«Мури і слова: Чи усвідомлюємо Київ європейською столицею?». Саме такою назвою окреслила свою лекцію письменниця, шевченківська лауреатка Оксана Забужко. Захід відбувся у рамках фестивалю високого мистецтва Bouquet Kyiv Stage 2021. Про це пише vechirniy.kyiv.ua.
«Бесіда під ясенем» — так називається частина програми, у якій письменники, філософи, літературні критики й ті, кого ми називаємо лідерами громадської думки обговорюють питання національного буття та самоусвідомлення. Оксана Забужко розмірковувала над тим, наскільки любов киян до рідного міста відповідає знанням киян про рідне місто, говорила про війну самоідентифікації та важливість правильного «називання» простору довкола.
Тему «продиктувала» історія, яка нещодавно збурила мешканців столиці — зухвалий дрифтинг на Софійській площі. Саме ця історія, коли реакція влади і суспільства була ідентичною — обурення. І саме вона дозволила проговорити деякі задавнені «болячки».
У ЧОМУ ПОМИЛИЛИСЯ ДРИФТЕРИ
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
«Будьмо відверті. У світі Київ потрапив у тренд. Януччі знімає „Смерть Сталіна“, і кінематографісти швидко розуміють, що тут можна знімати „тоталітарну“ архітектуру, цікавими для „картинки“ є і Троєщина, яка „виринає“ у кліпах, і бібліотека Вернадського», — нагадала слухачам Оксана Забужко.
Вона зауважила, що коли «солодкоголосий» Calum Scott презентував пісню You Are The Reason (понад 700 мільйонів переглядів!), де тлом є Київ, площа перед Оперою, Софійська, Майдан Незалежності, то топ-продюсери зрозуміли, що ця «картинка» може дуже гарно «продаватися».
«Тож і представники Ред Булу цілком закономірно і собі захотіли «модної картинки». Але ці люди дуже розумні і навчені, і зазвичай запрошують до своїх робіт «локалзів» (місцевих представників шоубізу) для того, аби підстрахувати, оминути підводні камені іншої культури. Так от нашим «локалзам» — реперші та дрифтеру навіть і на думку не прийшло, ЧОМУ не варто ганяти спортивними машинами на площі перед Софією. І от саме через розмірковування над цим явищем у мене і виникла тема — «Мури і слова: Чи усвідомлюємо Київ європейською столицею?». І мені дуже цікаво, що не розповіли оцим «локалзам», і нам усім у садку, школі та університеті, що не спрацьовують запобіжники «наступу на своє», — каже Оксана Забужко.
Тож у цій ситуації компанія просто не прорахувала, що влада і громада столиці сприймуть цю акцію, як замах на святиню.
СЛОВА НА СТОРОЖІ МУРІВ
У нашому світі «мури» без пояснення, без контексту захистити себе не можуть. Особливо це помітно на прикладі Києва, коли його святині «падали», знищувалися і руйнувалися — бо не мали, або втратили своїх охоронців. Показовим є знищення за радянських часів 300 святинь Києва. А разом із церквами знищувалося й середовище, ансамбль, образ міста.
Так, більшовики намагалися стерти статус Києва, як релігійної столиці. Бо хоча у Російській імперії Київ був «третім містом», він все одно залишався духовним центром православ’я, «стольним» містом Володимира і Ярослава, і ці факти було неможливо переписати. Тому знищувалися не просто будівлі, а символи. Так висадили у повітря Михайлівський собор, який пережив нашестя орди Батия, і перлину мазепинського бароко — Військовий Микільський собор, така ж доля чекала і Софію. Проте її врятували.
АПОКРИФИ ІСТОРІЇ КИЄВА
Єдиний з українських вчених, хто відмовився підписати акт на знесення Михайлівського Золотоверхого монастиря — історик та мистецтвознавець Микола Макаренко, якого невдовзі за це репресували. На стіні Михайлівського монастиря є меморіальна дошка з бюстом вченому. Проте, пані Оксана вважає, що цієї інформації замало.
Зокрема, вона розповіла «апокриф», яким наприкінці 80-х років минулого століття, обережна київська інтелігенція, ділилася тільки зі своїми. (До слова Забужко не проминула нагадати юним киянам про те, що хоча вони не мислять середмістя без Золотоверхого, а це ж храм відбудований лише у 1998-му!). Так, Микола Макаренко, знаючи, що Михайлівський уже не врятувати, а небезпека нависла над Софією, через знайомих, звернувся до свого товариша — Ромена Ролана, якого у ті часи дуже поважали і шанували у країні Рад.
І саме клопотання французького письменника на пряму до Сталіна зберегло храм, бо він, виявилося, має значення і для французького народу — у ньому вінчалася їхня королева! Так Макаренко, Роллан і Анна Ярославна врятували Софію від знищення. Документальних підтверджень цієї легенди ще не знайшли (Забужко вважає, що, просто, прицільно не шукали). Софію тоді просто перетворили на музей.
СИНОПСИС ДЛЯ ФІЛЬМУ
Вдруге врятував Софію від комуністів архітектор та директор музею Олекса Повстенко — у 1941-му він не пустив саперів у підвали мінувати приміщення. Тому у вересні того року Хрещатик згорів, Успенський собор вибухнув, а Софія вистояла… Повстенко «відступив» з німцями, емігрував до США, написав ґрунтовну працю про Софію Київську, яку і зараз високо цінують науковці, а у 1959 році став одним із архітекорів-проєктувальників Капітолію у США.
«Мабуть, американці подумали, що раз ця людина знала, завдяки чому стоїть Храм у Києві тисячу років, то і для їхньої столиці спроєктує будівлю, що стоятиме стільки ж», — зауважила письменниця.
Такі історії, на думку Оксани Забужко треба розповідати якнайширше — встановлювати інформаційні таблички, qr-коди, знімати фільми, передачі та просто обов’язково розповідати про це дітям.
МІСТО, ЯКЕ НАЗИВАЄ СЕБЕ
Міста мають «промовляти» не тільки до туристів, а й до своїх мешканців. І гарний приклад тут, на думку письменниці — столиця Фінляндії. Гельсінкі проголосили столицею у 1812 році — невеликий «стаж» для столиці. Проте, гості, які володіють англійською можуть читати місто, як відкриту книгу — настільки багато інформації про довколишній простір.
До слова, також важливим є своя топоніміка, яка маркує простір. Так у 70-80-х роках минулого століття для мешканців столиці Української РСР було неабияким завданням запам’ятати, і не плутати станції метрополітену. Адже впізнаваних назв було небагато — Хрещатик, Арсенальна, Вокзальна, Дарниця. Чимало станцій були безликими — Жовтнева, Ленінська, Комсомольська, Піонерська… І завдяки перейменуванню вдалося врятувати топоніми, які забувалися — так замість «Заводу Більшовик» з’явилася «Шулявська».
Пані Забужко тішиться, що і вона має відношення до порятунку назви, що зникає, бо саме на неподалік Шулявки вона ходила до школи, і коли знайомі із комісії з перейменувань, побідкалися, що вагаються, як перейменувати «Більшовик», то вона одразу ж випалила, що, звичайно, ж, — Шулявка!
Такі «маркери» міста мають бути чітко прописані і артикульовані саме місцевими — не чужинцями. Людьми, які відчувають та люблять місто.
Під час двогодинної лекції Оксана Забужко не раз наголошувала на тяглості «столичного статусу» Києва, як релігійного, адміністративного та духовного центру країни.
Місто зберігало його з часу заснування упродовж своєї історії, переживши навалу монголів та поступову маргіналізацію Російською імперією, а яскравий спалах національно-визвольних змагань 1917-1921 років створив йому репутацію «петлюрівської столиці», яка протрималася усі двадцяті роки минулого століття, і похитнути яку вдалося аж після Голодомору 1932-1933-х років. Студентська революція на граніті 1990-го, а потім Помаранчева революція та Майдан 2014-го підкреслили ідентичність столиці європейської держави з давньою історією.
«Мати питому столицю велике благо і великий привілей, і не багатьом країнам так щастить. Центральність політична, смислова і релігійна — ось це той унікальний збіг, який тримає країну у найважчі часи», — наголошує Оксана Забужко.
Її «домашні завдання для обмірковування» глядачам (навіть тим, хто переглядав трансляцію!) задали високий тон традиційним бесідам під ясенем на які Євгеній Уткін, співзасновник Bouquet Kyiv Stage запрошував людей, які в той чи інший спосіб змінюють наше життя.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.