Конвульсії імперії зла

 
 
Олександр ТВЕРСКОЙ
 
Російська історія підходить до свого логічного кінця, і мені хочеться сказати кілька прощальних слів.
Формально держава поки ще існує, але насправді моральний і економічний занепад вже незворотній. Фінал цього величезного монстра безславний і сповнений ганьби. І немає ніякої жалості, є тільки сумне усвідомлення, що вся його історія була марна з самого початку і всі жертви, які люди приносили всупереч його злу і самодурство, були марні.
До чого все прийшло? До багатотисячного натовпу на похоронах вбивці і терориста, якого називають героєм. До обожнювання війни і крові. До насильства як рушійної сили суспільної свідомості. До торжества сили, яка дає право на владу і будь-які злочини. До поклоніння цій силі, до цілування рук катам. А в той же час десь на мосту постійно прибирають живі квіти, підленько і дріб’язково витравлюють пам’ять про справжнього героя нашого часу.
Все прийшло до справжньої війни з сусідньою країною, а це означає, що мета знову почала виправдовувати свої засоби. Якщо стало можливим розв’язати кровопролитну війну в ім’я своїх інтересів і утримання влади, якщо стало можливим об’єднати цілий народ на грунті ненависті до іншого народу, значить, падіння в прірву здійснилося. Якщо стало можливим переконати людей в їхній винятковості тільки на основі їхньої національності, значить, прийшов фашизм.
Все прийшло до непробудної брехні, яка стала основою всього і єдиною їжею для пригнічених умів населення. І ця брехня мутувала до того, що чорне стало називати білим, а біле – чорним. Ця брехня спокусила людей, зробила з них страшні створіння, скажений і нещадний натовп на короткому повідку, який не знає пощади ні до себе, ні до інших. Брехня – фундамент фашизму.
Все прийшло до того, що знищена свобода слова і свобода як така оголошена поза понять русского міра. Не можна говорити те, що розходиться з загальним курсом – за це можна потрапити до в’язниці. Якщо хтось думає не так, як всі, то краще думати ці думки про себе. Інакше це небезпечно. І загрожує вбивством, насильством, громадським презирством або остракізмом. Найстрашніше, що сталося – це негласне право кожному на самосуд, кинуте владою в натовп.
Все прийшло до шаленого і бездумному протиставлення себе світу. Раптом з’ясувалося, що протиставляти особливо і нема чого – порожнеча і немічність. А світу не потрібен божевільний і злий сусід. Світові потрібен сильний і красивий друг. Тому – за двері. На задвірки. І на ланцюг. Вже краще б відразу приспали.
Все прийшло до появи цього безсовісного і знеособленого «ми». «Ми повторимо», «ми великі», «ми виняткові». А «я» згинуло. Тому що «я» – це завжди відповідальність. А ніхто не хоче нести відповідальність, коли якесь божевілля і зло. Розмивання індивідуальності, за допомогою залякування та брехні, відбулося успішно. Пластиліновий народ готовий до використання.
А головне, що більше ніщо і нікого не хвилює. Яка різниця, що когось посадили за пікет, коли це не стосується особисто мене? Є проблеми і важливіші – світове панування, наприклад, або бомбардування чужої держави за тисячі кілометрів звідси. Тотальна байдужість нації, розбавлене спалахами агресії і жорстокості. Байдужість до своєї долі, байдужість до долі інших. А ще іноді вони моляться.
Імперія вже зруйнована. Вона може ще довго існувати в безглуздій і страшній агонії, згораючи у своїй ненависті, але це вже не життя, а конвульсії. Життя тут немає. Імперія покінчила самогубством. Туди їй і дорога.
 

eizvestia.com

№21 (183) 28 жовтня 2016