“Українська літературна газета”, ч. 5 (373), травень 2025
Польські поети. Вони чудові і дуже різні, пишуть і відчувають війну по-різному. Вони пишуть інакше, ніж ми. Римовану поезію відкинуто ще у далеких 1970-х на користь верлібру. Та усіх єднає – спільне – я б назвала це відчуттям щирого братерства і солідарності з Україною. Іще – страх поляків за нас – це і страх за себе, за майбутнє Польщі.
Хтось спитає, чому саме цих п’ятнадцять поетів було запрошено до великої поетичної добірки в українському «Дзвоні». Більшість із них є моїми знайомими, чиї книжки я маю з дедикацією, а когось знаю на віддалі і їхнє щемке слово притягнуло мою перекладацьку і громадянську цікавість.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Душевним болем за Україну просякнуті вірші поетки з Любліна Анни Личевської, з якою вже знайомий український читач, бо її книжку віршів «Заражена війною» я переклала у 2022-му і добірку віршів було надруковано у «Дзвоні». Вона продовжує моніторити своїм серцем і пером усе, що діється в Україні:
«не годиться мовчати або пошепки про війну
криком належить вістувати світові
щоб не вбирався в глумливі усмішки…»
Мені близька відверта і пристрасна публіцистичність Яцека Галланта, правника, журналіста і громадського діяча Любельщини, вірші якого – це міцні колони здорового політичного світогляду і реалістичної оцінки подій. Хтось може не погодитися з оцінкою деяких історичних постатей сучасної української історії, але автор має на це право, бо зрештою ніхто з нас не знає всієї правди. А історія і здоровий глузд підказують, на чиєму боці правда і майбутня Перемога:
«УКРАЇНСЬКА ГОРДІСТЬ
Свобода, слава і честь
поєднані в тризубі
на Золотих воротах Києва –
це перевірена сила.
Князь Ярослав своєю мудрістю
озброїв багатьох воїнів
захищаючи своїх близьких
і солдатську шинель.
Подвійні геральдичні якорі
Одеси, полеглі глибоко на дні,
не вирве жодна сила,
навіть найбільші
російські ешелони
Тут, на березі Чорного моря
Акерман захищає традиції,
Потьомкінські сходи,
вина Шабо
і загони воїнів Хмельницького
боронять небо від путіна.
Гинуть горді хлопці на кордонах
Батьківщини,
захищаючи від російського ворога
свободу і запліднюючи славою
найдорожчі землі Вітчизни.
І Печерська мати проливає сльози,
що тонуть у Дніпровській течії.
Вони мають багато травм,
та для росіян ті травми – смертельні.
А коли вщухне дим воєнного лихоліття,
відомі українські символи
полинуть у світ щастя,
сорочка-вишиванка,
борщ і хріновуха.
Європа сумує через втрату
своїх братів-героїв,
бо ніхто так, як сьогодні Україна,
не бореться за наш мир –
втрачаючи життя!
Слава Героям!»
Панслов’янська риторика поетки, художниці, культурної діячки Уршулі Гершон, дві добірки віршів якої у моєму перекладі, як і її графічні малюнки, вже добре відомі читачеві «Дзвону», близька й зрозуміла нашим серцям. У вірші Уршулі читаємо зворушливе:
«Я думаю про них
за кордоном
кожен звук літака мене паралізує…»
Триптих поета, перекладача, літературного критика Тадея Карабовича «Коли повернешся з війни», присвячений талановитому українському гончареві Павлу Сахнові, це і мрія-нарація, і тривога серця, і фактично зачаєна молитва до Бога, щоб зберіг життя нашому спільному другові, бійцеві ЗСУ:
«Коли повернешся з війни
серпневі персеїди нагадають
що м’ята
зацвіла
тільки для тебе
що в кущиках вересу
ростуть козарики
тільки для тебе
що ріка вимиває глину
яку береш до рук
і хочеш з неї зліпити
ангелика
що летітиме назустріч Вічності»
Старанно продираюся крізь джунглі абстрактних рефлексій поетки-інтелектуалки і художниці-імпресіоністки Данути Курчевіч про воєнну весну 2022 в Україні. Нагородою мені за прочитання і тлумачення її складного і туманного п’ятивірша «Сади-городи» cтають останні рядки, які несуть золото реального сенсу:
«Я не вірю віршам,
написаним кирилицею
під диктовку Кремля».
Ці рядки Данути Курчевіч могли би стати епіграфом до всієї великої добірки віршів польських поетів. І я вдячна цікавій мисткині із міста Хелма, за їхнє авторство.
Імпонує м’який ліризм і поетична гостинність Збігнєва Вальдемара Оконя із Хелма, який запрошує за стіл українського біженця, щоб разом провести Святвечір, поколядувати, преломити різдвяну облатку. Він впевнено пророкує, що будемо разом співати пісню Перемоги:
«Втомлений біженцю з України
коляднику миру, волі, незалежності
Йди до мене
вільне місце за столиком для тебе
Будемо разом шукати
Зірку Святвечорову
щастя тобі і моїй батьківщині
миру землі і небові
Преломимо разом
облатку наших тривог і надій.»
Чуємо грізну ноту у філософській поезії Божени Боби Диги, поетки і роскішної артистки, співачки із Кракова, добре відомої в Україні, з якою ми зустрічалися у Києві та у Вінниці на Міжнародних Шевченківських святах. То грім гримить на тлі затишної для декого тиші, в той час, коли в Україні точиться жорстока війна за свободу. І той грім разом з блискавкою віщують нашим спільним ворогам, що:
«Пекло поглине вас ще тут, на землі!»
Філософська поезія Голови Спілки письменників Польщі у Любліні Агнєшки Моніки Поляк відкриває нам глибинні підтексти людської психіки і секрети мислення, як от у вірші «Сьогодні»:
«заплющую очі перед маскою
дійсності, аби вона не вкрала думки
під покровом темряви
тільки сон береже розум ще не до кінця
захаращений плановим знищенням
людини в людині»
Імпонує політичний дискурс поетки Маржени Домброви Шатко, звернений до «московських рекрутів», як до обдурених дітей, до хлопчиків, які загралися, коли на полі бою йдеться не про ігри у «ваньку-встаньку», а про «розтерзані тіла» і «могили», де загинуть і вони самі, а якщо й повернуться додому, то неживими.
Майя Бачинська поетка, акторка, сценариста із Варшави, у вірші «SOS» ділиться своїм відчуттям всеохопної тривоги, властивої усім мислячим і чесним полякам:
«позаду нас вчора війна,
з нами сьогодні війна,
завтра на нас чекає війна…»
Поетка з Кракова Марта Мазуркевич-Стефаньчик спостерігає за явищем збайдужілості деяких людей, зокрема, працівників ЗМІ, які від перенасичення інформацією і негативними емоціями війни вигоряють і застерігає їх не стати «бляшаними чоловічками».
Оригінальна сатирична муза краківського поета, академіка Іоахіма Неандера. Згадуючи у віршах «Порядок має бути» і «Зелена Україна» своє дитинство під час Другої світової, коли гітлерівці називали Україну прагерманською землею і претендували на володіння нею, автор підключається в інтернеті до державного російського телебачення, де чує і бачить аналогічну риторику:
«То та Україна говорить спікер
є держава праросійська
Після повної нашої перемоги
буде Малоросія
Великоросійської імперії
обіцяв нам дядя Вова
але спершу там треба навести
в ній порядок»
Поетка з міста Зелена Гура Александра Солтисяк звертається у своїх віршах до Бога і молиться про долю України, «яка згинається під тягарем страждань». Вона питає його:
«Боже, ти полегшиш нарешті
біль цього народу?»
Агата Ставська із Кракова присвячує свої вірші Україні та згорьованим солдатським дітям, які «ніколи не мають канікул».
Мені імпонує весела іронія і історизм віршів, власне, воєнних пісеньок митця Міхала Заблоцького, керівника Спілки письменників Польщі у Кракові, який відправляє рашистів слідом за їхнім кораблем, тому що вважає, що опір рашизмові – це наша спільна справа, українців і поляків, що це, власне, наша Жеч Посполита. І поет робить це артистично, і не лише тому, що сам походить із мистецької родини, і кожна його пісенька – це маленький театр.
РУЦЬКІЙ ВАЄННИЙ КАРАБЛЬ
(Воєнна пісенька)
Плаває і плаває багато літ підряд
добрий наш союзник, приятель і брат.
Вітає кожен радо його пабєдну путь,
аби лиш був далеко, аби лишень не тут.
З країни у країну лежить морями путь,
пливе, пливе, й нарешті уже він тут, вже тут!
Вмикає мегафона й волає раз по раз:
«Побудка, вставайте, настав уже ваш час.»
Руцькій ваєнний карабль,
в нім кожен герой, молодець.
руцькій ваєнний карабль,
здавайся, бо буде капець!
Як же так можна, плачемо йой та ах!
Такого не чекали ми в найгірших наших снах!
І вже білий прапор піднято тут і там!
Ой як же то добре, відомо добре нам!
Як же всі бояться затопить його,
хоча уже давненько він мав піти на дно!
І якщо не встрелить і не заб’є він нас,
то потраплять інші, як вже було не раз.
Руцькій ваєнний карабль,
флагом давай не розмахуй!
Руцькій ваєнний карабль,
стріляй і… іди ти вже на х…й!
Польська поезія багата цікавими образами, свіжими метафорами і дорогоцінними рефлексіями. Ці верлібри, емоційно стримані, в яких завжди над почуттям перемагає антимілітарна нарація. Але це лише назовні так. Бо через свою думку, через своє нібито стримане слово вони виражають свої шляхетні емоції, свою емпатію, свою особисту, неказенну солідарність з Україною. І це щире слово польських поетів дуже важливе, бо до нього дослухається польський читач. До їхнього слова дослухається іноземний читач, адже ці твори перекладаються сьогодні на всі мови світу.
Я щаслива була перекласти польські вірші моєю рідною українською, і тішуся, що вони, будучи надрукованими у часописі «Дзвін», стали надбанням українського читача і української культури. Разом переможемо, бо «то є наша спільна справа, то наша Жеч Посполита», як каже Міхал Заблоцькі. То є наш спільний літературний фронт, в якому кожен з нас боєць на своєму посту.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.