Творчість українського поета Миколи Гопція давно стала невід’ємним елементом літературної панорами Балаклійщини, Слобожанщини та й власне всієї України. Неповторність його вигадливих і щирих поезій, що перекочували в поетичну прозу, зачаровує незвичайною метафоричністю, «філософією природи», яку так любив Микола Гопцій.
Коли я редагував підсумкову книгу поета «Вогнеклення», він постійно наголошував на неприпустимості «згладжування» образного малюнка, зниження драматичного градуса публіцистичних віршів, спрямованих проти соціальної несправедливості, повзучої аморальності. Це й не дивно, адже близько сорока років Микола Гопцій працював у районній газеті «Серп і Молот». Він був не просто заступником головного редактора, а душею колективу. Дуже багато добрих починань мали завдяки йому суголосний імпульс у «Серпинці» – так її називали балаклійці, адже газета була їхнім порадником і помічником. Микола Гопцій був людиною товариською, чуйним і добрим товаришем. Не раз ми з ним вирушали на річку, до лісу, на озера й луки – саме там жила й розквітала його муза. Саме там жили його «сни зголубілих багать», про які він написав з пророчою проникливістю, якимось несподіваним «надбаченням».
Жадобою цілого світу
Знов буду вогонь цілувать.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Хай сяють обпалені віти
У снах зголубілих багать.
Так, його життя охололо й «зголубіло», але той блукаючий «голубий вогник» не гасне. Він як і раніше, приваблює вічною таїною поезії, яка живиться духовною енергетикою рідного краю. Народився Микола Пилипович у травні в Балаклії, де залишили слід його прадіди. Поезія його дивовижно обособлена, автономна, вона «річ у собі». І, разом з тим, вона живе в реаліях народного буття, фольклору. Жорстока епоха «дволикого Януса» в сталінському френчі змусила поета піти в міфологічні глибини української праісторії, шукати зміст життя й поетичної творчості у слобожанських лісах, на плесах Балаклійки й Сіверського Дінця, в степу, де трави ще зберігають гіркий присмак поту чумацьких валок. Усе це ми бачимо в його книгах «Високий сивий птах», «Сни зголубілих багать», «Невінчана вода» і, звичайно, у «Вогнекленні».
Особливо відчутна драматична нота, передчуття наших тривог і трагедій.
Так випало багато – поколінню з поколінь…
Свобода, честь та ще б підвестися з колін.
Хто ж сподівавсь, якого звіра розбудила
Ця проголошена добром із-під диявола руїна?
Ми живемо в світі умовностей, культурного пристосуванства; страх перед незвіданим змушує нас постійно звертатись один до одного, обмінюватись макетами слів і понять, численними масками, які ми часто зриваємо разом зі шкірою. Якщо звичайна людина щось хоче сказати, вона шукає співбесідника, поет – навпаки, втікає у «сварогові ліси», придінцеві простори. З ким же говорить поет? Це злободенне питання суголосне кожній епосі. Творчому акту справжнього поета передує той стан, коли його душа говорить з Господом. І цей високий закон віддзеркалюється в поезії Миколи Гопція. Його «Вогнеклення» починає свій шлях від похиленого хреста на сільському кладовищі, від мелодійного ладу лаврських дзвонів і сяєва куполів святої Русі-України. Це підкреслює він сам: «Звідси і прагнення творити свій поетичний світ, свою творчу світобудову на основі, де звичайне стає незвичайним, звичне – тим несподіваним, перш за все для себе – одкровенням, а зриме – незримим струменінням духовного потоку».
Сьогодні поезія в облозі вимог і застережень. Вона повинна бути і на рівні комп’ютеризованого часу, і зберігати класичну чистоту, вбирати в себе народний фольклор, творити нову образну систему. І добре, що в нас ще є масив читачів, які не зіпсовані інтернетівською «барахолкою». Вони зберегли здорове відчуття мови, неповторності української лексики. Для таких і писав слобожанський поет Микола Гопцій; і його вірші, як жарини «зголубілих багать», манять глибиною народної пам’яті, тим, що зберігають вогонь багаття великого нашого Роду.
м. Харків
На фото: Микола Гопцій
“Українська літературна газета”, ч. 12 (278), 19.06.2020
Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/