Ми ще не до кінця усвідомили наслідки сталінізму і тільки зараз починаємо відходити від червоного кольору крові, який ще недавно сліпив нас на всіх перехрестях з лозунгів і закликів, прапорів і плакатів. Наша нетерпимість, агресивність, бажання вирішувати проблеми кавалерійським наскоком створили атмосферу, коли ми разом з більшовицькими ідолами викидаємо і національні символи, зриваємо портрети епохи, створені наполегливою і важкою працею людей, їх талантом. Незважаючи на страхітливі злочини сталінізму, суспільство інстинктивно шукало шлях до виживання, талановиті люди продовжували пошук дороги до нових горизонтів. У цій атмосфері несподівано спалахували зірки народних самородків, людей здатних адаптуватись до карколомних зигзагів «найближчого шляху до комунізму».
Коли розвінчували культ особи, на поверхню випливали страшні злочини неймовірної Антисистеми, багато таких людей були несправедливо оговорені, їм приписували всі «родимі плями» суспільного експерименту на одній шостій земної кулі. Серед них виявилось ім’я «народного академіка», тричі лауреата сталінських премій, Героя Соціалістичної Праці, який був вісім разів нагороджений орденом Леніна Трохима Денисовича Лисенка.
Т.Д.Лисенко був селекціонером- агробіологом, але його доля й творча аура лягають в площину всієї культури, нашої національної самосвідомості, трипільського розуміння шляху української нації, яка знаходила можливість зовсім у незвичайних обставинах викидати родючий колос власної незнищенності.
* * *
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Українець Трохим Денисович Лисенко народився у 1898 р. у мальовничому полтавському містечку Карлівка. З 1917 по 1920 рр. вчився у Полтавській садівничій школі та в училищі землеробства і садівництва в Умані. Тут, у самому серці українського землеробства син потомственного хлібороба пройшов першу школу любові до землі, зеленого рясту і колосистого хліба. Які б перешкоди не зустрічали його в житті, він завжди залишався на боці простого трудівника-хлібороба. В 1925 р. заочно закінчує Київський інститут сільського господарства, потім працює на Білоцерківській селекційній станції. З 1929 р. Трохим Лисенко на посаді старшого спеціаліста відділу фізіології Всесоюзного селекційно-генетичного інституту в Одесі. В 1934 р. тодішній президент ВАСГНІЛ М. І. Вавілов клопочеться про присвоєння перспективному вченому звання академіка АН УРСР і призначає «науковим директором» Одеського інституту.
В цих лаконічних рядках біографії – відповідь тим, хто звинувачував Т.Лисенка у необізнаності, кон’юнктурності, кар»єризмі. Так, на перший погляд стрімка кар’єра молодого науковця, «академіка від землі» дивувала сучасників, але не будемо забувати, що його підтримував учений із світовим ім’ям Микола Вавілов, незаперечний авторитет у генетиці та рослинництві. Звичайно, логіка сходження Лисенка до вершин тодішньої біологічної науки навряд чи вичерпується тільки арифметичною сумою його вкладу в розвиток рослинництва та селекції. Тут зіграла роль тодішнього суспільного настрою, який був педальований більшовицькою верхівкою. Ця епоха оголосила бій природі. Видатний учений К. Тімірязєв, який заклав основи нового ґрунтознавства, наукової школи фізіології рослин, помер. «Вождем» боротьби з природою став невідомий садовод-любитель з м.Козлова Тамбовської губернії Іван Мічурін. Ще Ленін дав свого часу вказівку «розкрутити Мічуріна» з його сумнівною й претензійною формулою: «Ми не можемо чекати милостей від природи. Взяти їх у неї – наше завдання». Як завжди в практиці тоталітарної держави, яка прагнула всіх обігнати й випередити настала пора бездумного вирубування старих садів. Новонасаджені «мічурінські сади» вимерзли й виродились, як і його сорт вишні «Надія Крупська». Немає нічого дивного, що «почесний академік» і «доктор біологічних наук», що закінчив усього два класи гімназії вичерпався. Навряд чи повинно дивувати й те, що видатний український режисер із світовим ім’ям Олександр Довженко створює фільм «Іван Мічурін». Дивним є те, що навіть такі люди, як Довженко опоетизовували сади Мічуріна й Каховське море не тільки тому, що таким було сталінське замовлення – зомбовані розмахом «соціального експерименту» вони вірили – могутні народні маси здатні «переплавити» іржавий залізний кістяк більшовицької системи, оживити його свідомістю й поривом народного ентузіазму.
М.Вавілов зрозумів, що для збереження академічної науки від «обслуговування народу» треба знайти селекціонера з народу, типу Мічуріна. Т. Лисенко цілком підходив для цієї ролі, а крім того мав робітничо-селянське походження. Вавілов знав, що Сталін сам поділяє й підтримує всілякі революційно-ботанічні проекти. В ті часи газета «Правда» писала: « Відома вирішальна роль т. Сталіна у справі насадження евкаліптових дерев на узбережжі Чорного моря, у справі розведення баштанних культур у Підмосков’ї та поширенні гіллястої пшениці. На цих прикладах вимальовується образ т.Сталіна, як ученого-новатора, який прокладає нові шляхи передової радянської науки».
* * *
Хоча Т.Д.Лисенко й потрапив у сталінську «кадрову машину», він залишався на позиції чудово обізнаного вченого-селекціонера, практичного знавця проблем сільського господарства. Він був тим феноменом, де поєднались знання й надзвичайна інтуїція, а також вміння виживати в страшних умовах «червоного терору».
Показова в цьому плані «справа М.Вавілова». На Лисенка повісили всіх собак, звинуватили його в розгромі генетики, а його дискусію з Вавіловим, порізану на цитати, стали використовувати як доказ його провини у засудженні й цькуванні видатного вченого. Тим часом саме Лисенко відмовився свідчити проти Вавілова й письмово підтвердив свою відмову. Сумний парадокс: на чолі всіх кампаній, організації «судів честі» над світилом біологічної науки стояв не Т.Лисенко, а президент АН СРСР, чотириразовий лауреат Сталінських премій, кавалер двох орденів Леніна академік Сергій Іванович Вавілов – брат М.І.Вавілова.
А причина для цькування й розправи над М.І.Вавіловим теж була із розряду парадоксів. У кремлівському коридорі Сталін випадково зіткнувся з академіком і той інстинктивно виставив уперед свій портфель. Зблідлий вождь заціпенів – замах!! Потім Микола Іванович розповів про цю історію співробітникам, супроводжуючи її соковитим сміхом. Такого мстивий господар Кремля не прощав нікому. Через 12 днів після арешту Вавілов погодився з усіма пунктами звинувачень, і, звичайно, безпартійний Лисенко ніяк його врятувати не міг.
Не так давно на екрани вийшов фільм «Академік Вавілов», насичений вигадками й перекрученням фактів. Демонізація Т.Д.Лисенка вступила у чергову фазу. А тим часом саме М.І.Вавілов зрозумів, що дослідження в галузі генетики не здатні врятувати від страшного голодомору, організованого сталінською клікою. Натомість він наполіг на виділенні 30 тисяч карбованців на асигнування робіт Лисенка, які допомогли врятувати тисячі життів і вберегли самого Вавілова від безпідставних звинувачень, які вже були заготовлені в арсеналі інтриг Сталіна. Адже треба було списувати на когось жахливі експерименти з селом, що призвели до масового голодомору.
* * *
Академік Т.Д.Лисенко – людина, яка поєднувала високу порядність хлібороба з любов»ю до землі, до всього живого. Близький друг і соратник його Д.Долгушин свідчив: « Чи спить взагалі – невідомо, ми виходимо – він уже в полі, повертаємось – він ще там. Увесь час копається із своїми рослинами, знає й розуміє їх чудово, вміє розмовляти з ними, проникає в саму їх душу. Рослини в нього «хочуть», «вимагають», «люблять», «страждають». Це справжній творчий ум, нові оригінальні ідеї так і пруть з нього. Він завжди в своїй роботі, відчайдушний ентузіаст. Неймовірно спостережливий».
Звичайно, ця людина не уникнула помилок, не всі його ідеї й дослідження витримали перевірку часом. Але те, що зробив цей надзвичайно талановитий українець заслуговує на вивчення й повагу. Він прагнув не втручатися у сакральну частину світобудови – геном рослин, тварин і людини. Тепер ми наочно бачимо, які проблеми у зв»язку з цим постали перед людством. Видатний вчений, організатор науки в Україні В.Вернадський теж застерігав від безоглядного втручання в таємниці атомного ядра. Т.Лисенко завдяки своїй феноменальній спостережливості та інтуїції зміг без «хірургічного втручання» передбачити й дослідити надзвичайно складні явища генетики та агробіології. Ось точка зору відомого англійського біолога Дж.Файфа:
« Теорія стадійного розвитку швидко набуває популярності як корисний спосіб аналізу процесів розвитку рослин, особливо застосований у селекції рослин. Цей важливий внесок у науку зробив би ім’я Лисенка відомим селекціонерам та фізіологам усього світу , якби він не створив нічого більше».
Багато провідних вчених використовували ідеї та методи Т.Лисенка. Його посів у стерню необробленого поля зараз широко використовується в Америці, Україні, Росії, Канаді. Під час війни так сіяли в Сибіру й Казахстані на сотнях тисяч гектарів. Саме Лисенко застерігав від розорювання цілинних земель, що призвело до катастрофічної ерозії грунтів, запропонував для захисту полів лісосмуги, які приписують Сталіну. Саме Трохим Денисович наголошував на значенні площ чистих парів та багаторічних трав. Серед його учнів видатні вчені селекціонери В. Ремесло, Ф.Кириченко, П.Лук’яненко, В.Пустовойт,Т. Мальцев. Саме вони виступили на захист свого вчителя, писали листи в ЦК КПРС та центральну пресу.
Свій голос на захист «народного академіка» подав визначний організатор і спеціаліст у галузі сільського господарства Федір Моргун у своїх книгах «Перепаханное поколение», «Куди йдеш, Україно?». Він, зокрема, зазначає, що йому доводилось зустрічатись із Т.Д.Лисенком багато разів. Так у грудні 1948 року в Московській сільськогосподарській академії ім.К.Тімірязєва відбулася всесоюзна нарада керівників студентських наукових товариств. Там Лисенко говорив про велике значення агробіології й генетики і просив присутніх уважно ознайомитись із світовими й радянськими досягненнями у цій галузі. В його лекціях не було жодного випаду проти генетики, як науки. Ф. Т. Моргун зізнається – чув багато виступів Т.Д.Лисенка в Москві, Сибіру, Казахстані, вони разом відвідали сотні цілинних радгоспів, колгоспів та наукових колективів. І жодного разу не чув хули на генетику з вуст академіка, а М.І.Вавілов він вважав генієм агробіології та своїм учителем.
* * *
До речі, ідею яровизації Лисенка підтримав той же М.Вавілов. Основні проблеми, які розробляв Т.Д.Лисенко – це спадковість та її змінність, індивідуальний розвиток організмів та закономірності видоутворення. Ним висунута ідея стадійного розвитку, яка дозволила розробити ряд агротехнічних прийомів, що сприяли підвищенню урожайності сільськогосподарських культур.
Однією з проблем, досліджуваних Т.Д.Лисенком є проблема єдності живого тіла та умов його життя. В цьому його погляди перегукуються із знаменитим першовідкривачем ноосфери В. Вернадським і виходять за межі прикладної науки. Саме цим Лисенко цікавий гуманітарному напряму людської діяльності, його постать заслуговує на неупереджене художнє дослідження. Драматизм його життя, феноменальні злети й падіння, перебування у найвищих ешелонах влади – вдячний матеріал для майстрів пера.
Про знаковість і масштаб постаті Трохима Лисенка свідчить світова й російська література. Українська, як це вже було не раз, поки не зацікавилась одісеєю знаменитого українця. А от відомий англійський письменник Джон Віндем у фантастичному романі «День триффідів» пише: «Під керівництвом людини на ймення Лисенко був прийнятий другий курс (йдеться про СРСР 30-х років). Там відбувались або дуже успішні, або дуже дивні речі, якщо не все одночасно».
У цьому визначенні англійського письменника досить точно окреслені основні проблеми й сама атмосфера тодішнього радянського суспільства. Були й небачені темпи розвитку науки й безпрецедентний терор по відношенню до вчених, феєричний вибух ентузіазму й середньовічна система більшовицької бюрократії. Джон Віндем, який, звичайно, не міг підняти «залізну завісу», приписав Лисенку створення рослин-триффідів, які перетворились у монстрів і почали завойовувати планету. Їх народження відбулось у результаті злочинного експерименту. Натомість відомо, що саме Лисенко застерігав від вторгнення у сакральні глибини живої матерії, попереджав про це «класичних» генетиків.
Образ Лисенка в російській художній літературі знаходимо у фантастичному романі А.Лазарука та М.Успенського «Подивись в очі чудовиськ», Л.Улицької «Казус Кукоцького». Значний суспільний резонанс викликав роман В.Дудінцева «Білі шати», де Лисенко постає у зловісному образі академіка Рядна. У братів Стругацьких у творі «Понеділок починається в суботу» Лисенко угадується в образі А.Вибігалло. На жаль, у цих творах продовжувалась демонізація Трохима Лисенка, однобоко трактувалась його роль «коменданта» радянської біології й ширше всієї прикладної науки. Так сталось, що академік Лисенко перебрав собі риси не тільки агробіолога, а й ідеолога та філософа, що прагнув «зростити» дарвінізм з марксизмом. Зарубіжні письменники-фантасти навіть приписують Лисенку, що він придумав мічурінську агробіологію, щоб попередити спроби талановитих, але безпринципних радянських генетиків створити смертоносні віруси й бактерії, оскільки країна готувалась до війни. Звичайно, це полемічно-художня гіпербола, але в творах Лисенка знаходимо такий промовистий висновок: «Зумійте змінити тип обміну речовин живого тіла і ви зміните спадковість». Це означає, що він здогадувався про можливості й наслідки вторгнення в структуру живої матерії. По суті весь пафос системи наукових поглядів Лисенка полягає в проблемі управління живим тілом. На той час наука, ще мало орієнтувалась у мікросвіті, то ж вчений інтуїтивно вийшов на розуміння зв’язку мутацій в організмі з квантовими молекулярними процесами, про що свідчить один з провідних фізиків-теоретиків двадцятого століття Ервін Шредінгер.
Сучасна молекулярна генетика підтверджує немало з того, що видатний українець передбачив і дослідив на тодішньому рівні науки. Це перш за все мутація генів під впливом зовнішніх факторів. Також сучасна генетика підтвердила передбачення та ідеї Т.Лисенка що стосуються змінності спадковості обумовлені впровадженням у гени зовнішнього мобільного «контролюючого» елементу. Виявилась актуальною його думка про зміну спадкових ознак під впливом зміни умов життя. Ці впливи не випадкові , а спрямовані. Це було у звіті Т.Лисенка, який він представив у 1937 р. АН СРСР. Сучасні генетики підкреслюють, що видатний український агробіолог наголошував – ці процеси мають ступеневий характер (3-5 поколінь). За продовження і розширення досліджень у цьому напрямі американка Барбара Макклінток в 1983р. одержала Нобелівську премію.
Результати досліджень в галузі епігенетики ( напряму біології, що вивчає вплив навколишнього середовища на спадковість у тварин шляхом зміни експресії генів) спричинились до відродження доктрини ламаркізму – уявлення про те, що набуті ознаки можуть успадковуватись. В десятках свіжих публікацій висловлюється думка, що сучасна епігенетика підтверджує правоту Т.Д.Лисенка, а сам він був провидцем.
Про це зокрема пише в своїх роботах московський спеціаліст в галузі популяційної генетики Лев Животовський. Схоже на те, що нові прибічники Лисенка будуть впливати на розвиток біологічної науки та шкільну освіту.
* * *
Таким чином бачимо, що «убивство дракона» відомого нам за славнозвісною казкою Шварца ще не означає перемоги у плані духовного оновлення та відродження. Позбавляючись зовнішніх «ознак дракона» – символів та елементів Антисистеми, ми не повинні безладно вимахувати мечем Ланселота, щоб не вразити замість дракона та його посіпак свого ближнього.
Скочування Росії в холодини тоталітаризму тому приклад. Як свідчить філософ К.Ясперс, людина в умовах терористичних політичних режимів може перетворитися в казна-що. Це реальність потужної пропагандивної машини та узгоджений рух по колу катуючих і катованих, втрата людської особистості, яка страшніша за ядерну бомбу, оскільки загрожує душі людини. Ми бачимо, як тотальне втручання в суспільні процеси порушує весь лад людського життя.
Постать Т.Лисенка в розломі епохи підтверджує думку цього філософа про хибність тотального розуміння історії, яка проявляється в монокаузальності мислення, тобто зведення всіх явищ до одного принципу. Очевидно, що правильної світобудови не існує, справедливість залишається завданням, що не має завершення. Одним словом, не один ключ до істини, а зв’язка ключів.
2021 р.