Ми пам’ятаємо, як під час початку промислової революції в Англії робітники мануфактур і ремісники почали громити текстильні й прядильні машини. Вони вважали, що саме машини причина їх усунення з ринку праці, вбачали в машинізації загрозу усталеного суспільного порядку.
У нас ситуація прямо протилежна – сучасні «луддити» від культури оголосили Національну Спілку письменників України гальмом на шляху культурного прогресу, і з енергією гідною кращого застосування доводять «совковість» Спілки, вважають її рудиментом тоталітарної епохи. В інтерв’ю Олегу Багану голова Спілки Михайло Сидоржевський розвінчав ці потуги доморощених «луддитів» від культури.
Спробуємо й ми долучитись до цієї дискусії з власними аргументами й думками. Відомо, що більшовицька влада ліквідувала переважну більшість церков, старожили ще пам’ятають вогнища з ікон, які палали на майданах українських міст і сіл у 20 х -30 х роках минулого століття. Було також ліквідовано усі громадські й культурні організації. В цих умовах новостворена Спілка письменників, незважаючи на диктат влади й ідеологічний терор виявилась мало не єдиною культурною інстанцією, де могла вижити й реалізуватись творча думка, що несамохіть виборсувалась із загальної зашореності й захланності. Так чи інакше література розвивалась у системі Спілки письменників. З часом зусиллями визначних постатей, таких як Олесь Гончар, Микола Бажан,Максим Рильський. Павло Тичина було зроблено успішну спробу «культурної автономізації» Спілки, створення їй заслуженого авторитету в суспільстві. Згадаймо «Собор» Олеся Гончара, «Соняшник» Івана Драча, подвижницьку працю академіка Миколи Бажана по створенню першої в Україні енциклопедії. Саме в надрах Спілки зародився потужний дисидентський рух, його маніфестом стала праця Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація».
Звичайно, партійно-ідеологічна структура Спілки, нав’язана компартійними органами всіляко гальмувала й нівелювала цю «культурну автономізацію», але в переважній більшості здорові творчі сили виходили на авансцену всенародного визнання. І все це: без церкви, без закону, без доступу до європейської культури й освіти, без права сумніватися, без права на власну думку, без почуття захищеності.
То що ж – сьогодні наше завдання зруйнувати Спілку, яка стала максимально відкритою й демократичною, гуртує навколо себе як визнаних письменників, так і талановиту молодь? В Україні завжди діяв такий принцип: не чіпай стару хату, поки не збудував нову. У нас були спроби збудувати «нові літературні хати», але їх поки не видно на культурному горизонті. Неправда, що талант сам знайде для себе дорогу – його треба підтримувати й плекати. Про фінансову підтримку від держави НСПУ годі говорити – з року в рік зменшується мізерна сума, що виділяється на всі культурні заходи Спілки. Що й казати – кілька чиновників в апараті Міністерства культури й інформації одержують зарплату, що в рази перевищує «фінансові ін’єкції» для НСПУ.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Зараз ми на державному рівні переконались, яку загрозу для України несе так званий «русский мир». Цей імперський ідеологічний левіафан Російської Федерації щедро фінансується Кремлем. В його системі також і творчі спілки Росії. Російська держава підтримує російськомовні видання на всьому пострадянському просторі. Це ж стосується й книговидавничої справи. У нас держава створює таку ситуацію, коли Спілка письменників замість того, щоб стати активним інститутом в обороні національної культури свідомо чи несвідомо відсувається на маргінеси культурного поступу.
Ми знаємо як у часи бездержавності бідували українські письменники. Згадаємо Архипа Тесленка, Володимира Самійленка, творця «Люборацьких» Анатоля Свидницького. У той же час російська імперія не забувала про тих, які перейшли в російську культуру, надломивши власний генетичний корінь. Це ціла плеяда представників «української школи» в російській літературі. Невже сьогодні незалежна Україна знову хоче повторити процес «роздвоєння» і виродження власної національної культури? Кому вигідно маргіналізувати культурну еліту? Історія свідчить, що це було потрібно окупантам, щоб обезголовити націю. Сьогодні НСПУ задихається у фінансовій невизначеності, її керівництво марно стукає в двері владних кабінетів. Письменники з їх невизначеним соціальним статусом марно сподіваються на увагу владоймущих. Чи не ці «владоймущі» є натхненниками сучасних «луддитів» від культури, які замість відсічі імперській культурній експансії обрали за мету атаку на НСПУ?
Пам’ятаєте, як безсловесний кінь у фільмі Довженка не витримав і виголосив символічне: «Не туди б’єш, Іване!»
м. Харків
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.