У річищі святкування 200-річчя від дня народження
Тараса Шевченка 25 лютого в Національному музеї літератури відбувся творчий
вечір Шевченківського лауреата, прозаїка й есеїста В’ячеслава Медвідя.
Модератором заходу був академік, доктор філологічних наук, професор Київського
національного університету імені Тараса Шевченка, лауреат Національної премії
України імені Тараса Шевченка Юрій Ковалів.
Розпочався вечір читанням новели В. Медвідя «Потьма» у виконанні
Галини Стефанової – заслуженої артистки України. Пісенне вітання – від
фольклорного ансамблю кафедри народно-пісенного виконавства КНУКіМ, де науковий
керівник кандидат мистецтвознавства, доцент Олена Скобцова, учениця Народного
артиста України Станіслава Павлюченка.
Привітали письменника друзі, літературні побратими Павло Вольвач,
Андрій Охрімович, Тарас Грималюк, Михайло Бриних, Олександр Шокало, Григорій
Міщенко, директор видавництва «Юніверс» Андрій Савчук та інші.
Окресливши безсумнівні здобутки
української літератури від давніших часів і по сьогодні, Ю. Ковалів звернувся
до письменника з проханням поділитися секретами його майстерності. Чому у житті
літератора бувають тривалі творчі паузи? Чому з твору в твір за головних
подіювачів у його творах виступають жінки, переважає жіночий погляд на світ?
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Жартівливо уникнувши
самотлумачень, Медвідь заговорив про традиційну «несправдженість» нашої
літератури, що традиційно втрапляє «не в той час і не в те місце», про
останньочасову «незіштовхненість» художнього слова і прагнень української нації
до справедливості і добра. На думку письменника, літературі належить глибше
проникати в етнобуттєві виміри, бо час постмодерних бавлень давно минув.
Дмитро Дроздовський,
літературознавець, спростував напівжартівливе твердження Ю. Коваліва про те, що
«до есеїстики вдаються ті, що не можуть написати путнього художнього твору», і
промовляв про вагомість есеїстичного доробку письменника, про актуальність його
теоретичних міркувань, котрі означують больові точки національного буття.
Поет, мистецтвознавець Ігор
Лапінський нагадав про особисте сприйняття роману «Кров по соломі», що він
тільки згодом, по першому прочитанню, уявляється як грандіозна мисленна
структура. Медвідь із тих письменників, для яких мовотворення є найважливішим.
Хтось із студентів сотворив словник неологізмів за його романом, і
з того вийшов твір, якому позаздрив би й Велимир Хлєбніков.
В оригінальний спосіб заземлив
розмову дитячий письменник Анатолій Качан, нагадавши, що він з Миколаївщини, як
і дружина Медвідя, звідки письменник щедро черпає сюжети для своїх творів, а
оті календарі, що стали паралельним текстом до авторського твору у романі «Кров
по соломі», – звичне явище для українців, і часто такі-от відривні календарі
можна відшукати у скринях і на горищах покинутих осель.
Олексій Микитенко, письменник, журналіст говорив про «третю хвилю»
у світовій цивілізації, у якій як найважливіший чинник запановує інформація, а
художній текст, що прагне до «міфологізації» буття, сугестивності, подієвої
загущеності, може бути завжди зрозумілим обтяженому інформативністю людству.
Медвідь успішно долає цю суперечність, наполягаючи насамперед на мовному
багатстві – як оселі народного буття.
Поет і «за сумісництвом» земляк
Медвідя (бо ж села, де народилися, майже поряд) Микола Семенюк розповів про той
шок, що спостиг його, коли одного разу передивився рукопис роману «Кров по
соломі» і спостеріг незвичну для теперішньої комп’ютерної доби технологію
прозописання, на якихось картках, наклеєних на жовтуватий дешевий папір,
мікроскопічним чорнильним почерком, що його хіба під лупу розгледиш. Рукопис
роману втрапив до Дніпропетровського музею літератури, де зберігається з поруч
з рукописами Підмогильного і Гончара.
Микола Сулима, доктор
мистецтвознавства, заступник директора Інституту літератури імені Тараса
Шевченка Національної академії наук України, привернув увагу присутніх до
початку 90-х років минулого століття, коли з’явився найкоротший в українській
літературі двадцятисемисторінковий Медведевий роман «Льох», а в тодішній своїй рецензії
на цей твір обґрунтував його структурну й філософську спорідненість з давнішими
класичними шедеврами світової літератури. М. Сулима також побажав прозаїкові
активніше працювати в епічному жанрі, бо саме цього потребує теперішній час.
Продовж вечора горіла поминальна свічка. Присутні на літературних
читаннях пом’янули невинно убієнних на Майдані.