“Українська літературна газета”, ч. 5 (349), травень 2023
На центральній вулиці міста Хмельницького автотранспорт не ходить, а на частині цієї вулиці розміщені портрети героїв Небесної сотні і загиблих героїв російсько-української війни. Серед них є портрет воїна – молоденького хлопця віком 17-ти років, і це не поодинокі втрати наших дітей такого віку. У них ще немає вусів і бороди, вони ще не обзавелись сім’ями, і єдиною опорою на цьому світі у них була мати. Їй вони і писали з фронту листи – вірші: «Мамо! Стіни горять в бою!/Мамо! А я стою!/ Мамо» А я в строю!».
І їх вбивають. Вбиває етнос (московіти), який знаходиться на північному сході України і який зупинився у своєму розвитку десь в періоді людоїдства. Проживаючи серед інших народів, він перейняв лише зовнішні ознаки цивілізації, залишившись людоїдом.
Чи погодилася б сучасна людина сидіти за одним столом з людоїдом та ще й саме в той час, коли він з’їдає людину? Однозначно – ні. А якщо людоїд в костюмі, із зав’язаною краваткою, і пожирає м’ясо подане на гарній тарілці, і при цьому він користується столовим набором – ножем і виделкою та демонстративно витирається серветкою і запиває їжу водою з бокала?
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
– Та до чого ця гидотлива мова? – скажете ви. Адже ж серветка і виделка не змінюють суті – людоїд залишається людоїдом… Так, канібалізм мав місце на ранніх стадіях еволюції людського суспільства, це явище затрималось дещо довше в деяких племенах, які набагато відстали від світу у своєму розвитку. Щодо нашого регіону – Європи – про канібалізм можна було б і не згадувати, аби не існували прояви дикості, схожі до людоїдства. Так, у порівняно недалекому 1709 році московське військо захопило наше місто Батурин. Москалі вдиралися в хати беззахисних українців і поголовно кололи багнетами старих і молодих, немовлят і вагітних жінок. Вже на той час ці дикуни-людожери не називали свої дії справжніми термінами, а старалися найти милозвучні назви. Так, воєвода Мєншіков рапортував цареві Петру: «Батурін взят. Насєлєніє прєдано мєчу». Звичайно, люди із сусідніх держав жахнулись від такого, але не всі. Навіть монарші родини не соромились сідати з ними за один стіл, а потім постійно поставляти наречених для московських царів.
Так спливло два століття… Московія запозичила у світу зовнішні ознаки цивілізації, але природа дикуна так і залишилась незмінною, хіба що помітно зросли апетити на людську кров, особливо після 1917 року, коли московським вождем стає Лєнін – найжорстокіша і найкривавіша постать ХХ століття. Назву декілька настанов цього людоїда: «Беспощадная война против кулаков! Смерть им!», «Надо расширить применение расстрелов, … расстреливать заговорщиков и колеблющихся, никого не спрашивая и не допуская идиотской волокиты», «Допустимо и возможно, что погибнет и 90% населения, чтобы оставшимся в живих 10% удалось дожить до всемирной революции и социализма», «Чем большее число представителей реакционной буржуазии и реакционного духовенства удастся нам по этому поводу расстрелять, тем лучше». (Накази і настанови взяті із 5-го видання повного зібрання творів (ППС) Леніна). Ці накази і настанови «вождя міравово пралєтаріата» були виконані – пролито море крові і вбито мільйони людей. За що і навіщо? А щоб загарбати і пограбувати весь світ. Але, за звичкою, вони знову не називають речі своїми іменами, а знаходять більш милозвучні словесні виверти: «Чтоби вадрузіть красноє знамя над всєй планєтой». Світ це бачив і жахався, але знову ж не всі…
Назву відомих світові інтелектуалів, спокушених російськими більшовиками:
Американський журналіст Джон Рід, американські письменники – Теодор Драйзер, Ентон Сінклер, Уолдо Френк, Джером Девіс.
Англійський філософ Бертран Рассел, англійські письменники – Герберт Уелс, Бернард Шоу, Джеймс Олдрідж, Джон Прістлі.
Датський письменник Мартин Андерсен-Нексе.
Індійський письменник Рабіндранат Тагор.
Німецькі письменники – Бертольд Брехт, Курт Керстен, Генріх Манн.
Французькі письменники –
Ромен Ролан, Анатоль Франс, Анрі Барбюс.
Не знаю – чи банальна наївність,чи щедрі подарунки кремлівських правителів впливали на них, але вони, по приїзду в Москву, мліли від «Лєбєдіного озєра» і закривали очі на звірства більшовиків. Вони не соромились сідати за один стіл з людоїдами, мало того – вони на весь світ їх вихваляли. Ось кілька уривків із їхніх панегіриків, які розповсюджувались повсюдно:
«Десять дней, которые потрясли мир» (Джон Рід).
«Считаю, что Советское правительство завершает одно из величайших достижений человеческой истории» (Ептон Сінклер).
«Советский Союз начал великий поход в защиту неимущих. В этом – мировое значение и торжество марксизма» (Теодор Драйзер).
«Знамя Советской Социалистической республики – это знамя освобождения» (Анрі Барбюс).
«Здесь, в России, я убедился, что коммунизм может вывести человечество из его теперешнего кризиса и спасти от анархии и разрушения» (Бернард Шоу). …
Теж саме і в решти перерахованих імен, де, з більшою чи меншою мірою запобігання, вихвалялися Росія і її тодішні вожді.
І ось уже наш час – пройшло ще сто років, а нічого не змінилося: та ж демагогія, перекручення смислу і підміна понять, а в пошуках спільників все той же підкуп з тією різницею, що більшовики платили награбованим у 1917-1920 роках золотом, а сьогодні в ходу нафтодолари. А в діях той же розбій, грабіж і мародерство.
Ось частина їхніх цинічних слово вивертів:
Вбивство великого числа чеченців і перетворення міста Грозного на купу цегли – це «замірєніє Чєчні»;
– Збройний напад на Грузію москалі подають, як «прінуждєніє к міру».
– Захоплення Криму – це «возвращеніє Крима».
– Вбивство тисяч українців у війні на сході України і розстріл пасажирського авіалайнера – це «очіщєніє Донбасса».
– Завезення зброї на територію України для своїх найманців – «гумконвой».
– Широкомасштабне вторгнення в Україну із різних сторін і бомбардування всієї території України – «спєціальная воєнная операція».
– Коли ж на Київщині агресору дали по зубах, і він втік, поквапливо вивозячи награбовані холодильники, пральні машини і унітази – «проявілі жєст доброй волі».
Збулося передбачення американського історика Джеймса Мейса: «Претензії Росії до України мають глибоке коріння в російській політичній культурі, і не можна виключати можливість, що рано чи пізно Росія вирішить пред’явити свої претензії не тільки на словах». І підтвердився висновок (застереження) І. Драча, виголошений на Міжнародній конференції з Голодомору у 1993 році: «Перший урок, який уже стає невід’ємною складовою свідомості українця, полягає в тому, що в Росії ніколи не було, немає і поки що не передбачається іншого інтересу в Україні, ніж винищення до решти, до ноги, до пня української нації».
Людство помітно просунулось вперед в моральному, етичному і політичному планах. Однак у спадкоємців Меншикова і Петра І змін не сталося – вони вдираються в Україну, грабують, вбивають і ґвалтують… Змінилися лише масштаби звірств і знаряддя вбивств – якщо головорізи Петра І вбивали багнетами, то нинішні дикуни вбивають «Градами», крилатими ракетами, керованими авіабомбами. Коли оглядатись в минуле, то війни і вбивства не новина, але ж на календарі ХХІ століття – люди навчились домовлятись і мирно співіснувати, вони (більшість) соромляться жити за рахунок грабежу. І Саудівська Аравія, яка чи не вся розміщена на родовищах нафти, і Японія, яка не має ні нафти, ні металу, існують нікого не грабуючи і не вбиваючи. Натомість Московія залишається все там же – на ранніх стадіях розвитку цивілізації. Так, у минулому році Путін хвалився, що Азовське море вже все всередині Росії, а аграрії московщини зібрали небувалий врожай зерна. І його співвітчизники щиро раділи цьому, зовсім не соромлячись того, «небувалий збір» – це пограбоване зерно з наших елеваторів. Так само вони раділи, коли ракети руйнували житлові будинки наших міст, раділи з великого числа людських жертв, а як щиро жалкували, що зима видалась порівняно теплою і українці не замерзли після їхніх бомбардувань наших котелень і електростанцій…
У 2014 році збулося передбачення Дж. Мейса – Росія розпочала загарбницьку війну в Україні. Українці спромоглися на відсіч. Після року війни вожді Росії в різний спосіб просять… перемир’я. І тут знову на повний зріст постає людоїд з виделкою, який не засвоїв нічого з етики і моралі, завчив лише фразеологію і запровадив лише зовнішні ознаки, залишаючись дикуном: вище керівництво Росії просить зупинити війну «с учьотом сложівшіхся реалій»… Тобто, все те, що ми загарбали, то те вже наше, дайте нам час, щоб нам те все пережувати і проковтнути… А на календарі, повторюю, ІІІ тисячоліття… Що від того, що вбивство, грабіж і зґвалтування ти називаєш «сложівшімся рєаліямі»? Це не змінює твоєї суті – огидного анахронізму цивілізації, ти людоїд ХХІ століття. І спілкування з тобою мало б у всіх викликати стійку відразу і огиду… І викликає у більшості, хвалити Бога, але, на жаль, знову не у всіх…
Чуємо, з подивом, голоси від перших осіб деяких країн: «Не треба принижувати Росію» (??), «Потрібно враховувати інтереси Росії» (??).
У Шевченка є відповідь, вказаний шлях, як позбутися злодія-розбійника. У своєму творі «На вічну пам’ять Котляревському» він говорить нам, що діалог (переговори) зі злодієм є завідомо марна справа:
Запеклую душу злодія не спинить,
Тільки стратить голос, добру не навчить.
Але злодій усвідомлює, що він не може існувати сам по собі, без людської спільноти. І коли люди відрікаються від злодія, і не тільки не підкоряються йому, а й не підпускають до себе, він змушений змінитися.
У Шевченка люди не тільки не вступають в діалог зі злодієм, вони повністю відсторонюються від нього. У Шевченка люди не виходять на злодія з вилами, але і не залишають місця злодієві серед людей:
Встануть сердеги працювать,
Корови підуть по діброві,
Дівчата вийдуть воду брать,
І сонце гляне – рай, тай годі!
Верба сміється, свято скрізь!
Заплаче злодій, лютий злодій.
Сьогодні і збройний опір злодієві, і економічні санкції знесилюють його. Коли вся людська спільнота буде сторониться злодія – він буде знешкоджений. Однак коли лунають голоси «Не треба принижувати Росію» (??), «Потрібно враховувати інтереси Росії» (??), зло не зникає, воно надалі утверджується, і марно чекати, що «заплаче злодій, лютий злодій»… То ще скільки народові потрібно пролити крові, аби у світі не стало нікого, хто б спілкувався зі злодієм, непокоївся його інтересами, купляв дешеву нафту в нього, не дивлячись, що вона розбавлена людською кров’ю?..
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.