумовлюють
зосередженість його на малознаних, забутих, заборонених колонізаторами,
спаплюжених або сфальшованих ними до невпізнаванності історичних постатях,
подіях з життя підросійської України. Автор у своїх творах виступає своєрідним
пошуковцем на ниві українсько-російського, українсько-французького
історико-культурного порубіжжя, підказує, нагадує вченим різних галузей науки,
державним ідеологам, освітянам, видавцям, політологам про потребу всебічного
подолання стану дозованої, неповної історії нації, культури, сформованої
різномасними колонізаторами. Він переконує, що поза нашими знаннями, впливом на
наш рівень свідомості, національної самоповаги та людської гідності перебуває
величезний материк українського духовного багатства, вилучений з нашої історії
або привласнений собі австрійською, московською, польською, угорською,
румунською метрополіями чи проігнорований нами самими через безвідповідальність
та манкуртство, характерні і рокам незалежності.

 Гордість і біль за
нас, наше буття пронизують твори збірок «Велике серце Гетьманщини» (К.:
Просвіта, 2008) та «Українські таємниці Франції» (К.: Смолоскип, 2012).

 Література факту,
справжнім майстром якої є О. Дробаха, тримає читача в полоні нанизуваних нових
знань, вражень, подій. В ній переплітаються емоційно-раціоналістичні первні,
приносячи читачеві непідробну насолоду від звіданого, збагаченого, хвилюючого.
Письменник, мандруючи з Вишгородським дитячим музичним ансамблем «Водограй» до
Франції, Німеччини, Польщі, не лише відтворював непідробну людську доброту,
чесність, доброзичливість і зацікавленість нашими країною, культурою, людьми
європейських народів, а й одержав змогу окреслити низку історичних подій,
фактів та постатей, безпосередньо пов’язаних з Україною на різних історичних
щаблях нашого буття впродовж ХІ-ХХІ сторіч.

 Серед героїв оповідей
письменника королева Франції – українка Анна Ярославна, видатний борець з
колоніальним наступом на Україну московських імперіалістів Григір Орлик, генерал
французької армії, син гетьмана Пилипа Орлика, французькі мандрівники,
дипломати, вчені, письменники, котрі писали про Україну: Вільгельм Рубрук, Блез
де Віженер, Гійом Левассер де Боплан, П’єр Шевальє, Фуа де ля Невіль, Жан де
Балюз, Лінаж де Восієн, Жан Батист Шерер, Поль Дерулед, Шарль Луї Лесюр,
Проспер Меріме, Оноре де Бальзак, наші, французького походження, етнограф і
художник, лікар Домінік-П’єр де ля Фліз, художник і письменник Яків де Бальмен.
На особливу увагу заслуговують новаторські оповіді про Наполеона Бонапарта, в
яких постає образ великофранцузького державного і військового діяча, імператора
як людини передового просвітницько-гуманістичного світогляду, борця з тиранією,
відсталістю та беззаконням.

Через колоніальну політику знеособлення нашого народу ми,
практично, ще й сьогодні мало знаємо про життя своє в різні історичні доби на
всьому етнічному українському обширі від Дону, Кубані до Попраду, Вісли, від
Стародубщини до Чорного моря. Малознаними на побутовому рівні є конкретні внески
наших князів, аристократів, шляхти, козацької старшини та її нащадків у
господарський, культурно-освітній, політичний, визвольний, державотворчий і
державовідновлювальний процеси українців. (Цьогоріч у листопаді виповнюється
500 років одному з найбільших інтелектуалів Європи доби Відродження, українцеві
Станіславу Оріховському-Окші – письменникові, політологові, реформаторові,
філософу, ідеологові шляхетського стану та антитурецької визвольної боротьби
християн Європи, а Україна… мовчить. Чому такі байдужість і безпам’ятство,
зумисне самоприниження???).

 Власне проти
національного безпам’ятства, нав’язаного колонізаторами комплексу меншовартості
спрямовує свою збірку художньо-документальних творів «Велике серце Гетьманщини»
Олександр Дробаха. Зосередившись на окресленні супротиву колоніальному
наступові на Україну московським царатом в добу Єкатерини второй, чиненому
членами Новгород-Сіверського товариства та продовження її членами Південного
товариства декабристів, автор на зображеному прикладі родини графів і
письменників Василя Капніста та Івана Муравйова-Апостола відтворює складну
атмосферу протиборства українців з ворогами в другій половині ХVІІІ – першій
третині ХІХ сторіч. Образна система книжки рясніє постатями знаних і малознаних
історичних діячів,  які кожен на своєму
місці  й в міру можливостей став на прю з
московськими колонізаторами фізично, інтелектуально, духовно, прилучивши до неї
своїх дітей, однодумців.  Хіба це не
приклад для нас сьогоднішніх? Зображені в творах образи поета та громадського
діяча Василя Капніста, його матері, синів Івана, Семена, Олексія, доньки Софії;
громадського діяча і письменника Івана Муравйова-Апостола та його
синів-декабристів Матвія, Сергія, Іполита загострюють увагу на принципі
шляхетського обов’язку кожного українця сповна служити ідеалам свободи,
гуманізму, злагоди, взаєморозуміння між станами задля нашого вільного й
самобутнього розвитку.

 Окреслені
письменником особливості внеску в спротив московському імперіалізмові
українських аристократів Олександра Безбородька, Андрія Гудовича, Опанаса
Либисевича, Федора Туманського, Дмитра Трощинського, Василя Гоголя, Миколи
Рєпніна (Волконського), генерала з Кубані Миколи Завадовського, їхніх дружин,
матерів, доньок, зокрема матері Капністів Софії Капніст (Дуніної-Борковської),
доньки В. Капніста Софії, Єлизавети Милорадович (Скоропадської) – це не лише
данина світлої пам’яті їхньому подвижництву, але й тема для глибинних
історико-наукових студій. На них заслуговує й діяльність та постаті членів
Малоросійського таємного товариства Сергія Кочубея, Василя Лукашевича,
Володимира Тарнавського; вихованців аристократичних родин і активних учасників
руху Опору, патріотів України, іноземців за походженням Миколи Лорера, братів
Йосипа та Олександра Поджіо, Кіндрата Рилєєва, Тимка Падури тощо.

 У безперечно цікавому
сучасному національному літературному процесі окреслилося rроно
письменників-евристів, які засобами художнього слова, увагою до малознаного
створюють  оновлену історію нації крізь
призму логічно-чуттєвого її оприявнення. Ці письменники відзначаються високим
рівнем інтелекту, ерудиції, національної свідомості, патріотизму, тому їхній
доробок є вагомим внеском у нинішній культурний розвиток країни. Серед них
постать і творчість Олександра Дробахи вигранює власною самобутністю, щедро
обдарованою талантом і патріотично-громадянською невгамовністю письменника, й
надалі спрямованого на пошуки важливих джерел історичної пам’яті українців як
вічного оберега нашого самобутнього життя і розвитку.

Його доробок виразно контрастує з бульварним масовим читвом
і переконує, що духовні вартощі ніколи не втрачають своєї актуальності, що лише
вони є рушіями й оберегами цивілізованого поступу та національної й особистої
самобутності. Тому сучасний літературний український розвиток в особі Олександра
Дробахи має талановитого й оригінального творця, ім’я й доробок якого широко
входить ув активне духовне буття читачів.

 З роси і води Вам,
дорогий Майстре Слова! До джерел – ad fonts!

 

Редакція УЛГ долучається до привітань, що надходять на адресу шановного
Олександра Дробахи з нагоди його 75-річчя. Реалізації всіх творчих планів!

З роси і води, друже Олександре!

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!