Контужений страхом

458

Закінчення. Початок у ч.ч. 8
– 13.

 

VII. І ТАНЦІ З ВИКРУТАСАМИ

Перечитуючи
аркуші чималих заяв Миколи Холодного на ім’я голови КДБ по Київській області
генерал-майора Фесенка та численних розлогих доповнень, звернув увагу, що то є
ксерокопії. Ні-ні, не фальшивки, а копії власноруч писаних послань зі слідчого
ізолятора. А де ж оригінали? Відповідь – за приміткою якогось працівника СБУ:
«Згідно заяви Х-12 10.05.94 оригінали передані Холодному М. К. Детальніше див.
КСС № 40 ст. 132-142».

Уявляю, як радів
автор, забираючи з архіву такі доказові компромати своєї честі. Недарма ж
названі публікації в «Молоді України» (1994) закінчив затаєним бажанням…
викупити цю архівну справу і «спалити, як мотлох».

Можливо, саме
тоді й написалися його іронічно-докір­ливі рядки, що їх можна було б вважати
епітафією: «Що ви копаєте душу мою? // Вічні навколо розкопки. // Світе
коханий, тобі віддаю // Все, до останньої стопки».

Не врахував, одначе,
що в СБУ зараз працюють, окрім усього, й на сприяння відтворенню правдивої
історії.

До речі, цей
компромат Холодний «вирвав» з архіву завдяки своїй настирливості та спрощуванню
ситуації, називаючи приватним листуванням і т. ін.

Із заяви до
Ген.прокурора України від 30.07.1994: «Повторно прошу про повернення мені зі
справи моїх особистих листів до гр. Федорчука та Фесенка… Усі вони не мають
антирадянського характеру і якщо когось, окрім мене, й зацікавлять, то тільки
для макулатури».

А в заяві
(8.06.94) на ім’я прокурора відділу Ген.прокуратури України В. П. Погорілого
(обвинувачувач на суді в Є. Сверстюка) М. Холодний пише, що ці матеріали «не
варті виїденого яйця».

Іще раніше – в
заяві від 28.04.1994 на ім’я начальника Управління СБУ по м. Києву та Київській
області генерал-майора В. Малікова (з проханням повернути «особисті листи до
тов. В. Фесенка» та «голови КДБ Федорчука») заяву «На терези совісті» називає
«статтею про літературну діяльність».

То що ж таке КСС?
Виявляється, то є «Контрольне спостереження справи». І з такими матеріалами,
безумовно, не був ознайомлений поет, який так прагнув очистити архів своєї
карної справи від того, що «підмочує» його біографію.

Саме у КСС можна
простежити в цілому хроніку зламу Холодного.

Іще 17.03.72 він
звертається з «покоїв» КДБ із заявою до прокурора УРСР, в якій зокрема
інформує, що «слідчий Берестовський ніби між іншим натякнув мені про
психіатричну лікарню». І попереджає, що коли справа дійде до суду, то запросить
як громадського захисника академіка А. Сахарова, «чия нова адреса органам КДБ
відома».

7.04.72 слідчий
виносить постанову про призначення стаціонарної судово-пси­хі­атрич­ної
експертизи. Підстави: перенесена травма голови від вибуху снаряда, струс
головного мозку, дивацтва у поведінці, а також те, що «відзначається манія
величі». Судячи з подальшого розвитку подій та наявних матеріалів, ця постанова
не була виконана.

У запитах із КДБ
до військових частин, в яких служать хлопці-односельці, що їх, до речі, поет
називав козаками, прохання з’ясувати також, «чи не помічав свідок чого-небудь
дивного у поведінці Холодного?».

Досить
промовистою є «Довідка» КДБ від 22.05.72, складена на основі зізнань:
«12.04.1972 р. Холодний написав заяву на ім’я Голови КДБ при РМ УРСР. У ній
осуджує свої дії, зокрема визнає, що в результаті своєї політичної
безвідповідальності він потрапив до резерву закордонних ідеологічних
диверсантів. 13.04.1972 р. Холодний був викликаний на бесіду начальником УКДБ
Київської області генерал-майором В. Фесенком… Назвав осіб, які також займалися
антирадянською діяльністю, в т. ч. Світличного, Антонюка, З. Франко та ін.
15.04.1972 р. Холодний написав заяву, в якій викладає причини, що штовхнули на
злочинний шлях, і осуджує свою колишню ворожу діяльність». Висловлена
доцільність закрити карну справу, одначе, приз­­­­­­начити судово-психі­атрич­ну
експертизу, позаяк «після звільнення його з-під варти треба рекомендувати на
роботу в одну із творчих організацій і підтримувати з ним контакти».

Неоднозначні
обіцянки слідчого не задовольняють Миколу, 
він починає нервувати, звільнення – будь-якою ціною, особливо його жахає
уявна зустріч у Мордовському таборі із в’їдливими насмішками Валентина Мороза
(коса – на камінь?).

Із заяви від
16.06 на ім’я начальника слідчого відділу Управління КДБ стосовно правок та
«удосконалення» статті «Відповідь опікунам»: «У мене справді ніколи не було
друзів… Я жив відлюдьком, ні з чиєю думкою не рахувався… Мій обов’язок –
прилюдно засудити вчинені помилки. Я це зроблю».

І надалі, ніби
зазомбований, у заяві від 18.06 на ім’я Голови КДБ при РМ УРСР не заперечує
«проти викреслення зайвих рядків» у названій статті й обіцяє «через свій талант
захищати інтереси Радянської держави», при цьому запевняє: «Сам і з Вашою
допомогою вилучу з рук і передам на знищення всі мої, а принагідно й чужі
рукописи, що могли б завдати шкоди Радянській владі».

Отже, подальша
доля М. Холодного вже була вирішена. «Заслуги» його висвітлено в
«Інформаційному повідомленні» за підписом генерала Фесенка для секретаря
Київського обкому КП України В. Цибулька: «Так, за його повідомленням,
заввідділу поезії видавництва «Молодь» Довгий підтримував контакти з
націоналістично налаштованими особами – Світличним, Сверстюком, Франко, давав
їм на рецензування… рукописи віршів, повідомляв також питання діяльності видавництва,
про які не повинні були знати сторонні. Внаслідок цього одна з буржуазних
радіостанцій передала тенденційне повідомлення. Колишній заступник головного
редактора журналу «Дніпро» Борис Олійник, який потрапив під вплив Сверстюка,
надав йому можливість друкувати в журналі рецензії під псевдонімами «Швидкий» і
«Швид». За рекомендацією Сверстюка Олійник влаштував у Спілці письменників
України обговорення творчості Воробйова, яка носить абстрактний, безідейний
характер. Олійник сприяв публікації в журналі «Дніпро» тенденційної поеми
Підпалого «Подорож із Генріхом Гайне по Західній Німеччині» та опублікував
такого ж характеру свою поему «Дорога».

І висновок – із
конкретної пропозиції: «Вважаємо за доцільне кримінальну справу Холодного
закрити і використати його в пропаганді…»

Але це ще не все.
Передбачено також додаткову винагороду: «Поряд з цим необхідно вирішити питання
про надання Холодному допомоги у працевлаштуванні, наданні йому житла та
публікації його патріотичних віршів».

В останні роки
свого буття автор «патріотичних» віршів, писаних в ізоляторі КДБ, підготував
збірку «Танці на мінному полі». Вочевидь із відлуння пережитого постала така
назва. Назва, що мала б свідчити про його відвагу.

На жаль, мужність
М. Холодного далеко не адекватна вродженому поетичному хисту. Підривалися на
мінному полі духовного опору колишні однодумці, отримуючи чималі терміни на
в’язниці. І за честь яких заступився Василь Стус у посланні з рядком
«Вкраїнську оббрехав Голготу».

М. Холодний як
поет був генетично запрограмований на особливу місію. Висміювати вади тих, що
мають владу, і тих, що їм прислужують. Іронізувати над самою владою. Власне, у
ньому озвалися гени якогось далекого предка-блазня, можливо, мандрівного
лицедія при дворах староруських князів. Таким дозволяли насміхатися над усіма.
Таких тоді винагороджували, іноді потай знищували.

«Нам Микола кожну
собаку дрочив. І на нього усіх собак «вішали». І свої, і чужі. Що вдієш – таку
мав натуру», – запевняв мене земляк Холодного.

Не доводиться
говорити і про зайву скромність цього поета.

У січні 1970 року
він написав «Бібліографічну довідку або 3000 слів про себе», пізніше відому під
назвою «Дивлячись на себе згори, а бачачи знизу». На прикладі свого
нерозділеного кохання у школі, через яке нібито покинув село, вдається до
аналогії із Т. Шевченком та його Ликерою: «На мою долю випало набагато важче –
стати Шевченком». Отак – і не менше!

До речі, у
переліку своїх творів і публікацій Холодний чомусь не назвав цей чималий опус.
Може таки збагнув, що дуже далеко пішов у самозвеличенні.

У радянській
імперії цьому скоморошному нащадку судилося було кликати до спротиву, стати
«барикадним» постом. Але вже у перших боях був контужений великим страхом.
Страхом гамівної сорочки. І в цьому – трагедія життя і честі М. Холодного. А
коли так – запізнілі танці на… розмінованому полі нагадують танці з
викрутасами. Це лишень імітація відваги.

То навіщо
героїзувати цього поета? Навіщо збивати з пантелику молоде покоління?

У Центральному
державному архіві-музеї літератури та мистецтва України створено архівний фонд
М. Холодного за № 1348. Як-не-як він – академік творчої асоціації Бу-Ба-Бу,
лавреат премії ім. В. Сосюри, Почесної премії Ватикану, а головне – зі славою
«класика самвидаву».

Безперечно,
дослідники його життя і творчості зможуть відшукати там чимало матеріалів для
статей і рефератів. Знайдуть усе, окрім ганебних свідчень. Про зраду ідеалів
молодості, своїх побратимів-шістдесятників.

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!