Надія Лаврентіївна Пукас за фахом – учителька, за покликанням – поетеса, композиторка, співачка. Вона – членкиня Національної спілки письменників України.
Народилася в селі Матвійківці Городоцького району, що на Хмельниччині. Тростянецька середня школа, Хмельницьке педагогічне училище, Кам’янець-Подільський педагогічний інститут. «Педагогіка і пісня – то мої два крила» (Н. Пукас).
Працювала в школі, у міському відділі культури, заступником начальника управління у справах сім’ї та молоді Хмельницької обласної адміністрації, в Хмельницькому Родинному Домі. Зараз живе і працює у Києві. Її слово, її пісня звучать і в учнівських аудиторіях, і в різних колективах, і на сценах. Надію Лаврентіївну часто можна бачити ведучою та учасницею телепередач.
Пісні Надії Пукас транслювалися у передачах «Суботні зустрічі», «Ваша думка». Та найбільшим для себе досягненням пані Надія вважає перемоги у Всеукраїнських конкурсах естрадної пісні «Пісенний вернісаж», де вона представляла свої авторські пісні і виборола звання дипломанта у 2009 році.
Твори Н. Пукас було надруковано в колективних збірках, у періодиці, в альманахах, а починаючи з 1994 року – видано окремими збірками: «Килим долі» (1994), «Надія» (1996), «Дала мама пісню» (1996), «Любила і люблю» (1999), «Мій світочку» (2008), «Каштанів київських листочки» (2018), «Голос роду» (2021), «Я сповідаюся піснями» (2025).
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
У доробку Надії Пукас понад тридцять пісень, де вона виступає і як поетеса, і як композиторка, і як виконавиця. У співпраці з композитором Іваном Пустовим такі пісні як «Проскурівський вальс», «Чорнобильський плач», «Грішна любов», «Весільне танго», «Ласкаві слова», «Говори до мене» здобули любов слухачів, стали переможцями конкурсів та фестивалів. Однак найбільшою творчою удачею мисткиня вважає пісню «Проскурівський вальс», написану до 500-річчя рідного міста (аранжування Івана Пустового). Її пісні звучать у виконанні Олександра Болгарчука, братів Гжегожевських, дуету «Явір і Яворина», тріо «Камертон».
На вірші Надії Пукас пишуть музику композитори: Іван Пустовий, брати Гжегожевські, Роберт Суров’як, Михайло Люшня, Віталій Лазаренко, Юрій Васильківський, Лідія Яцкова та ін.
Молодість вміє все, але не все знає. В гонитві за чимось чи кимось ми крізь промені часу проґавлюємо щось основне, значиме. І тільки потім, через роки, як стару чорно-білу кіноплівку, відмотуємо назад, шукаючи щось оте… основне, неповторне і значуще.
Це було наприкінці 20 століття. Курси учителів-філологів в обласному інституті післядипломної освіти. До аудиторії зайшла молода пані, гарно одягнена, з незвичною красивою зачіскою. Чомусь зразу подумалось: як у Кириченко. Певно, і вона артистка. Керівник курсів представив незнайомку: Надія Лаврентіївна Пукас. А далі відбувалось дійство неповторності. Це була не година спілкувань, а цілий потік – весни і літа, поезії та пісні, добродушного гумору та життєдайної енергії. А наприкінці пари пані Надія продиктувала свій робочий телефон: «Якщо будуть запитання – звертайтеся». То й записала в свій зошит на полях: нехай, може, знадобиться.
Часто згадую ті миттєвості, а вони, наче кольорові камінчики в дитячому калейдоскопі, вмить зміщуються – і ніяк вже назад не повертаються. А жаль… Хіба могла тоді думати чи знати, що через деякий проміжок часу я, перебираючи старі зошити, натраплю на зошит з курсів із телефоном Надії Пукас – і захочеться просто подзвонити, привітати з наступаючим святом. Так і розпочалася наша дорога: творча, житейська, музична. І хоч зустрічі не часті, але дуже вагомі, цінні, незабутні.
Спілкувалися і в Хмельницькій міській раді, і в Родинному домі – першій установі в Україні, яка стала центром соціального захисту, правової, психологічної, педагогічної допомоги сім’ям з дітьми, жінкам. Але найбільш пам’ятна – весняна зустріч у Снітівській школі з учнями та вчителями. Пригадується: гостя говорила легко, щиро, мелодично – наче пливла в човнику по казковому озеру із золотими ліліями. Скажете: вчителька, тому і з дітьми вміє говорити. О, ні! Трапляється, учитель обізнаний і грамотний, а знайти спільної мови з учнями не може, і вони сприймають його «книжним» чи «цифровим». А є учителі справжні (від Бога) – ті, які люблять дітей, ставляться до них на рівних, цінують їхні старання, приймають удачі і невдачі. Саме таких учителів пам’ятають усе життя. До них належить і Надія Лаврентіївна. Перед дитячими очима її душа світилася сонцем, а може, й – жар-птицею.
Пройшло, пропливло багато років, діти виросли, вивчилися, стали батьками, та з дитячою усмішкою і трепетом завжди згадують зустріч в кабінеті української мови й літератури з подільською поетесою Надією Пукас.
«Педагогіка і пісня – то мої два крила» – сказала колись Н. Л. Пукас. І це справді так. Яку б пісню вона не починала, зразу ж потрапляєш у полон краси і ніжності. Тембр голосу настільки приємний для слуху, що має, безперечно, лікувально-терапевтичні властивості. Це – магія, подільська магія, якою володіє красуня пані Надія, зачаровуючи і дітей, і дорослих глибинною чистотою своїх пісень.
На уроці-зустрічі Надія Лаврентіївна спілкувалася з учнями, яких бачила вперше, але складалося враження, ніби з давно знайомими – словесна мова плавно переходила у спів: чи то обрядові пісні, чи лірично-побутові, чи колискові. А діти не зводили з неї очей. Їм настільки було цікаво, що результат не забарився. Наступного ж дня більшість школярів показували свої перші творчі спроби.
Маючи Божий Дар – поетичний і музичний, ця жінка є еталоном подільської культури й мистецтва.
А скільки років, проходячи біля «Дитячого світу», перехожі насолоджувалися позивними мелодії пісні «Проскурівський вальс» («Плоскирів. Проскурів. Хмельницький»). Саме вони щогодинно звучали з годинника на міській вежі – і були окрасою всього міста, його символом і гордістю. Багатьом пощастило чути цю пісню і в салоні новісінького тролейбуса – настрій на всі 100%.
Найбільшим здобутком музичної творчості Надії Пукас став аудіодиск «КОХАННЯ, НАДІЯ, ЛЮБОВ», куди увійшло 22 пісні. Вони – мов коштовні перлини: торкнешся їх – і станеш щасливим. Альбом пісень став яскравою квіткою у поетично-музичному віночку. Ліричність, плавність, мелодійність, фольклорно-специфічний колорит неординарності та геніальності.
Вдячністю за щиру і незабутню співпрацю з талановитою мисткинею є мої статті в журналі «Українська література в школі» та музичному альманасі «Октава». А ще – подарована пісня «Надія з Подільського краю» («І хоч народилася зимою, / Серце зігріте любов’ю. / Душа співає пісні голосні. / Цвітуть трояндами вірші її…»). Про таких людей треба писати, співати, знімати фільми, бути гордими з того, що вони є окрасою нашої країни, нашого життя.
Сьогодні пані Надія творить уже в столиці, та її серце і душа – в рідному Хмельницькому, в рідному подільському краї. Його вічний вогник незрадливої любові й пам’яті завжди з нею, де б вона не була – чи на своїй землі, чи на чужині. І в роботі, і в творчості, і в громадській діяльності Надія Лаврентіївна весь час у пошуку. Що ж на першому місці? Педагогічна й соціальна робота – чи поезія і пісня? Розділити неможливо, бо це – два крила її творчості. І в цьому польоті життя – щастя Надії Пукас.
Не так давно була створена громадська організація «МУЗА» (Міжнародна Українська Загальномистецька Асоціація), яку очолила пані Надія. Діяльність Асоціації – багатогранна і різновекторна. Тут об’єднуються творчі люди найрізноманітніших жанрів: митці в галузі літератури, музики, художнього мистецтва, театральної майстерності, без вікових обмежень. Тож «МУЗА» впевнено крокує до сердець своїх читачів, слухачів, глядачів новими віршами, піснями, музикою, картинами, фотомонтажами. І знову – рух вперед: при ГО «МУЗА» разом із товариством «ЗНАННЯ» України створено Клуб сімейного виховання «НАДІЯ».
Тільки після спілкування з Надією Лаврентіївною усвідомлюєш її колоритну особистість, її талант і професійність. А головне – комунікативність вищого ґатунку: знайти підхід і до серця дорослого, і до сердечка дитини. А сьогодні, в непрості часи, так важливо не оминати дитячу тему, дитячий біль, дитячу слабкість і травму (чи душевну, чи психологічну, чи фізичну).
Її неспокійне серце бентежить серця багатьох українців, особливо киян, де сьогодні пані Надія з молодечим запалом творить, організовує, видає, презентує, об’єднує, нагадуючи всім – хто ми є, що ми значимо в цьому світі. Стверджує неповторну красу рідної землі, незабутню велич історії нашого народу, значимість української пісні. Її творчість настільки багатогранна, що дивуєшся: як ця тендітна жіночка все це встигає робити, і не просто робити, а творити – майстерно, розмаїто! Вся її філософська глибочінь – любов: до людей, до природи, до світу, до музики, до слова!
Жінка – багаття, жінка – веселка, жінка – сонце. Письменниця, учителька, поетеса, композиторка, співачка, громадська діячка, чудовий організатор та керівник в соціальній та культурній сфері, а ще – волонтерка. Тому для пані Надії дуже цінна почесна нагорода за сумлінний благородний труд – висока відзнака від Київського міського голови – нагрудний знак «За сприяння оборони Києва».
Творчий розмай Надії Пукас – як перлина з подільським обрамленням в коштовній літературно-мистецькій прикрасі України.