Крижана правда

ПРО НАЦІДЕЮ

Націдея – не
набір красивотрибунних фраз, а все найкраще із створеного, принаймні за
півстоліття; все, донесене до читача мільйонними тиражами – через шкільні,
вишівські, загальні бібліотеки. Там же голо й порожньо, як у погребі під
перекинутою діжкою. Пліснява радянізму, яка там залишилася – не живить і не
обадьорює народу.

Десятки інтелектуалів – хто пів- століття, хто чверть
століття – працювали й працюють «нац-ідейно», по 18 годин на добу, не слави чи
вигоди ради. Вся праця їхня за 15 останніх літ «по зарплаті» не дорівняється місячній платні
держслужбовця. Але діти й правнуки вікопомних держслуг мають що в школах і
вишах вчити, вперед на століття. Їм не соромно буде знати, що в них не було
письменників, не було мислителів, не було мудрих, а були одні демохрякаючі
депутяги, торгаші і державодворці; їх не палитиме сороміття серед інших
народів; якщо будуть навчені розуміти своє, шанувати його. Ні китайця, ні
поляка не треба прилюблювати до мови й традиції – там це за партою і в повітрі.
А в нас за мову й українськість треба боротися – а отримувати побореність,
відразу й ненависть. До любові не приневолюють – любов’ю надихають.

Казав і казатиму:
навіть у добу радянщини недруги України мали свідомість того, що дух народу
треба плекати, інакше він дичавіє; дух народу треба окультурювати – на
серйозних зразках; інакше він почне блеяти пісеньки із трьох звуків, ледащіти,
закисати і перепиватись пивом; дух народу треба підтримувати на прикладах
щирого, чесного, добросильного – інакше він глухне, глупотніє і глумотніє,
в’яне в маскульті й шкідливих звичках, як город в забур’яненні; дух народу
вимагає якнайпотужнішого держсприяння, особливо, якщо це дух підупалий чи
підірваний у випробуваннях; жодне комерційне видавництво академвидань Франка,
Коцюбинського, загалом класики ХІХ ст. не потягнуло б і не потягне; зараз це
треба зробити з класикою ХХ; новій владі якнайперш корисно прогулятися в
центральну бібліо­теку і погортати українські видання доби радянізму; звернути
увагу на їхні тиражі й академічність. Дякуючи цьому, ми зберігаєм освіту, але
вгальмувався розвиток. Дух народу треба розвивати мільйонами кращих – своїх і
перекладних – книжок, і тільки це здатне розвинути осяжне мислення, глибинне
сприйняття і, відповідно, якісно інший життєспосіб, що забезпечить відтворення
суспільства. Активне і життєствердне суспільство не можна створити економічно
чи політично, а тільки через зміну способу життя – із самозгубного й
окалічнюючого на здоровий і цілісний. Нездорова, застійно гнила узвичаєність
дає одряхління, вичерпаність, духовиродження і, як наслідок, – від мору
невпиннішу смертизацію. Чим є серйозна література, як не переосмисленням
способів життя і вічним пошуком нового? Звісно, ніякий маскульт не дотягує до
надзавдання, а тільки затуманює його і тим сприяє народознищенню. Зовні все
весело і красиво, але для тих, хто ще може красуватись і веселитись;
гиблорадісно, як у пропасниці. Для тих же, хто внаслідок вбивчого способу
доісновування напівугробив себе, для тих, хто вже зліг від раку, сніду,
туберкульозу й решти пошестей, – для тих зубоскальство маловтішне. Змалку треба
навчати, як не губити себе – шкідливими звичками, шкідливими планами,
шкідливими бажаннями, а потім, із цього зла розвинутим і вже невідступним,
себеубивством. У нас здоровий є винятком, у нас порядний і чесний стає винятком
– і самообманом, «завтра все буде добре», не вилікуємось. Це омана приречених:
вірити в легковидужання – і платою за легкожиття, за необдуманість перед ямою,
отримувати претяжкі й незліковні, всеперезгадні конання, болещі.

ПРО УПОВАННЯ Й
СИЛУ

Уповання на ситий
добробут – на повний кендюх із порожніми душами й головами – було
політпідґрунтям недавньорежиму; і нова влада поспішає послизнутись на тому ж:
наобіцяти джипа й курку на вечерю кожному – підтримувати й розпалювати
земнобажання – і, не вдовольнивши їх, як і попередня, поглинутись своїм марно­обіцянством.
Сильні ті народи, які щасливі достатнім – і не обтяжені лишнім; сильні не
давляться розкішшю; не обожнюють сміття.

ПРО ПЕРЕМІНИ І
ПЕРСПЕКТИВИ

Вірити треба не в
легкі переміни – легкі інвестиції, зміну законодавства чи легку українізацію –
а в тяжкий і болісний шлях себезміни зсередини. Лікуватися треба не від
минулого десятиліття, а від півторастолітньої, щонайменше, матеріалізації і
спримітивлення свідомості, коли всі уповання спрямовувались до земного всупереч
вічному. До земного всіма антизаповідними методами – і не дивно, що знов і знов
на землі виникали філіали пекла. На рівні суспільства це буде паразитарний
режим; на рівні особи – тяжка недуга, нещастя, збочення.

Чому нам дають
окрилюючі, яскравощирі події? Не тому, що найкращі ми, а навпаки: щоб
применшити себелюбов і відкрити душі для прийняття Божественної Любові;
механічній теорії Всесвіту, як і природньому розумінню людини, приходить
кінець, і нас готують до прийняття безмежнісно вищих істин. До відповідної
зміни устремлінь і способу життя як регулятора духу в людині. Таким способом ми
дух недорозвиваєм, якщо не вбиваємо зовсім.

Людина, як бачить
кожен уважно- мислячий, є зліпком родового зла; є носієм злобажань і злопланів,
наспадкованих по генетичному древу, є їхнім реалізатором у нинішньому. Надмаси
зла згорають у вигляді хвороб і міжсуспільних агресій; примусове спустошення
пробуджує до розкаяння всіх і кожного. «Примушує» до нього автоматична дія
основного духовного закону – Заповідей. Як тіло живе згідно з фізичним, так дух
людини й народу, і всього людства – відповідно до Заповідей. Більше того. Скажу
те, що відкрилося за чвертьстолітні пошуки в оздоровленнях людини: внутрішня
людина живе від дотримання Заповідей. Порушення перших трьох даватиме хвороби
системи Любові або Душі (серцево-судинної, імунної системи, органів
розмноження) порушення четвертої: проблеми горла; порушення шести наступних –
хвороби системи Мудрості або Духу (дихальної, травної, видільної, нервової
систем) порушення обох Таблиць Закону: розлади опорно-рухової та онкологію. Всі
хвороби й відхилення у розвитку є наслідком родового й нажитого зла, що
розкошує в духові людини. Від безумств до СНІДУ – скрізь причини в порушеннях
конкретних Заповідей, нерозкаянстві і способі життя як наслідкові того й того.
Вся тілесність, уся форма є відображенням здатності духу приймати Божественну
Любов і Мудрість, або, сучасніше кажучи: тонку енергію, Єдиноживильність Господа.
Пускати її можна на добрі справи й життя згідно із Заповідями; на жаль,
здебільшого є: на неблагі діла, на зложиття антизаповідне: на себеобожнення,
себеолюблення, себезарозумлення – і повільне по роду самознищення; з людей мало
кому уявимо, наскільки це реально. Про наслідки порушень Заповідей Господь
повчає у Виході 20.5, «караю беззаконня батьків на дітях до третього й
четвертого покоління тих, хто ненавидить Мене і творю милосердя до тисячного
покоління тим, хто любить Мене і дотримується Заповідей Моїх». Карає себе сама
людина – карає дія Закону в ній.

Три в духовному
стоcується істин (або нездатності їх сприймати, а животіти в потьмареннях),
чотири стосується блага (або нездатності його відчувати, а мучитись всежадобами
і їхнім ненаситством, ненавистю до ближнього, який заважає чи не сприяє
жадобовтіленням, роздратунками й невдоволеннями на всіх і нього, надзазіханнями
на добро ближніх і країни, мучитись насолод, глупот надненажерствами, що
формують злозвички, злосмаки і спосіб самопогублення). Тисяча стосується
повноти добра, яке в чистоті й радості здатна відчути людина. Всі зовнішні біди
– як людини, так і суспільства, – є наслідком духовних понівечень. У найближчі
десятиліття ми будем свідками неймовірної активізації недуг і неможливості впоратись
із ними жодною хіммедициною. Тільки впорядкування себе за законом Заповідей,
тільки неагресивний, незаздрісний, неспоживацький спосіб життя вбереже західну
цвілізацію від повного самознищення, у черствоті гинучого спліснявіння.
Державні машини тут спиняться не через крах економік чи війни, а через
неможливість підтримувати своїх захвороблених і слабосилих, наркозалежних і
спитих, покинутих і безнадійних, що житимуть не життям, а своїми жадобами і
хворобищами. Понівечена опірність є малим, початковим наслідком зарозумлення і
оглуплення – і неприйняття й лютовідторгнення Божественної Мудрості; сила
опірності, так званого імунітету, прямозалежна від перенасичення зоровою
інформацією – звідси лейкози й імуновиснаженість, все пов’язане з бездіяльністю
лейкоцитів, із їхньою перевтомою і відмовою виводити лишнє; сила емоційності,
любов’югоріння й активності напряму залежить від переобтяжень слуху, від
неприйняття належної Божественної Любові, що позбавлятиме достатніх еритроцитів
і наділятиме всіма наслідками цього, від анемічності до безпліддя; суєтні, суто
земні клопотання – для себе й собіулюблених, для власної себелюбові –
примноження хаосу, бездія для вічнодобра інших, ненаслідування дій
Божественного Милосердя даватиме тромбоцитні недуги й порушення кальцієобміну;
три головних – серцево-судинні, імуно-онко­логічні, кальцієдефіцитні – пошесті
від невиконання й невідання найперших трьох Заповідей, від існування у звичному
«я і мої-моє є Бог! я і мої-моє є найвищий план і мудрість! я і мої-моє
потребують невпинних задоволень і забезпечень! все і всі тільки для цього й
треба! інакше смерть усьому». Так, виродніючи, дух людський назбирує
гиблозвичок упродовж родоводу і закипає вже лютим виродженням у
найзалюбленішому в прах і гнояку поколінні; і як порожніють оселі, землі,
міста, так порожнітимуть цілі краї впереддень великого розселення народів.

ПРО «РЕВОЛЮЦІЮ»

Слово «революція»
жахтить із минулого наругою і насильством. Сучасні події – і в нас, і в світі –
щодалі проявлятимуть себе як видозміни устроїв. Їхня мета – не знищення основ,
а якісна зміна бажань, планів і способу життя, як їхнього обопільного
здійснення. Мета нинішнього: покращення життєспособу, його насичення новою
якістю. При застарілій меті (ситий добробут), при застарілих розуміннях, як
реалізовувати омріяне, не могло бути і видозміни здійснення. Фантазія, ніби
заміною непорядних порядними, а злодіїв чесними можна покращити суспільство,
так і залишиться фантазією. Чесних і порядних формує нова мета, нове розуміння
призначень, простіше кажучи, нове горіння в душах, нове просвітління в
людському духові; не однієї людини чи владної групи, а мільйонів людей, котрі
поступово доростають до іншого себеусвідомлення – і по-іншому починають
діяти; а не втішатись наситілим гноєлежанням. Нині це початкове дійство
проявилося в україноусвідомленні себе, але стихійна любов, стихійне захоплення
– тільки при наповненні обов’язком перед любов’ю – може стати не модою, не
одягом, а тим, що вогніє з серця і живить всю діяльність дбайливця. Така
некриклива, непримітна, непоказна любов – головний ресурс народу; і більшість
вперше доторкнулася до цього джерела наденергії. Якщо люд не спрямовувати на
обжирання і обдобробутнення, не призвичаювати до соціального утриманства, не
заобіцювати земнораями – він пробуджується від дармочекань і ліні, і починає
зречено і надактивно діяти. В суворих обставинах у народі, як в організмі під
час цілительного, чистого голодування, умикається фагоцитоз – поглинання
шкідливих мікроорганізмів і продуктів розпаду лейкоцитами, в суспільстві це прообразуватиметься
себеочищенням від брехні, здирництв, підкупів і всих незлічених загнивань, які
неможливо побороти ззовні, будь у нас хоч сто тисяч рішучих президентів.
Суспільство треба навчити цьому. Треба повернути мудрість просту й очевидну
кожному: радість життя не в гонитві за наддобробутом, – не в споживанні
продуктами і машинами нас, а в здатності повнокровно життю радіти. Треба
пояснювати ясне й сліпим: надспоживання є надривом здоров’я, а нездоров’я –
западнею з гострим кілком для всієї спільноти. У хворих все доісновування їх,
мов корчі прохромленого, мов судомна тіпавка: між сподіванням вижити і
небажанням бути. Надспоживання приводиться у дію надбажаннями в жінок і
надплануваннями в чоловіків. По роду це дає щонайменше: спотворення форм, імунну
слабосилість, інфантилізм, безвілля, схильність до наркоманства, алкоголізму,
суїциду. Жодному ескулапові, що мислить про людину, як про тіло, цих
закономірностей ніколи не прорахувати, тому й лікують тінь тіні, – тінь зла, –
а не саму людину; і тому такі калічні наслідки їхньої допомоги; як дух людини є
воля й розум, так і недуга його – від зловолі й злозадумів, злобажань і
злонамірів; і їх неможливо зцілити інакше, як глибинним розкаянням,
переосмисленням себе і зміною способу життя в бік добротворення, а ще краще: в
бік, протилежний тому, куди тягло; для більшості видужань бракує півкроку:
зреченої себезміни.

10 січня 2005
року

Закінчення у
наступному числі