Кремлівська химера: «Нацизм» без нації

322

 
 
Олександр КУШНАР
 

У зоології існує поняття порогу виживання виду: при падінні чисельності популяції нижче певного рівня вид приречений на вимирання, оскільки кількості особин виявляється недостатнім для того, щоб спільнота була здатна відтворюватися і підтримувати видове існування. Саме це відбувається з росіянами: царизм, сталінізм і, нарешті, путінізм знищили ту частину населення, яка була в стані підтримувати життя цієї цивілізації.

 
Путінський режим суттєво відрізняється від ленінського більшовизму, сталінського тоталітаризму й гітлерівського третього рейху. Незважаючи на наявність загальних рис у цих вождистських структурах, у путінізму є чимало відмінностей, ігнорування яких може зробити невірним вибір інструментарію, призначеного для його знищення.
Справа в тому, що держави Леніна, Сталіна і Гітлера ґрунтувалися на соціалістичній ідеології, що виникла як реакція на жахливу соціальну несправедливість, котра домінувала в часи тодішнього економічного устрою: ніхто не стане заперечувати, що 15-годинна дитяча праця і висока смертність серед 14-річних підлітків на виробництві – це те, що вимагало стратегічної корекції. Всі три ідеології дали невірну відповідь на цей виклик і загинули в різний час з різних причин.
У свою чергу путінізм – це не спроба подолати проблему, а, навпаки, відхід від неї і створення нових проблем для міжнародного співтовариства з однією тільки метою, в досягненні якої зацікавлена лише вузька група нащадків імперської охранки, що дорвалися до влади. Нинішня кремлівська химера – це позбавлена всякої ідеології анархічна клоака, єдиною формою існування якої є нескінченна мімікрія.
Перед нами – не більше, ніж вдале жонглювання імітаціями, які відсилають до того чи іншого історичного кошмару – колективізації, масових розстрілів, доносів, чорних воронків біля під’їзду, справ лікарів і, нарешті, холодної війни. Російські спецслужби розробили штучний муляж неіснуючого ворога в особі Заходу і тепер б’ють його, немов боксерську грушу, видаючи опудало за реального супротивника.
Не можна серйозно ставитися до закону про російську націю, імпортозаміщення та відновлення бойової потужності: всі ці три стовпи сучасної російської «політкультури» існують лише на телеекрані. Російське керівництво перетасовує ці залишки колишніх колосів (глиняних, втім), використовуючи для сьогохвилинних вигод, а населення ліниво пережовує це вечорами, давно переставши вловлювати зміст інформаційно-новинного потоку і йдучи у внутрісімейну еміграцію. Декорації замінили ідеологію, економіку, політичну систему, культуру і армію.
Нацизм не може існувати без нації як стійкої спільності людей. Ті, хто турбуються про піднімаючий голову російський «нацизм», не враховують, що російське суспільство давно атомізоване настільки, що його реінтеграція не є можливою – чинник, який змушує мене скептично ставитися до загрози того, що називається «фашизацією» російських громадян. Вони роз’єдналися настільки, що соціальна гравітація не здатна повернути їх на орбіту один одного з тим, щоб вони могли становити хоча б подобу нормального суспільства, яке є в тій же скандинавській Європі. Найочевидніший у цьому сенсі приклад – це різкий контраст з тим, як ставляться до сімейного насильства в Росії і в якій-небудь Норвегії.
Звідси непорозуміння з приводу драм, пов’язаних з відбиранням дітей у російських емігрантів, які вважають нормальним рукоприкладство. Для Росії типова історія, коли чоловік-алкоголік роками безкарно б’є дружину при повній байдужості сусідів і, що набагато трагічніше, потурання з боку органів правопорядку: вони, як і інші соціальні інститути, мігрували в сферу міражів. Територія країни перетворилася в світ «дикого Сходу» – за аналогією з «диким Заходом». Як і в прадавні часи, турбота про безпеку для росіян стала приватною справою, а не державною.
У ситуації з сьогоднішньою Росією ми маємо справу з досить типовим конформізмом, характерним для інтелектуально немічних і випадково сформованих груп ніби школярів з відстаючих класів. Ніхто не стане звинувачувати в нацизмі дванадцятирічних хуліганів, що принижують однолітка: ясно, що мова йде про банальну колективно заохочувальну аморальність, яка часом межує з адміністративними і навіть кримінальними порушеннями. Але для нацизму потрібно щось більше, ніж бажання самоствердитися за рахунок приниження співгромадян, а саме – система ідеологічних установок у вигляді серйозних теорій, далеких від нехитрих виступів Кисельова, і закріплених у численних працях, а також – що важливо – реальна єдність суспільних елементів.
Проте саме цих факторів я не спостерігаю в поколіннєвому середовищі 2000-х років. Нічого, крім інфантильних і абсолютно розділених (часто катастрофічно неосвічених) індивідуумів, не існує, як немає і ніякої ідеології «русского мира»: вона присутня лише у вигляді набору порожніх гасел, які розташовуються на газетній шпальті. Досить порівняти цей примітивний мертвонароджений продукт хоча б з тією кількістю літератури, яка присвячена моделі правової держави, щоб зрозуміти, наскільки далекий Кремль від реальних планів щодо ідеологізації соціального життя.
Саме тому він здатен створити для Заходу хіба що периферійні проблеми на зразок хакерських атак, геноциду в Алеппо або інтервенції в Україну. Це жахливі злочини, але аж ніяк не самостійна екзистенціальна загроза для Заходу, про яку турбується ряд тамтешніх експертів. Якщо євроатлантичній спільноті і належить пережити черговий цикл краху-відродження, то аж ніяк не з-за східних варварів, а за зовсім іншими – внутрішніми причинами. Російська загроза тут якщо і є, то лише як незначна, хоча і невід’ємна частина більш глобальної хвороби США, ЄС та їхніх союзників.
У зоології існує поняття порогу виживання виду: при падінні чисельності популяції нижче певного рівня вид приречений на вимирання, оскільки кількості особин виявляється недостатнім для того, щоб спільнота була здатна відтворюватися і підтримувати видове існування. Саме це відбувається з росіянами: царизм, сталінізм і, нарешті, путінізм знищили ту частину населення, яка була в стані підтримувати життя цієї цивілізації.
З високою часткою ймовірності протягом найближчого століття російська держава сама по собі приречена на смерть, а російська мова – на поступову загибель у зв’язку з вимиранням носіїв. Нічого іншого при нинішньому розкладі – смерті науки, багатовіковій негативній соціальній селекції і неймовірно неефективному держуправлінні – країну чекати не може.
 

eizvestia.com

№2 (190) 27 січня 2017

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!