ДО 75-РІЧЧЯ ВІКТОРА БОЙКА
Ми сиділи з Василем Олександровичем Мисиком у його квартирі. На столі червоніли яблука, господар гортав принесений мною на його прохання том творів Авіцени, виданий до його тисячоліття.
– Кудись поспішаєте? – Мисик помітив мою метушливість.
– У Дергачі до Віктора Бойка, – пояснив я.
– Мабуть, все-таки у Деркачі, оскільки назва походить від назви птаха, – зауважив Мисик.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
І я згадав, що саме так називав це місто і сам Віктор Бойко. Народжений у родині шевця у Козачій Лопані Віктор Бойко змалку ввібрав у себе неповторну й образну слобожанську говірку. Саме говірку, а не примітивний суржик люмпенізованих мас. Уже в першій поетичній збірці «Пролог» була помітна стильова особливість його творчості – фольклор не пісенно-романтичного плану, а народне образне слово, причетне до повсякденного життя хліборобів і робітників, які їздили електричками у велелюдний Харків, ставали там до верстатів, ладнали тепловози й електровози у локомотивних депо. Вони змушені були під тиском більшовицької влади змінити хрести на православних церквах на жерстяні зірки на фронтонах сільських і робітничих клубів.
Це помітно в поезії Віктора Бойка, який зумів висловити в ній думки й поривання, а також буденний лад середмістя. Саме середмістя сформувало його творчий світогляд, він увиразнювався протягом усього життя поета. «Але за сонцем, хіба устигнеш, якщо не путній», – зазначає він і фіксує важливий світоглядний перелом у житті цього самого середмістя.
І журиться земля, і більше хрестів
на місці тих зірок, що поіржавіли.
Трагедія «поіржавілих зірок» починає вчуватися у поетичних збірках, написаних після «Пролога». Серед них : «Земні турботи», «Обличчям до багаття», «Битий шлях», «Зазимки». Змужнілий голос поета все більше звертається до нашої історії, яку, за висловом В.Винниченка ,«не можна читати без брому». Жорна цієї історії пройшлись і по родині Бойків, його дід Михайло був засланий на Соловки, хоч був середняком. Якось один дотепний чоловік з Великих Сорочинців так описав мені поняття «середняк»: одна торба спереду, друга ззаду, а він сам посередині. Батьки Віктора також тяжко працювали, щоб витягти дітей із злиднів.
Така в нас планида: майдани і тюрми,
І пісня чужа, і земля не своя,
Еліта на грошах, герої у тюрмах…
Ще раніше Віктор Бойко знайомиться з яскравим своєрідним поетом, співцем козацької минувшини Григорієм Половинком, який переїхав із села Весела Гора на Луганщині з сім’єю у Деркачі. Ця дружба збагатила палітру Бойка новими образами й барвами, поглибила психологічні підоснови його поезії. Він шукає у творчості своїх побратимів і великих попередників важливі духовні аспекти, які стають сходами на вершини поетичної творчості.
Авжеж, окрім Христа і Юди,
не довіряючись юрбі,
себе шукаємо у людях,
не віднайшовши у собі.
У житті Віктора Бойка в цей час відбувається активний процес громадської діяльності. Він долучається до створення Харківського літературного музею, працює в редакції журналу «Прапор», комісії по роботі з творчою молоддю. На посаді заступника голови Харківського відділення Українського Фонду культури ініціює створення пам’ятника жертвам нацизму в Дробицькому яру, стає співголовою крайової організації Руху. Саме в ці часи він прийшов на телебачення, де я працював старшим редактором літературно-драматичного відділу. Запропонував підтримати активістів Мерефи у справі встановлення пам’ятника Івану Сірку. Невдовзі погруддя народного героя, яке зберігалось на подвір’ї історика Романенка, було встановлено в центрі міста.
Але поетичне русло творчості Віктора Бойка не пересихає. На цей період припадає творча співдружність з поетом Анатолієм Перервою. Обидва були на злеті поетичного натхнення, їх поєднала і міцна взаємна приязнь. У Віктора Бойка виходять поетичні книги «Планида», «Яв», «Суголосся», «Петрові батоги». Він звертається до творчості корифеїв української поезії, перекладає з молдовської і німецької мов, стає постійним ведучим і консультантом Харківського театру народної музики «Обереги», під керівництвом композитора, заслуженого діяча мистецтв Юрія Алжнєва.
І тут слід сказати, що фольклорно-етнографічна палітра поета почала набувати ритмів баладно- романтичних і пісенних.
Прошито ніч голками ліхтарів,
а темінь подолати не в спромозі…
вона Його чи Він Її зустрів…
Він усе більше поринає у глибини підсвідомості, за поверхневими ознаками пейзажних картин проступає світло непроминальної істини. Це особливо помітно в новій книзі поета «Просто неба», вона щойно вийшла у видавництві «Майдан». Поет поступово позбавляється наносних тем і варіацій, розуміючи, що одвічна самотність митця – це не тільки його прокляття, а й найбільший подарунок саме того неба, просто під яким він творить свою пісню. Це самотність Шевченкового Перебенді, який «орлом сизокрилим літає, ширяє, аж небо блакитне широкими б»є». Віктор Бойко прагне знайти справжню дорогу до Тарасової музи.
І доліта до вух знайома пісня,
та не чужа і Катерина, звісно,
й дорогу ноги знають… А душа?
Часом здається, що поетична творчість Віктора Бойка відстає від новомодних віянь. Але за словами Івана Дзюби, «в мистецтві нерідко «відставання» від прогресу (чи моди) обертається виграшем». Адже мистецтво уникає будь-якої моди й розвивається не за формальною логікою, а за тими законами, які само й встановлює, обираючи передусім «небесну ясність», за висловом Анатолія Перерви. Згадаймо, як сказано в Біблії: земна мудрість легко спростовується небесною простотою. Тому розумієш автора книги «Просто неба», коли він порівнює себе з Даниїлом Заточником. Але це не потяг до релігійної аскези, а цілком вистраждане самосприйняття поета, який, разом з тим, прагне до людської щирості.
Люблю, як в місяці у лютім
Буває сонечка без меж –
І хочеться всміхнутись людям,
І щоб вони всміхнулись теж.
Разом з тим публіцистичний струмінь у поезії Віктора Бойка набуває рис безкомпромісності, активного несприйняття атак на українську культуру й державність. При цьому він зазначає: «Є цивілізація щуряча у трюмах будь-якого корабля». Саме вона, ця «щуряча цивілізація» у диявольському самозабутті прогризає днище корабля під назвою «Україна», не розуміючи, що теж піде на дно разом з кораблем. Пам’ятаєте про «зірки, що поіржавіли»? Ця тема по-новому осмислюється з часом.
Якийсь придурок фейкову державу
в моїй країні вбачити був рад.
Та п‘ятикутну зірку, вже іржаву
На похорон припас, не на парад.
Це про перспективи «щурячої цивілізації» в Україні. Хоча будемо реалістами – саме щури відмінно пристосовуються як до змін екологічних, так і до політичних еволюцій.
…Пам’ять повертає в ті часи, коли ми їхали автобусом на мій ювілей з театром «Обереги» в мої рідні Великі Сорочинці. Звичайно, з нами був і Віктор Бойко. Потім зі сцени Сорочинського будинку культури лунали його вірші, експромти, епіграми. Віктор почувався у своїй стихії, і люди відповідали йому взаємністю.
Минули роки, і вже він зустрів свій ювілей у його рідній Козачій Лопані. Там звучали його вірші й пісні.
Вони свідчать про молодість душі поета, яка знову обирає Слово.
“Українська літературна газета”, ч. 24 (316), 3.12.2021
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.